Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Теоретичні основи функціонування платіжних систем. Прокопенко В.Ю.
описание | темы | ключевые слова 
Основні терміни, визначення та поняття.

Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між фізичними та юридичними особами, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Платіжна система - спеціалізований елемент практично усіх економічних операцій, що відбуваються в ринковій економіці. Тобто той елемент, який стосується передачі грошової вартості в обмін на якийсь товар, послугу або фінансовий актив.
Усі платіжні системи виконують передачу інформації та переказ коштів. Передача інформації відбувається окремо від переказу грошових коштів. Грошові потоки забезпечують розрахунки. Якщо система забезпечує тільки передачу інформації про розрахунки, то вона не є платіжною, а може вважатися транспортною (прикладом транспортної системи є банківська мережа фінансових телекомунікацій S.W.І.F.T.).
Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Передача вартості від однієї сторони іншій супроводжується однією або кількома змінами власності на депозити в банках. Ці зміни відображаються бухгалтерськими записами на рахунках у центральному та комерційних банках. Ці записи здійснюються відповідно до платіжної інформації (інструкцій, підтверджень, дозволів тощо), яка циркулює між користувачами та банками, між самими банками та між комерційними банками і центральним банком.
Для опису платіжних систем використовуються спеціальні терміни та поняття.
Платіжна система (payment system) - набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів. Основна мета платіжної системи - забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.
Платіж (payment) - переказ грошової вимоги, що здійснюється платником на особу, прийнятну для одержувача. Як правило, вимоги мають форму банкнот чи залишків на рахунках у фінансових закладах або в центральному банку.
Платник (payer) - особа, яка бажає сплатити гроші одержувачу платежу.
Одержувач платежу (payee) - особа, котра отримує гроші від платника.
Банк платника (payer's bank) - банк, де є рахунок платника.
Банк одержувача (payee's bank) - банк, де є рахунок одержувача платежу.
Банк-посередник (іntermedіary bank) - банк, що виконує передачу інформації (здебільшого також і даних щодо розрахунку) від банку платника до банку одержувача.
Платіжні інструменти – це інструменти, які забезпечують переміщення вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами. До них належать розмінна монета і паперові гроші, а також безготівкові засоби розрахунків, включаючи електронні гроші. Кожна платіжна операція потребує певних платіжних інструментів, які відповідають її термінам та умовам. У міжбанківських розрахунках платіжний інструмент - це доручення банку перевести кошти з рахунку одного клієнта на рахунок іншого, що може передаватися в електронній формі (каналами звукового чи інформаційного зв'язку) або на папері.
Розрахунок (settlement) - завершення платежу (або виконання зобов'язання) однією або двома сторонами. Розрахунки можуть виконуватися різними методами: окремо для кожної трансакції (розрахунки на валовій основі) або один розрахунок за чистою сумою всіх трансакцій протягом певного періоду часу (розрахунки на чистій або компенсаційній основі). В інших випадках виконується одноразове дебетування або кредитування у розмірі різниці між загальною сумою кредиту та загальною сумою дебету.
Кліринг (clearіng) - це процес передачі, перевірки і в деяких випадках підтвердження платіжних доручень або доручень на трансферт цінних паперів, що здійснюється до розрахунку. Кліринг може включати також операції щодо взаємного заліку платіжних і трансфертних доручень та визначення остаточного розрахункового сальдо. іноді цей термін використовується й щодо розрахунків (що є неправильно).
Грошовий переказ (funds transfer) - остаточне урегулювання боргових зобов'язань між економічними агентами (передача грошей платником одержувачу). Переказ можна здійснити, зокрема, за допомогою таких фінансових інструментів:
- зобов'язань уряду (казни) у вигляді монет і дрібних купюр;
- зобов'язань центрального банку у вигляді банкнот і коштів, що зберігаються на рахунках у центральному банку;
- зобов'язань комерційних банків у вигляді депозитних залишків, які зберігаються на рахунках банківських клієнтів чи на кореспондентських рахунках в інших банківських установах;
- інших безготівкових фінансових інструментів.
Складовою частиною переказу є його відображення у бухгалтерських записах фінансового посередника або платіжної системи. Грошовий переказ впливає на юридичні права платника, одержувача та, можливо, третіх сторін стосовно відповідних фінансових інструментів.
Остаточний розрахунок (fіnal settlement) - розрахунок за зобов'язаннями між двома сторонами шляхом безумовного переказу цінностей(крім готівкових і кредитних засобів) з одного рахунку на інший, що здійснюється через розрахункові установи. Якщо перекази набувають форми безумовного кредитування рахунків у центральному банку, то такий переказ можна назвати "остаточним розрахунком”, оскільки, з погляду економіки, він здійснюється з використанням банківських зобов'язань.
Безготівкові розрахунки (cashless settlements) - це платежі, що здійснюються як у вигляді матеріального обігу паперових документів, так і у вигляді магнітних записів, магнітного зчитування, руху електронних повідомленью
Центральний банк (Central Bank) - державний банк, що реалізує валютну і грошово-кредитну політику уряду, здійснює грошову емісію, керує офіційними валютними резервами, є банкіром уряду.
Кореспондентські відносини - проведення операцій з рахунками в одному банку за дорученням іншого банку.

Трансакція (transactіon) - платіжна операція з використанням фінансових інструментів, подія або умова, зафіксована бухгалтерським записом.

Платіжні інструменти

Види платіжних інструментів

Будь-яка платіжна операція має дві сторони - потік інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо потік грошових коштів. Ці два потоки завжди взаємопов'язані, але можуть переміщуватися різними шляхами і мати розбіжність у часі.

Основні елементи платіжної операції:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;
- сторона, що здійснює платіж (платник);
- сторона, яка отримує платіж (одержувач);
- інструмент платежу;
- один або кілька фінансових посередників (як правило, це банки),які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

Платіжний інструмент характеризується:

своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за формою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карткам або електронним повідомленням);
- засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційного підпису все ширше застосовують персональні ідентифікаційні номери, паролі або електронні підписи);
- кредитовим чи дебетовим характером дії.

Кожен інструмент платежу повинен відповідати фізичним, юридичним і кваліфікаційним стандартам. У країнах з ринковою економікою існує безліч різноманітних платіжних інструментів: готівка, картки, платіжні доручення, векселя тощо.
Платіжні інструменти, що забезпечують безготівкові платежі на основі паперових носіїв (зокрема такі, як чеки і платіжні доручення), обробляються вручну, або містять символи, що читаються машиною для швидкісної комп'ютерної обробки. Перевагою паперових платежів є той факт, що вони не потребують від ініціатора платежу доступу до комп'ютера і забезпечують фактичне підтвердження платежу. Основний недолік - необхідність фізичної обробки і переказу для забезпечення обміну між банками платника й одержувача.
Платіжні інструменти, що забезпечують електронні платежі, - це інструкції, якими обмінюються банки без необхідності обробляти і доставляти паперові носії. Ця система ідеальна для великих обсягів регулярних платежів (зокрема таких, як зарплата, оплата комунальних послуг), а також для здійснення значних платежів, що потребують негайного розрахунку.
Електронні платежі не завжди вигідні з точки зору витрат для великої кількості платежів на дрібні суми, особливо для країн з обмеженим доступом до сучасних технологій.(В Україні приблизно 5% населення має доступ до мережі Internet).

Інструменти безготівкових розрахунків.

Існує чимало різних видів безготівкових платіжних документів. У широкому значенні слова ці інструменти (чи то в електронному вигляді, чи у вигляді паперових документів), згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м.Базель), Можна розділити на кредитові та дебетові.
При кредитовому переказі (credіt transfer) платіжне розпорядження рухається в тому ж напрямку, що й кошти - від платника до одержувача.
Іншими словами, платник передає своєму банку розпорядження продебетувати його рахунок і перерахувати кошти на рахунок одержувача платежу; після цього кошти зараховуються на рахунок одержувача; банк платника обробляє цю операцію раніше за банк одержувача. Гроші в цьому випадку переміщуються слідом за потоком інформації. Кредитовий переказ є доречним у випадку, коли одержувач погоджується надати платнику кредит, який той сплатить пізніше, або коли одержувачу необхідно отримати остаточний платіж до того, як відбудеться постачання товару або виконання інших дій. Виконання остаточного та безумовного платежу можливе на досить ранній стадії такого процесу, бо платник та його банк переказують кошти, наявність яких у себе вони можуть визначити. З цієї причини кредитовим переказам надається перевага для забезпечення швидкого та безпечного переказу великих сум.
При дебетовому переказі (debet transfer) платіжне розпорядження рухається у зворотному щодо коштів напрямку - від одержувача платежу до платника. іншими словами, одержувач платежу віддає банку платника (на підставі того чи іншого типу повноважень, наданих йому платником, наприклад, у вигляді паперового чека чи права на пряме дебетування) розпорядження на списання коштів з рахунку платника, переказ цих коштів одержувачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього. Така операція це стягнення грошей одержувачем у платника, банк одержувача виконує цю операцію раніше за банк платника, але банк платника має право вирішувати: приймати дебетову платіжну вимогу чи ні. Системи дебетових переказів більш складні, ніж системи кредитових переказів, як щодо їх функціонування, так і з юридичного погляду. Платіж з використанням дебетового переказу є умовним до того моменту, поки інформація надійде до банку – одержувача платежу, як правило, за допомогою посередників, і цей банк вирішить виконати платіж, а не відхилити платіжну вимогу. Незважаючи на такі застереження, дебетові перекази мають велике значення в деяких країнах.
В умовах конкуренції попит на платіжні послуги з використанням депозитних коштів задовольняється у тому разі, коли банківська система пропонує населенню широкий спектр платіжних інструментів. Оскільки не всі клієнти однакові, повинна існувати спеціалізована стратегія у сфері платіжних послуг.
Найсуттєвішою у сфері платіжних послуг є відмінність між роздрібними та оптовими послугами.
У системі роздрібних платежів, йдеться про велику кількість відносно дрібних за сумами платежів. Здебільшого, це - масові споживчі платежі. Вимоги до своєчасності виконання досить помірні, і можна задовольнитися забезпеченням елементарного рівня безпеки.
Учасниками оптових платежів, як правило, є банки або агенти фінансових ринків. Це платежі на великі суми, які вимагають термінового розрахунку та високого рівня безпеки.
Платіжні інструменти безготівкових розрахунків можна класифікувати на дебетові та кредитові.
До інструментів безготівкових розрахунків, які засновані на дебетових переказах, належать:
- векселі;
- чеки, включаючи дорожні чеки, єврочеки;
- банківські тратти;
- поштові перекази;
- прямі дебетові списання;
- інше.
До інструментів які засновані на кредитових переказах, належать:
- доручення про кредитування в автоматичних розрахункових палатах (АРП);
- доручення про перекази в системі платежів S.W.І.F.T.;
- постійні доручення.
Особливу форму засобів платежу становлять пластикові картки, яким можуть бути властиві ознаки як дебетових, так і кредитових інструментів:
- кредитні картки (банківські і небанківські);
- дебетові картки;
- електронні гаманці;
- картки для отримання готівки в банківських автоматах тощо.
Розглянемо деякі з платіжних інструментів безготівкових розрахунків.
Єврочеки (Eurocheque) - це стандартизовані чеки, які випускаються банками - членами міжнародної організації єврочеків і які супроводжуються спеціальною гарантійною карткою. Цей вид платіжних документів виник наприкінці б0-х років, коли ряд великих європейських банків надали своїм клієнтам право виписувати чеки під час поїздок за кордон і отримувати за ними гроші у відділеннях зарубіжних банків-кореспондентів з пред'явленням гарантійної картки.
Пізніше була введена єдина форма чека, яка отримала назву єврочека.
Дорожній чек. Стандартний грошовий документ, який виписується в місцевій або іноземній валюті і використовується при поїздках і закордонних подорожах для оплати товарів і отримання в банку готівки. При купівлі дорожнього чека в банку клієнт ставить на ньому свій підпис. Він знову повинен підписатись на чеку при купівлі товару й одержанні готівки, обидва підписи звіряються. У випадку, коли загублено або викрадено дорожній чек, власнику повертається його вартість.
Банківська тратта - це переказний вексель, де емітентом (векселедавцем) і платником виступає один і той самий банк.
Це досить надійний документ розрахунків, який за ступенем ліквідності рівнозначний готівці. Він не є чеком, оскільки тут і векселедавець, і платник - одна особа. Часто банківські тратти на вимогу клієнта виписує відділення банку в провінції на його головну контору. Клієнт у цьому випадку має надійний платіжний документ, за яким він може отримати гроші в іншому місті. На даний час функції банківської тратти все частіше виконують перекази в автоматизованих системах банківських розрахунків.

Банківська пластикова картка – інструмент розрахунків і кредитування.

Банківська пластикова картка - це інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту. Перші картки сучасного вигляду з'явилися в США на початку 50-х років. Пізніше систему карткових розрахунків було введено у банках багатьох країн.
У США виникли загальнонаціональні асоціації, що об'єднували тисячі банків-учасників, мільйони людей стали власниками карток, сотні тисяч торговельних установ почали приймати картки для розрахунків при купівлі товарів у роздрібній торгівлі. Системи карткових розрахунків набули розповсюдження в багатьох країнах світу, а розрахунки набули міжнародного характеру.

Види пластикових карток.

З розвитком карткових систем з'явилися різні види пластикових карток, які розрізняються за призначенням, функціональними і технічними характеристиками.
З точки зору механізму розрахунків виділяють двосторонні і багатосторонні системи. Двосторонні картки виникли на підставі двосторонніх угод між учасниками розрахунків, де власники карток можуть використовувати Їх для купівлі товарів у замкнених мережах, які контролюються емітентом карток (універмаги, бензоколонки тощо). На відміну від цього, багатосторонні системи, які очолюють національні асоціації банківських карток, а також компанії, які виготовляють картки туризму та розваг, надають власникам карток можливість купувати товари в кредит.
Інший поділ карток визначається їх функціональними характеристиками. Розрізняються кредитні і дебетні картки, а також картки типу “електронний гаманець” (electronіc purse). Перші - пов'язані з відкриттям кредитної лінії в банку, що дає можливість власнику користуватись кредитом при купівлі товарів і при отриманні касових позик. Другі - призначені для отримання готівки в банківських автоматах або купівлі товару з розрахунком через електронні термінали. Гроші при цьому списуються з рахунку власника картки в банку. Третій вид карток призначений для використання готівкових коштів, внесених на саму картку, при оплаті за товари або послуги.
Розглянемо коротко основні види карток.
Банківські кредитні картки (bank credіt cards) призначені для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання готівки. Головна особливість цієї картки - відкриття банком кредитної лінії.
Корпоративна картка видається організації, яка на основі такої картки може видати індивідуальні картки вибраним особам (керівникам або просто цінним співробітникам), їм відкриваються персональні рахунки, “прив'язані” до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність перед банком за корпоративним рахунком несе організація, а не власники індивідуальних корпоративних карток.
Картки туризму і розваг. Це – “платіжні” картки згідно з вищенаведеною термінологією. Випускають їх компанії, що спеціалізуються на обслуговуванні указаної сфери, наприклад “Amerіcan express”.
Приватні платіжні картки підприємств торгівлі й послуг. Застосування цих карток обмежено визначеною замкненою мережею торговельних установ, наприклад - системою універмагів або заправних станцій певної компанії. Кредит надає сама компанія, вона ж отримує відсоток за позиками.
“Електронний гаманець” - це платіжний інструмент, що має баланс, у межах якого виконуються безготівкові розрахунки та готівкові операції. Платіжна спроможність “електронного гаманця обумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить.
Також пластикові картки класифікують по технологічним особливостям. Найбільш розповсюджені картки двох видів – з магнітною смугою і збудованою мікросхемою (чіп-картка, смарт-картка).
Картки з магнітною смугою мають на звороті магнітну смугу, де записані дані, необхідні для ідентифікації особи власника картки при її використанні в банківських автоматах і електронних терміналах торговельних закладів.
Картка з мікросхемою була винайдена у Франції 1974 року й одержала широке розповсюдження в цій країні та за кордоном. Вбудована в картку мікросхема (чіп) складається із запам'ятовуючих пристроїв для збереження інформації та процесора, який є комп'ютером і здатний обробляти інформацію, записану в запам'ятовуючих пристроях. Ці мікропроцесори постійно вдосконалюються для розширення функціональних можливостей картки і підвищення її надійності.
На основі записаних у мікросхемі відомостей трансакція з використанням картки може здійснюватись в автономному режимі (off-lіne), тобто без безпосереднього зв'язку з центральним процесором банківської комп'ютерної системи в момент здійснення трансакції. Оскільки картка сама зберігає в пам'яті суму коштів, які є на банківському рахунку, то авторизації тут не потрібно: якщо ліміт перевищений, трансакція не відбудеться.
Якщо ж сума трансакції менша від суми ліміту, то в момент її здійснення сума вільного ліміту буде зменшена і записується новий залишок, який може бути використаний при наступній купівлі. При внесенні грошей на рахунок ліміт поновлюється, про що робиться новий запис у мікросхемі.
Картка з мікросхемою має чимало переваг перед карткою з магнітною смугою: якщо картка з магнітною смугою є лише пасивним засобом збереження інформації, то картка з мікросхемою може реагувати і записувати в свою пам'ять інформацію про попередньо виконані трансакції;
інформаційні можливості смарт-картки значно ширші, ніж у карток з магнітною смугою;
можливість оперативного поновлення даних у пам'яті мікропроцесора.
Важливою перевагою картки з мікропроцесором є її висока надійність.

Учасники платіжних систем та Їх функції.

Середовище, в якому здійснюється процес платежів у ринковій економіці, можна розглядати як ієрархічну структуру, яка складається з:
- користувачів платіжних послуг, що не є банками;
- комерційних банків;
- центрального банку;
- спеціалізованих посередників.

Користувачі

До числа фізичних та юридичних осіб, що не є банками й одночасно виступають як суб'єкти платежів, належать:
- приватні особи;
- підприємства, які працюють у галузі виробництва товарів та надання послуг;
- спеціалізовані фінансові фірми, наприклад, брокери та дилери, що діють на ринках грошей, капіталів чи товарів;
- державні установи.
Платежі можуть здійснюватись суб'єктами шляхом прямого обміну готівкою або шляхом передачі вимог за депозитами в комерційних банках. Фізичні та юридичні особи, які виконують і одержують платежі, зацікавлені в отриманні від банківської системи якісного обслуговування (щодо оперативності, ефективності, надійності платіжних інструментів) за найнижчими цінами.
Користувачі обирають платіжні інструменти, що найкраще відповідають їхнім потребам щодо термінів виконання платежів, вартості послуг, місцевих звичаїв, правових постанов. Так, наприклад, масові роздрібні платежі можуть виконуватися за допомогою готівки, чеків, пластикових карток або кредитових переказів.

Комерційні банки.

Банки пропонують своїм клієнтам різноманітні платіжні послуги, що дозволяють передавати кошти на депозитах іншим клієнтам у тих самих банках (внутрішньобанківські розрахунки) або в інших банках (міжбанківські розрахунки). Платіжний процес може вимагати використання коротко- чи довготермінових кредитів, що надає банкам центральний банк для покриття тимчасової різниці між надходженнями і витратами на рахунку клієнта.
Функції комерційних банків у платіжній системі залежать від їх ролі у процесі виконання платежу.
Банк платника отримує інструкції щодо здійснення платежу (дебетові або кредитові) від свого клієнта і виконує певні функції, незалежно від типу платежу. Банк повинен перевірити повноваження клієнта і правильність проведення бухгалтерського запису, провести операцію за рахунками клієнта (дебет рахунку клієнта - за кредитовою операцією, кредит рахунку клієнта - за дебетовою) і скласти відповідні записи за рахунком банку партнера або клірингового агента і надіслати зобов'язання на відповідну адресу. Переказ вимог і зобов'язань може виконуватися за допомогою фізичного транспортування платіжних вимог і доручень або через електронну телекомунікаційну систему. У будь-якому разі слід вжити певних заходів, аби уникнути несанкціонованої зміни даних. Банк, який організує таку систему розрахунків, повинен також встановити систему архівних записів усіх операцій, пов'язаних із підтвердженням факту перерахування коштів на рахунок.
Банк одержувача виконує кілька задач для завершення платіжної операції. Він повинен провести операцію за рахунками клієнта-одержувача (кредитувати рахунок при кредитовій операції і дебетувати - при дебетовій). Банк може брати на себе обов'язок інформувати клієнта про платіж телефоном, листом чи в регулярній виписці з рахунку. Платіжний інструмент, наприклад чек, може бути прикладений до повідомлення.
Одержувач може вимагати перевірки правильності документа (підписів тощо) перед рознесенням на рахунки, перевірки наявності коштів (при дебетовій операції) й архівування платіжної операції для наступного перегляду і виявлення помилок. Банком одержувача може бути відділення банку, де клієнт-одержувач має свій рахунок, будь-яке відділення цього банку чи центральна установа банку.
У системах банківських карток проводиться чітке функціональне розмежування між банками-емітентами карток і банками-еквайрами. Банки-емітенти обслуговують власників карток, відкривають їм спеціальні рахунки і виконують функції процесингу.
Основні функції банку-емітента:
Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану клієнта, відкриття карткового рахунку, визначення кредитного ліміту.
Емісія карток – кодування і запис персональних даних власника картки та іншої необхідної інформації, відправлення картки клієнту.
Авторизація - відповідь (дозвіл) на запит продавця про можливості здійснення трансакції, якщо ЇЇ сума перевищує разовий ліміт або якщо у підприємства торгівлі чи послуг є сумнів щодо особи клієнта і законності використання картки.
Авторизація може виконуватися двома шляхами - через електронний
термінал на підприємстві торгівлі або послуг (у режимі реального часу) або телефоном (голосова авторизація - в автономному режимі). Термінали встановлюються у великих торговельних центрах з великим щоденним оборотом.
Як правило, термінали проводять авторизацію всіх трансакцій в автоматичному режимі. Голосова авторизація використовується там, де обсяг трансакцій відносно невеликий. Авторизація повинна проводитись швидко, щоб не примушувати покупця чекати. Банк-емітент дає дозвіл, якщо загальний ліміт рахунку не перевищений і картки немає в стоп-листі (переліку номерів карток, стосовно чинності яких існують застереження). Трансакція отримує авторизаційниЙ код, який фігурує потім у звітності. У банках діють спеціальні центри авторизації, працівники яких відповідають на запити торговельників.
Якщо запит надходить через електронний термінал, банківський комп'ютер приймає закодоване повідомлення і дає дозвіл чи забороняє трансакцію.
Підготовка і відправлення власнику картки виписки із зазначенням сум і термінів погашення заборгованості.
Робота з клієнтами - відповіді на запити, розгляд скарг.
До цієї функції відносяться всі види контактів банку з клієнтом, окрім аналізу кредитоспроможності і стягнення простроченої заборгованості (чим займаються інші підрозділи). У першу чергу йдеться про відповіді на запити і розгляд скарг.
Банки-еквайри надають комплекс послуг підприємствам торгівлі й
сервісним фірмам, які приймають картки для оплати за товари та послуги.
Обов'язки банку-еквайра визначаються його роллю щодо обслуговування торговельних пунктів карткових систем:
- Процесинг карткових трансакцій поданих до банку підприємством торгівлі або послуг, - обробка даних про трансакцію для введення в систему інформаційного обміну між учасниками платіжної системи.
- Обмін інформацією про договір і сплата комісійних на користь банку-емітента за обмін даними про трансакцію з використанням карток між емітентом та еквайром.
- Розгляд заявок підприємств торгівлі або послуг на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових підприємств торгівлі або послуг, перевірка підприємств торгівлі або послуг, які підозрюються в шахрайстві або зловживаннях.
- Маркетинг, допомога підприємствам торгівлі або послуг у купівлі обладнання для роботи з пластиковими картками.
Банк може виконувати одночасно функції емітента й еквайра. Але в результаті конкуренції ставка дисконту, що сплачується торговельником, постійно знижується й операції еквайрингу можуть давати дохід тільки великим банкам і спеціалізованим установам, які отримують економію на масштабах операцій. Тому еквайринг сконцентрований у небагатьох установах.
Кліринг та розрахунки повинні бути організовані у співпраці з національною системою, з акцентом на баланс між співпрацею та суперництвом.

Центральний банк

Організація платіжної системи є однією з важливих функцій центрального банку.
Центральні банки відіграють головну роль у міжбанківських розрахунках, виступаючи у ролі посередників у платежах між комерційними банками, що використовують кредитні ресурси для перерахування коштів з одного рахунку на другий.
У межах платіжних систем тільки центральні банки не відмовляються від своїх зобов'язані, і не можуть збанкрутувати. Саме тому комерційні банки, як правило, надають перевагу проведенню розрахунків за міжбанківськими зобов'язаннями через свої рахунки в центральному банку.
Таким чином, центральний банк у діяльності платіжної системи відіграє кілька ролей, які можна підсумувати у вигляді п'яти основних функцій:
- користувача платіжної системи, що виконує власні платіжні трансакції, які включають операції на грошовому ринку для втілення своєї монетарної політики, операції з державними цінними паперами, короткотермінове та довготермінове кредитування, офіційні трансакції на валютному ринку, виконання власних платежів (виплати заробітної плати, оплата виставлених рахунків) тощо;
- учасника платіжної системи, який виконує платежі за дорученням своїх клієнтів (наприклад, урядових установ або інших центральних банків);
- надавача платіжних послуг, що можуть включати проведення розрахунків через кореспондентські рахунки комерційних банків, а також (самостійно чи разом з комерційними банками чи іншими комерційними організаціями) надання мережі комунікацій, обладнання, програмного забезпечення та експлуатаційного обслуговування для платіжних систем;
- “охоронця суспільних інтересів”, який виконує нормативні, наглядові, управлінські, обов'язки у платіжних системах, планує їх подальший розвиток, сприяє дотриманню норм чесної конкуренції, бере участь у розробці та затвердженні технічних стандартів;
- гаранта остаточного розрахунку, при цьому кошти центрального банку можуть використовуватися для виконання платіжних зобов'язань комерційних банків (хоча цю функцію слід застосовувати дуже обережно, аби уникнути зловживань).
Центральний банк ухвалює стратегічні рішення й опрацьовує принципи, на яких базується діяльність платіжних механізмів усередині країни, а також контролює дотримання цих принципів.
Завданням центрального банку є також визначення політики в галузі управління загальною структурою та діяльністю платіжної системи країни для забезпечення надійного та сталого функціонування цієї системи. Центральний банк завжди намагається знайти рішення, які забезпечували б оптимальне поєднання надійності та ефективності, зокрема, встановити ціни, що забезпечують відшкодування збитків при наданні платіжних послуг.
Центральні банки можуть також здійснювати управління діяльністю платіжних систем або окремих іх ланок. Хоча розрахунки за міжбанківськими платежами, по суті, скрізь використовують рахунки в центральному банку, ступінь участі цих банків в управлінні платіжним механізмом може бути різним - залежно від економічних, соціальних, політичних та юридичних особливостей відповідних країн. Наприклад, у Франції, Німеччині, Італії та Іспанії центральні банки забезпечують функціонування та експлуатують платіжні системи. У Німеччині, Швеції мають великі нормативно-регулюючі повноваження, тоді як центральний банк Великобританії нечасто втручається в цю сферу, дбаючи лише про загальний стан платіжних систем.
Участь центрального банку вкрай необхідна для систем оптових платежів, які є інструментом здійснення значних платежів і абсолютно необхідні для ефективного функціонування сучасної економіки, особливо фінансових ринків. Робота цих систем залежить від переказу коштів із рахунків у центральному банку для здійснення остаточного (тобто безвідкличного та безумовного) розрахунку. Якщо подібна система працює в режимі реального часу, то державні установи, що виконують розрахунки ( центральний банк), можуть наражатися на специфічні додаткові ризики. Тому цілком закономірно, щоб центральний банк тримав під контролем та керував безпосередньо роботою системи оптових платежів.
Для цього можуть бути передбачені спеціальні заходи щодо зниження ризиків, наприклад, введення обмежень на надання учасникам денних кредитів один одному та створення додаткових спеціальних механізмів розподілу збитків. Однак введення таких заходів означає додаткові витрати для учасників платіжної системи. Окремі учасники розрахунків, а також власники приватних платіжних систем за рахунок природної для них тенденції концентрувати увагу на власних прибутках можуть відмовитись брати на себе додаткові витрати. Центральний банк привносить у цей процес свою стурбованість проблемами ризиків.

Спеціалізовані посередники

Процес розрахунків передбачає переказ визначеної суми з банку платника в банк одержувача. Для проведення розрахункових операцій два банки-учасники повинні мати кореспондентські стосунки між собою або з третіми банками.
Коли і платник, і одержувач платежу мають рахунки в одному й тому ж банку, виконання платіжних операцій між ними зводиться до простого переказу грошових сум з одного рахунку на інший та надання відповідної інформації.
Якщо ж клієнти не мають рахунків у одному банку, виконання розпорядження щодо платежу вимагатиме міжбанківського переказу коштів. Міжбанківські перекази відбуваються у зв'язку з платежами, зініційованими клієнтами банків, або у разі необхідності врегулювати зобов'язання одного банку перед іншим, наприклад - у випадку операцій на грошовому ринку.
Надаючи платіжні послуги, банки відіграють роль фінансових посередників, а отже, беруть на себе зобов'язання щодо міжбанківських платежів та розрахунків. Для підвищення ефективності розрахунків банки можуть накопичувати велику кількість дрібних платежів своїх клієнтів, адресованих одержувачам, що мають рахунки в іншому банку, і надавати одну платіжну інструкцію на загальну суму розрахунку. Банки також можуть брати участь у системах взаємозаліку на двосторонній або багатосторонній основі.
Централізовані розрахунки часто використовуються для всіх або частини платіжних відносин країни. При централізованій системі розрахунків усі банки мають спеціальний кліринговий рахунок в одному банку. Банк здійснює розрахунок, оформляє операцію між ініціатором платежу й одержувачем у своїх бухгалтерських книгах.
До механізмів, які використовуються у розвинутій ринковій економіці для передавання коштів між суб'єктами господарювання в процесі розрахунків за платіжними зобов'язаннями, належать також спеціальні установи, що надають платіжні послуги, наприклад, клірингові або розрахункові падати. Такі установи враховують найрізноманітніші потреби у розрахунках своїх безпосередніх або опосередкованих членів. Здебільшого вони використовуються для виконання великих обсягів платіжних операцій на досить значні суми і застосовують новітні технології. Це може бути пов'язано із значними витратами на забезпечення гарантованого рівня обслуговування, а також на утримання необхідної матеріальної бази та персоналу. Такі витрати здебільшого покриваються за рахунок плати за участь та надання послуг, яка визначається на ринкових засадах.
Спеціалізовані установи для надання платіжних послуг можуть створюватися як на місцевому рівні, так і на регіональному, загальнодержавному, міжнародному рівні. Національні розрахункові палати можуть забезпечувати доступ до міжнародних систем розрахунків. Останнім часом спостерігається тенденція до концентрації та розширення сфери діяльності посередницьких платіжних організацій. Вони використовують дедалі ширше коло платіжних документів, операцій, механізмів тощо.
Важлива роль у діяльності розрахункової палати належить так званому агенту з розрахунків - установі, яка бере на себе облік результатів платіжного процесу. Цю роль може виконувати один з членів палати, спеціальна створена організація або зовнішня сторона, наприклад – центральний банк.

Основні вимоги до платіжних систем

Можна висунути чимало суттєвих вимог, які повинні задовольняти
платіжні системи, щоб служити інструментом, здатним забезпечити життєдіяльність сучасної розвинутої економіки. Відповідні характеристики платіжних систем визначаються залежно від ролі, яку виконує платіжна система, від організаційних, бухгалтерських, технологічних механізмів, які застосовуються тощо.
Однак слід зупинитися більш детально на найважливіших ознаках.
Це ефективність, надійність, оперативність, забезпеченість.

Ефективність

Ефективна платіжна система є необхідною передумовою ефективного функціонування всього господарського механізму, всіх його галузей, економічних інститутів та окремих суб'єктів господарювання.
Платіжні системи вдосконалюють економічну активність у внутрішній і міжнародній комерції та торгівлі. Без надійної, ефективно діючої платіжної системи не можуть поліпшитись показники економічного зростання.
Платіжна система - це основний компонент інфраструктури фінансового сектору, вона може утворювати нові фінансові інструменти, продукти, інститути та ринки, наприклад - ринки боргових зобов'язань і акцій. Вона забезпечує поштовх розвитку міжбанківського і грошового ринку, що сприяє переміщенню коштів у спеціалізовані галузі економіки. Система платежів допомагає розвитку ринку капітальних ресурсів і ринку державних цінних паперів.
Ефективність платіжної системи впливає на механізм дії грошовокредитної політики.
У сфері правової політики центральному банку та законодавчим органам слід прагнути до якомога більшої чіткості законів щодо платіжної системи. Права сторін, які беруть участь у платежах, включаючи посередників, повинні становити міцну основу платіжної системи.

Оперативність

Однією з найважливіших ознак, що характеризують рівень ефективності платіжної системи, є притаманна їй швидкість розрахунків. Затримка платежу збільшують його вартість і знижують економічний ефект.
В кожній національній системі платежів визначені терміни остаточних розрахунків звичайних платежів між двома сторонами в межах країни. Але платіжна система повинна здійснювати термінові (як правило, великі) платежі не пізніше того ж дня.
Можливість швидко переказувати свої кошти на рахунках у центральному банку, а також контролювати і прогнозувати залишки на рахунках у центральному банку, спричиняє зменшення попиту на резерви. Комерційні банки можуть точніше прогнозувати свої залишки в центральному банку, брати кредити в інших банках або надавати їм такі кредити і тим самим не накопичувати надлишкові резерви на випадок непередбачених обставин.
При дебетуванні центральним банком рахунку банку-відправника і у випадку затримки з кредитуванням рахунку банку-отримувача в системі утворюються кредитні кошти в розрахунках, або флоут (float) - різниця між загальною сумою відображених в обліковій документації кредитових та дебетових проводок, пов'язаних з платежами. Це рівноцінно вилученню резервів. Коливання суми й обсягу таких коштів у розрахунках ускладнюють проведення грошово-кредитної політики, оскільки залишки коштів комерційних банків на їх рахунках у центральному банку можуть не відображати реального стану в банківському секторі. Оперативно діюча платіжна система може зменшити обсяг і коливання суми коштів у розрахунках. ідеальна платіжна система повинна мінімізувати затримки платежів.

Економічність

Для усіх учасників операції основним бажанням є зменшення витрат, і це при тому, що операції повинні проводитись упевнено, надійно, безпечно і зручно. Враховуючи вимоги конкуренції, це спричиняє створення складної системи, яка відповідає вимогам різноманітних операцій. Завжди дешевше розвивати структурно складну систему, ніж намагатися використовувати вузько функціональну систему для кожного платежу, не зважаючи потреби.
Ефективні платіжні системи мінімізують операційні витрати. Своєчасність та надійність передачі платіжних інструкцій має велике значення, бо за рахунок цього зменшуються затрати часу і ресурсів на забезпечення процесу проходження платежів. Недосконала платіжна система тільки вилучає ресурси з більш продуктивних сфер їх використання.
Намагаючись підвищити ефективність своїх операцій, банки, що конкурують один з одним, прагнутимуть зменшити витрати на надання платіжних послуг. Результатом цих зусиль здебільшого стає автоматизація традиційно трудомістких платіжних процедур.
Розвиток національної платіжної системи повинен орієнтуватись на скорочення валових витрат праці і капіталу для управління системою.
Аналіз економічної ефективності слід проводити як з позицій користувачів, так і з позицій постачальників платіжних послуг.

Надійність

Система повинна бути надійною, тобто мати довіру користувачів.
Клієнти повинні бути впевнені, що відправлені гроші будуть зараховані правильно і протягом визначеного терміну. Якщо клієнти не впевнені в остаточному розрахунку, вони продовжуватимуть використовувати готівкові гроші, а не безготівкові платіжні засоби розрахунків. Упевненість у платежах вимагає високого рівня структурних операційних можливостей з належним контролем. Для цього необхідні правила і нормативи, що не лише регулюють основні потоки платежів, а й забезпечують недопущення помилок
Жодна система не працює без збоїв, але кожна повинна мати можливості відновлення цілісності для забезпечення розумного доступу до всієї інформації з метою перевірки та контролю. Системи повинні розроблятися з функціями архівування, на випадок відмови однієї зі станцій системи.

Безпека

Система повинна бути розроблена з адекватним контролем несанкціонованого доступу чи втручання в дані платіжного балансу. Для цього потрібно належним чином ідентифікувати одержувача грошей та платника і гарантувати, що сума платежу і жоден з інших його реквізитів не можуть бути змінені на користь однієї зі сторін операції або на користь третьої сторони. Користувач повинен бути захищений від несанкціонованого доступу.
Учасники системи платежів повинні бути впевнені, що інформація про їхні перекази не буде доступна третім особам. Дані повинні бути захищені від доступу протягом терміну угоди і того часу, поки платіж буде проведений.
Кожна сторона операції, що здійснюється, повинна бути здатна довести, що платіж був здійснений, а також забезпечити всю інформацію про податки. Цілісність і правильність записів за операціями повинні бути перевірені, і структура записів повинна враховуватись як вимога скорочення витрат і забезпечення доступу до даних.

Зручність

Платіжна система повинна бути зручною для учасників угоди як при використанні готівкових грошей, так і при безготівкових розрахунках. Якщо система потребує автоматизації для кожного учасника або необхідності відвідувати банк для проведення кожного платежу, така система може бути непридатною для країни.

Класифікація платіжних систем

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками.

Класифікація за характером здійснюваних платежів

Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, слід розрізняти:
* системи міжбанківських розрахунків;
* внутрішньобанківські платіжні системи;
* системи ”клієнт – банк”;
* системи масових платежів.
Для певних типів платіжних систем характерні певні платіжні операції.

Системи міжбанківських розрахунків

Ці системи призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів Їхніх клієнтів або власних зобов`язань одного банку перед іншим.
Для цього використовуються міжбанківські грошові перекази. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу, існують три основні методи здійснення таких переказів:
* з використанням двосторонніх кореспондентських стосунків;
* з використанням рахунків у банку-посереднику, який відіграє роль агента з розрахунків;
*з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж.

Внутрішньобанківські платіжні системи

Важливим фактором, що має вплив на структуру сукупної платіжної системи, є існування різних типів банківських установ, наприклад - ощадних, кооперативних банків, високий рівень розвитку та домінуюча позиція великих комерційних банківських структур, ступінь концентрації банківської системи, який може бути різним у різних географічних регіонах та у різних ринкових секторах. Банківські структури можуть створювати внутрішньобанківські платіжні системи грошових переказів, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, які належать до однієї групи. При цьому відповідна структура зберігає за собою право розпоряджатися коштами, поки платіж перебуває у процесі виконання (так звані кошти у розрахунках). У такому випадку розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури.
Залежно від стану відповідної банківської установи чи структури на ринку, рівня розвитку її внутрішньої інфраструктури та інших характеристик Внутрішньобанківські платіжні системи можуть визначатися різним ступенем досконалості, надавати різноманітний спектр платіжних послуг клієнтам та мати більш чи менш обмежену сферу діяльності.

Системи <клієнт - банк>

Платіжні послуги становлять невід'ємну складову асортименту послуг, що пропонують банки своїм клієнтам. Оскільки не всі клієнти однакові, в умовах конкуренції банки повинні розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір.
Тепер усе більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або “домашній банк” (home bankіng, Internet banking). Йдеться про комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через мережу Internet.
Ця форма послуг передбачає наявність у клієнта персонального комп'ютера, за допомогою якого він може передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредитових та дебетових проводок, здійснювати миттєве переміщення коштів на рахунки контрагентів, давати банку інструкції про автоматичне виконання майбутніх платежів тощо.
Подібна система дуже зручна для клієнта та різко знижує банківські витрати.
“Домашній банк” може функціонувати у пасивному (консультативному) або у діалоговому режимі. У консультативному режимі ця система дозволяє тільки читати інформацію. У діалоговому режимі – забезпечує обмін розпорядженнями і запитами між абонентами та центром зв'язку. З цією метою можна використовувати телефонний або кабельний зв'язок. “Домашній банк”, що працює в діалоговому режимі, в основному пропонує абоненту інформаційні послуги, тобто клієнт може отримати довідку про стан свого рахунку, про останні трансакції, про вартість портфеля цінних паперів. Одночасно з дистанційною оплатою набуватиме поширення практика дистанційної купівлі.
Можна припустити, що “домашні банки” займуть важливе місце як реальний засіб зв'язку між населенням та фінансовими установами.

Системи масових платежів

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів.
Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) досить розповсюджені, однак останнім часом усе ширше впроваджуються системи масових (споживчих) платежів з використанням сучасних технологій.
Останнім словом платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки або “електронні гаманці”.
Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.
Основні учасники системи карткових розрахунків:
* власник картки;
* банк-емітент;
*підприємства торгівлі або сфери послуг (торговельник);
* банк-еквайр.
З правової точки зору, суть трансакції з кредитною (платіжною) карткою полягає у тому, що власник картки і продавець після попереднього відкриття рахунків у банку домовляються, що будь-яку угоду між ними буде врегульовано шляхом кредитування рахунку торговельника і дебетування рахунку власника картки. При цьому, за винятком окремо обумовлених випадків, цей платіж буде безумовним і остаточним.
Розглянемо права та обов'язки учасників системи карткових розрахунків.

Власник картки:

* може використати картку для оплати товарів і послуг, які надаються іншими учасниками угоди, а також для отримання у банку кредиту в готівковій формі в межах встановленого ліміту;
* може погасити свою заборгованість банку за покупки протягом пільгового періоду без виплати відсотків;
* може скористатися продовженим кредитом банку (за межами пільгового періоду з виплатою встановлених відсотків);
* зобов'язаний погасити борг і відсотки відповідно до схеми, яка визначена угодою.
Банк-емітент картки (одночасно за використаною тут спрощеною схемою є банком-еквайром):
* видає картку після детальної перевірки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності клієнта;
* відкриває власнику картки спеціальний рахунок, на якому обліковуються всі трансакції з використанням картки;
* щомісяця надсилає клієнту витяг із зазначенням розмірів заборгованості, сум і термінів погашення боргу;
* стягує комісійні та відсотки згідно з встановленими тарифами;
* зобов'язується оплачувати рахунки торговельного підприємства, що стосуються трансакцій, зроблених з використанням карток, за відрахуванням комісійних зборів (дисконту);
* може відмовитись від оплати торговельних рахунків, якщо порушені будь-які умови угоди (наприклад, збільшений ліміт покупки без відповідного дозволу банку-емітента).
Підприємство торгівлі або послуг, яке бере участь в угоді:
*зобов'язується приймати картки для оплати за товари та послуги і проводити авторизацію (отримувати дозвіл) у передбачених угодою випадках;
* зобов'язується вилучити картку, коли є підозра, що пред'явник не є законним її власником;
* може пред'явити банку для оплати торговельні рахунки, що стосуються трансакцій з використанням картки, для негайного одержання за ними грошей;
* зобов'язане зберігати конфіденційну інформацію про клієнта.
Загальні правила роботи з платіжною карткою.
1. Клієнт банку подає в банк заявку на отримання платіжної картки.
Форму заявки визначає банк. Відомості, наведені клієнтом, використовуються банком для оцінки кредитоспроможності клієнта і визначення величини встановленого ліміту.
2. У разі позитивного вирішення питання банк відкриває клієнту спеціальний картковий рахунок. Одночасно виготовляється персональна пластикова картка, на яку заноситься необхідна інформація.
3. Банк-емітент встановлює два види обмежень:
* загальний кредитний ліміт суми непогашеної заборгованості на картковому рахунку, який діє протягом усього періоду чинності картки;
* разовий ліміт на суму однієї покупки (різним клієнтам встановлюються різні кредитні ліміти відповідно до прийнятих банком стандартів кредитоспроможності).
4. У момент купівлі товару або послуги власник картки пред'являє картку. Продавець друкує торговельний рахунок, на якому за допомогою спеціального пристрою віддруковуються відомості з картки.
Торговельний рахунок складається у трьох примірниках. Перший примірник отримує власник картки, другий залишається у продавця, третій надсилається банку-еквайру.
5. Якщо сума угоди перевищує встановлений разовий ліміт, торговельник до оформлення торговельного рахунка зобов'язаний провести так звану авторизацію, тобто отримати дозвіл банку-емітента на здійснення трансакції.
При наявності спеціальних касових терміналів авторизація проводиться на кожній трансакції у режимі реального часу (on-lіne). У таких випадках ліміт на одну трансакцію не враховується.
6. Банк торговельника (еквайр) отримує від свого клієнта щоденно або в інші встановлені терміни відповідно оформлені торговельні рахунки. Ці рахунки розглядаються банком як еквівалент грошових сум, які підлягають негайному зарахуванню на рахунок торговельника.
Торговельник може відразу ж використати ці кошти, незалежно від
того, чи поверне згодом покупець суму своєї купівлі банку-емітенту. Винятком е випадки, коли купівлю здійснено з порушенням встановлених правил при свідомій участі торговельника. При оплаті рахунків з торговельника утримуються спеціальні комісійні (дисконт).
7. У кінці кожного місяця емітент надсилає власнику картки спеціальну виписку з його карткового рахунку із зазначенням усіх трансакцій, проведених за цей період, а також сум і термінів погашення заборгованості.
У власника картки є два альтернативних варіанти розрахунків з банком:
- погасити борг без виплати відсотків протягом пільгового періоду 25-30 днів від дати платежу, вказаної у виписці;
- продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням 1,5-2% за місяць на суму непогашеного середньоденного залишку боргу.
Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення в масовий інструмент розрахунків - наочний приклад того, що ця форма розрахунків вигідна основним категоріям учасників системи.
Зручність карткової системи розрахунків для користувача, перш за все, у тому, що йому не потрібно мати при собі велику суму готівки при відвідуванні магазинів. Крім того, наявність карток дозволяє запобігти певних формальностей, пов'язаних з видачею банківських чеків.
Друга перевага карток - можливість отримання кредиту. В картковій системі розрахунків кредит надається покупцю автоматично, без спеціального звернення в банк. У момент купівлі використовується кредитна лінія, причому ліміт ЇЇ відновлюється у міру погашення боргу. Більше того, покупець користується кредитом без стягування відсотків протягом певного терміну. Крім того, він може за бажанням відстрочити виплату боргу за межі пільгового періоду, сплачуючи банку відсотки.
Ще одна перевага карткових розрахунків - отримання користувачем інформації від банку в такій формі, що він може перевірити кожну трансакцію і висунути претензії у разі неправильного оформлення трансакцій.
У картковій системі розрахунків користувачів приваблює також зручність здійснення трансакцій завдяки наявності широкої мережі торговельних підприємств, які приймають картки при купівлі товару або послуги.
Є й інші переваги - пільги при придбанні товару, додаткові можливості обміну придбаних товарів, відновлення загублених чи викрадених карток, пільги при замовленні місць у готелях та авіаквитків тощо.
Карткові розрахунки вигідні і для підприємств торгівлі та послуг, які долучаються до відповідних систем.
Практика багатьох країн свідчить, що впровадження карток дозволило залучити нових покупців і, крім того, сприяло зростанню середніх розмірів покупок за рахунок використання банківського кредиту.
Банківські картки дозволили дрібним та середнім торговельним і сервісним фірмам включитися у систему продажу в кредит. Раніше тільки великі роздрібні мережі могли утримувати спеціальний штат для аналізу фінансового стану клієнтів, які претендують на отримання кредиту, для ведення бухгалтерського обліку, контролю за погашенням кредиту тощо. У системі ж банківських карток кредитором виступає банк, що дає можливість тисячам дрібних і середніх торговельних підприємств розширити сферу обслуговування.
Банки використовували форму карткового фінансування для швидкого збільшення портфеля споживчих позик. Банківська кредитна картка, як уже зазначалося, пов'язана з відновлюваною кредитною лінією, що дозволяє автоматично надавати кредит за кожною торговельною угодою. У разі пролонгації кредиту за межі пільгового періоду банк стягує відсоток, який, в середньому, вищий за відсоток на інші види кредиту. Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо залучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійснювати трансакції на великій відстані від банківських філій. Клієнт уже географічне не прив'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.


На правах рекламы: