Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Захист прав споживача в судовому порядку і процесуальні особливості розгляду споровши з застосуванням нових інформаційних технологій В.А. Кройтор, М.М. Фролов
описание | темы | ключевые слова 

Якщо громадянин вважає, що його суб'єктивні права, охоронювані законом інтереси як споживача порушені, і не бажає звертатися в державні органи або громадські організації, або такі звертання виявилися безрезультатними, він може вдатися до найбільш ефективного і діючого способу захисту – звернутися в суд.

Судова діяльність по захисту прав споживачів, як і в інших випадках, порушується, як правило, за допомогою позову, у якому зацікавлена особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника його цивільних прав (відповідачу). Позов може виконати роль засобу порушення судової діяльності лише в тому випадку, якщо він втілений у визначеній для нього законом формі - позовній заяві. Позовна заява, що направляється в суд, повинна бути подана в писемній формі і на її підставі порушується цивільна справа.

Позовна заява складається в довільній формі, однак, статтею 137 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України встановлені обов'язкові її реквізити:

- найменування суду, у який воно пред'являється;

- точне найменування позивача і відповідача, їх місця проживання або перебування, а також найменування представника позивача, якщо заява подається представником;

- зміст позовних вимог;

- викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- вказівка доказів, що підтверджують позов;

- вказівка ціни позову;

- підпис позивача або його представника з вказівкою часу подачі заяви.

Крім того, стаття 138 ЦПК України зобов'язує позивача подати заяву з копіями по числу відповідачів. Суддя має право, якщо він визнає необхідним, у залежності від складності і характеру справи зажадати в позивача копії всіх документів, що прилучаються до заяви, відповідно числу відповідачів. При недотриманні заявником вимог, викладених у статтях 137, 138 ЦПК України, суддя виносить визначення про залишення заяви без руху, про що сповіщає заявника і призначає йому термін для усунення недоліків заяви. Якщо заявник у встановлений термін усуне недоліки, заяву вважається поданим у день первісного пред'явлення його в суд.

В противному випадку заява вважається неподаною і повертається позивачу, про що суддя виносить мотивоване визначення (ст. 139 ЦПК України).

Необхідно відзначити, що споживачі звільняються від сплати державного збору по позовах, пов'язаних з порушенням їхніх прав (ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів"). Після того як позовна заява вже складена, заявнику варто визначитися з підсудністю своєї заяви. По позовах споживачів про захист своїх прав встановлена альтернативна підсудність. Споживачі за своїм вибором пред'являють позови в суд по місцю свого проживання або по місцезнаходженню відповідача, по місцю заподіяння збитку або по місцю виконання договору. Громадянин може вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій справі представника (ст. 110 ЦПК України).

Представниками в цивільному процесі можуть бути тільки громадяни, що досягли повноліття. Повноваження представника повинні бути належним чином оформлені. Так, якщо представництво здійснюється адвокатом, в суд повинен бути представлений ордер, виданий юридичною консультацією, а якщо представництво здійснюється іншими особами (родичем, знайомим), потрібно буде надати належним чином оформлене доручення.

Особливо варто зупинитися на захисті прав споживачів, використовуючи визначені можливості громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів). Так, якщо порушені права споживача, що є членом організації споживачів, то відповідно до п. 3 ст. 112 ЦПК України правом представництва в цивільному процесі наділені громадські організації, на які їхніми статутами і положеннями покладений обов'язок захищати права й інтереси членів даних організацій. Таке право організаціям споживачів надає закон.

Згідно зі ст. 26 Закону "Про захист прав споживачів", такі організації забезпечують юридичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до законодавства. Отже, юридичною підставою громадського представництва в даному випадку буде зазначена стаття Закону і відповідна стаття статуту товариства. Крім того, згідно зі статтею 26 Закону "Про захист прав споживачів" громадські організації споживачів відповідно до законодавства можуть захищати в судовому порядку права споживачів, що не є членами цих організацій. У такому випадку представництво здійснюється в договірному порядку на основі видаваного їм доручення.

Таким чином, товариства споживачів здійснюють судове представництво інтересів громадян у тих випадках, коли останні звертаються до них за захистом. Новелою в законодавстві є положення, відповідно до якого громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) одержали можливість звертатися з позовом у суд про визнання дій продавця, виготовлювача (підприємств, що виконують їхні функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій.

Дійсно, нерідкі випадки, коли права споживачів істотно порушуються, але їм про цьому не відомо. Це, наприклад, виробництво і реалізація партій недоброякісних, навіть небезпечних для життя і здоров'я людей товарів, нерідко по необґрунтовано завищених цінах. Тут правила про судове представництво не можуть бути застосовані, тому що на момент виявлення відповідних порушень представник відсутній. Юридичною підставою для подачі зазначених позовів є стаття 26 Закону України "Про захист прав споживачів" і ч. 1 ст. 121 ЦПК України. Думаємо, що такими протиправними діями можуть бути:

- реалізація товарів з минулими термінами збереження або продажу, якщо в результаті цього вони стають небезпечними для життя і здоров'я людей;

- використання нестандартних мір і ваг;

- масовий або систематичний обман споживачів;

- примус споживачів прийняти недоброякісні або непотрібні їм товари;

- використання виготовлювачами або продавцями переваг свого положення на споживчому ринку і т.п.

При задоволенні таких позовів суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений їм термін через засоби масової інформації або іншим способом до зведення споживачів. Варто помітити, що рішення суду, що вступило в силу, про визнання дій продавця, виготовлювача (підприємств, що виконують їхню функцію), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків дій продавця, виготовлювача з питань, чи мали місце ці дії або чи були вони здійснені (ст. 26 Закону України "Про захист прав споживачів").

Одну з можливостей споживача представляє стаття 5 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої Державний комітет України по справах захисту прав споживачів і його органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі можуть подавати в суд позови щодо захисту прав споживачів. У даному випадку відповідно до статті 121 ЦПК України державні органи по справах захисту прав споживачів беруть участь у цивільному процесі у формі звертання в суд з позовною заявою з метою захисту прав і інтересів інших осіб - споживачів. Отже, із проханням про захист своїх порушених прав споживачі можуть звертатися в зазначені державні органи.

Існує також можливість звертання до прокурора, який наділений правом звертання в суд із заявою в захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 35 Закону України "Про прокуратуру", ст. 118 ЦПК України). Прийнявши до свого повадження позов споживача, суддя у визначений законом термін проводить підготовку до судового розгляду. Згідно зі статтею 146 ЦПК України підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більш ніж у семиденний термін, а у виняткових випадках (по складних справах) цей термін може бути продовжений до двадцяти днів із дня прийняття заяви. По закінченні підготовки справи до судового розгляду суддя виносить рішення і встановлює час розгляду.


Законом встановлено, що справа про захист прав споживачів повинна бути розглянута в пятнадцатиденний термін. Провадження по розгляду і дозволу будь-якої цивільної справи в суді першої інстанції (коли справа дозволяється власне кажучи) завершується постановою рішення або визначення. Судові рішення і визначення, що підлягають оскарженню в порядку, встановленому для постанов, здобувають всі властивості з набуттям законної сили після закінчення терміну на касаційне оскарження або подачі прокурором касаційного представлення, якщо вони не були оскаржені або не було подано касаційного представлення.

У випадку подачі громадянином касаційної скарги або касаційного представлення прокурором рішення і зазначені визначення набувають законної сили після розгляду справи вищестоящим судом (ст. 231 ЦПК України). У випадку незгоди з винесеним судом рішенням або визначенням споживач може захистити свої права й охоронювані законом інтереси шляхом подачі скарги в апеляційному і касаційному порядку, а також по знову відкрившимся та винятковим обставинам.

Разом з тим, одним з найбільш важливих і істотних питань є доведення та докази по справах про захист прав і інтересів споживачів при здійсненні електронної комерції. Так, досить багато чого сказано і написано з приводу охорони всіляких прав, порушення яких так чи інакше відбулося за допомогою Інтернету. По тій простій причині, що норма права, не підкріплена можливістю примусового виконання є гола декларація, хотілося б торкнутися ключові питання з області процесу, зв'язані з доведенням правопорушень в Інтернеті.

Приблизно можна відзначити, що більшість суперечливих ситуацій навколо охоронюваних прав торкнеться саме права інтелектуальної власності і торкнеться, швидше за все, саме юридичних осіб правовласників, відразу визначимо предметну область - доведення в арбітражному процесі. В силу відсутності якюї б не було арбітражної практики взагалі, зосередимося поки на дозволі чисто теоретичних питань, підкріпивши їх деякими практичними рекомендаціями. Зрозуміло, поставлена проблема набагато глибше, ніж може здатися з дійсного матеріалу. Доказами в справі є отримані відомості, на підставі яких арбітражний суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, а також інших обставин, що мають значення для правильного дозволу суперечки.

Ці відомості встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків, поясненнями осіб, що беруть участь у справі.

Уявимо виникнення самої банальної ситуації - зі сторінки, на якій викладено матеріали правовласника, створені творчою працею його працівників (наприклад - матеріали бухгалтерського обліку й оподатковування, розміщені на інформаційно-правовому сервері КАДИС і що користуються цілком заслуженою популярністю) були скопійовані якою-небудь новою аудиторською фірмою, поміщені нею на свою інформаційну сторінку. Припустимо так само, що наступність матеріалів на тій і іншій сторінці ніяких сумнівів не викликає, інакше кажучи, плагіат цілком очевидний. Спираючись на 48 і 49 статті Закону про авторське право і суміжні права, ТОВ "КАДИС" звертається з позовною заявою до порушника, де утримуються відповідні вимоги, у тому числі і майнового характеру, в арбітражний суд. В силу статті 53 АПК РФ кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, то основне завдання ТОВ "КАДИС" у даному процесі - довести факт порушення своїх прав. Для цього можна скористатися:

а) письмовими доказами,

б) речовинними доказами;

в) висновками експертів.

Що стосується показань свідків і пояснень осіб, що беруть участь у справі, то ці види доказів у даному випадку незастосовні або недостатньо ефективно застосовні по принципу допустимості доказів. Тобто доведення описаного порушення подібними засобами в принципі не виключається, однак, у силу того, що порушення припускає фіксацію результату на матеріальному носії, як джерело доказів варто надавати цей же або інший матеріальний носій.

Тому зупинимося на перших трьох видах доказів. Що ж виявляє собою Web-сторінка стосовно кожного з них? Письмовими доказами є утримуючі відомості про обставини, що мають значення для справи, акти, договори, довідки, ділова кореспонденція, інші документи і матеріали, у тому числі отримані за допомогою факсимільного, електронного або іншого зв'язку або іншим способом, що дозволяє встановити вірогідність документа. Письмові докази представляються в оригіналі або у формі належним чином засвідченої копії. Якщо до розглянутої справи має відношення лише частина документу, представляється завірена виписка з нього.

Суть питання полягає в наступному - чи буде відтворення web-сторінки на екрані монітора письмовим доказом у змісті статті 60 АПК РФ взагалі? Оскільки говориться про "інші матеріали" у тому числі, здається, що це цілком можливо, АПК РФ не містить ніяких прямих вказівок на те, що подібні матеріали повинні бути представлені саме в паперовій формі. Проте, варто пам'ятати про цілком виправдану консервативність суддівського корпусу, а так само про те, що на сьогоднішній день не скасовані і використовуються арбітражними судами. Інструктивні вказівки Держарбітражу СРСР від 29.06.79 № 1-4 "Про використання документів як доказів, представлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки", пункт 9 яких говорять: "Дані, що утримуються на технічному носії (перфострічці, перфокарті, магнітній стрічці, магнітному диску і т.п.), можуть бути використані як докази в справі тільки у випадках, коли вони перетворені у форму, придатну для звичайного сприйняття і збереження в справі. У таку ж форму повинний бути перетворений документ, виготовлений у вигляді мікрофільму. При цьому необхідно мати на увазі, що мікрофільм у цій формі може бути використаний як доказ, якщо він відповідає вимогам ДСТ 13.002.79 "Мікрофільми на правах оригіналу. Основні положення".

Що значить "форма, придатна для збереження в справі"? Очевидно, що це, знову ж, не обов'язково паперовий документ, а просто предмет, що може бути підшитий до справи. Звідси випливає перша обов'язкова умова - до позовної заяви завжди варто додавати паперові роздруківки суперечної сторінки, також краще і надавати суду дискети, що містять файли з цією сторінкою. Тепер інше питання: вірогідність документа повинна встановлюватися виходячи з того способу, яким він отриманий. Розв’язання цього питання можливо на основі положень Федерального закону "Про інформацію, інформатизацію і захист інформації". Стаття 2 Закону визначає документовану інформацію або документ як зафіксовану на матеріальному носії інформацію з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Для судової практики можуть мати значення насамперед правила статті 5 Закону. Вони передбачають, що отриманий з автоматизованої системи документ здобуває юридичну чинність після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому російським законодавством. Юридична чинність документа, збереженого, обробленого і переданого за допомогою автоматизованої інформаційної і телекомунікаційної систем, може підтверджуватися електронним цифровим підписом. Причому сила такого підпису визнається при наявності в системі програмно-технічних засобів, що забезпечують ідентифікацію підпису, і дотриманні встановленого режиму їхнього використання.

Таким чином, зовсім ясно, що просто копія web-сторінки, що містить неправомірно скопійований матеріал, по суті може і не є документом - вона може не мати ніяких реквізитів, не містити, зрозуміло, ніяких підписів ніяких посадових осіб, тільки містити деякі свідчення того, що підтверджує її приналежність до конкретного web-сайту конкретної компанії - найменування компанії, товарний знак, просто логотип і т.д. У цьому випадку варто скористатися буквальним тлумаченням статті 60 АПК РФ і розглядати веб-сторінку в якості "іншого матеріалу". Тобто, варто витлумачувати словосполучення "інші матеріали" одночасно з двох позицій - з погляду змісту і сточки зору форми. З погляду змісту це не обов'язково документ у тому змісті, в якому документ визначає чинне законодавство, а з погляду форми це не обов'язково паперовий носій. Вірогідність може, відповідно, для документа бути підтверджена підписом, а для іншого матеріалу - іншими засобами, про які говорилося вище. Інше ускладнення: письмові докази представляються в оригіналі або у формі належним чином засвідченої копії. Копія web-сторінки, роздрукована або утримується у файлі, якщо вникати вже в суть технічного процесу, є, насправді, копією копії - копією того, що відтворює браузер на нашому моніторі. Це також ускладнює процес належного посвідчення копії. Представляється ідеальним випадок, коли суд міг би розглядати при дослідженні доказів безпосередньо відтворену браузером сторінку і вважати це оригіналом, а для збереження в справі задовольнятися паперовою копією або дискетою. Такий підхід важається досить розумним: у всякому разі, він знімає відразу кілька утруднень. Його застосування залежить від того, наскільки жорстко суддя буде підходити до оцінки такого способу: В АПК РФ немає жодної норми, що не дозволяла б скористатися таким способом, і усе, що в даному випадку необхідно - прогресивні погляди судді. Однак повернемося до того випадку, коли факт порушення в наявності, але впевненості в тому, що копія web-сторінки буде сприйматися суддею як документ або взагалі як інший матеріал немає. Скористаємося дефініцією речових доказів: речовими доказами є предмети, що своїм зовнішнім виглядом, внутрішніми властивостями, місцем їхнього перебування або інших ознак можуть служити засобом встановлення обставин, що мають значення для справи. Сам сервер, що містить web-сайт, і буде речовим доказом. Більш складним у даному випадку буде питання забезпечення доказів, але він носить трохи іншу тематичну спрямованість і при нагромадженні відповідної практики йому варто присвятити окреме дослідження.


Тепер зупинимося на такому виді доказів, як висновок експерта. Він повинен містити докладний опис проведення досліджень, зроблений в результаті його висновку і відповіді на поставлені арбітражним судом питання. Якщо експерт при проведенні експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі включити висновки про ці обставини у свій висновок. Очевидно, що в даному випадку висновок експерта є допоміжним засобом при доведенні факту порушення, він, звичайно ж, ніяк не підтверджує його, але в ньому можуть утримуватися відповіді на питання, що виникли при дослідженні судом як копій web-сторінки, так і самого сервера. Коло цих питань і їхній зміст залежать від кожної окремої ситуації. Отже, письмові докази, речовинні докази і висновок експерта, - основні засоби, на які може спиратися сторона процесу при обґрунтуванні своїх вимог, позв'язаних з порушенням прав в Інтернеті.

Залишається безліч процесуальних проблем, позв'язаних з організаційною стороною надання доказів. Хотілося б намітити деякі з них для того, щоб зорієнтувати увага фахівців. По-перше, інститут витребування доказів (стаття 54 АПК РФ). Здається цілком доцільним використання цієї норми при одержанні доказів не тільки від самих порушників, від організацій, що володіють серверами, на яких розміщені web-сайти порушників, від провайдерів у тому числі. По-друге, інститут забезпечення доказів (статті 71 і 72 АПК РФ). Заходи для забезпечення доказів можуть бути початі стороною процесу до початку судової справи - через нотаріуса (статті 102 і 103 Основ законодавства РФ про нотаріат), після початку - безпосередньо через суд. У порядку забезпечення доказів нотаріус робить огляд письмових і речових доказів, призначає експертизу. Порядок забезпечення доказів регламентується в даному випадку як нормами ЦПК РФ (статті 57 і 58, що, як і відповідні статті АПК РФ, вкрай скупі на цей рахунок), так і главою XІ Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами РСФСР, затвердженої Наказом Мінюсту РСФСР від 06.01.87 № 01/16-01 і що застосовується у частині, що не суперечить Основам, пункт 181 якої говорить: "При провадженні огляду письмових і речових доказів складається протокол, в якому вказується: дата і місце проведення огляду; прізвище й ініціали державного нотаріуса, що робить огляд, найменування державної нотаріальної контори; прізвища, імена і по- батькові зацікавлених осіб, що беруть участь в огляді, місце їхнього проживання; обставини, виявлені при огляді. Протокол підписується особами, що беруть участь в огляді, і державним нотаріусом". Звичайно, для нотаріуса процедура забезпечення такого доказу як web-сторінка або сервер може показатися нетрадиційною, але по суті законодавство не містить обмежень і в цьому випадку, і коли незабаром нотаріус сам переконаний у тому, що це саме письмові або речові докази, питань із приводу їхнього огляду в нього бути не повинно. Звичайно, при фіксації в протоколі "обставин, виявлених при огляді" можуть виникнути утруднення у формулюваннях, але і тут немає нічого нерозв'язного, якщо нотаріус володіє необхідною термінологією, а якщо не володіє і не може вникнути в суть технології - можна заявити про призначення експертизи.

Такий же порядок забезпечення доказів і в самому процесі - по клопотанню сторони суд виносить визначення про забезпечення доказів.


На правах рекламы: