Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Право на творчість, як елемент електронної комерції. Р.Б. Шишка
описание | темы | ключевые слова 

Серед особистих немайнових прав фізичних осіб особливої уваги заслуговує право на свободу творчості, що передбачене ст. 54 Конституції Україні і відтворене у ст. 301 проекту ЦК України. З огляду на новизну регулювання права на свободу творчості у цивільному праві, необхідно прослідити його гносеологію. Це право на рівні цивільного права закріплено вперше у новому ЦК України, але має свою історію і свої корені. Теоретичним підґрунтям для введення цього права є вчення про природні права людини. Ці права надаються людині в силу самого факту народження і належать не залежно від того закріплені вони у законодавстві чи ні. Разом з тим, передові демократичні держави на рівні конституційних актів проголошували ці права і встановлювали гарантії їх виконання. Такий підхід не є випадковим. Це пояснюється турботою про зростанні інтелектуального потенціалу й інтелектуалізації усіх сфер народного господарства. З часом природні права стали деталізуватися у окремих галузях національного права. З розвитком міжнародного гуманітарного законодавства природні права, у тому числі і право на свободу творчості, стало його невід’ємним елементом.
Вперше воно було відображено в Міжнародному біллі про права людини [1], куди входить Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Пакт про громадянські і політичні права та інші міжнародно-правові документи. Перший в історії міжнародний універсальний документ, яким встановлено загально – гуманітарний стандарт прав людини і їх перелік, – Загальна декларація прав людини, розроблена на основі ідеї органічного поєднання демократичних ідеалів, особистої та політичної свободи індивіда з принципами соціально-економічного забезпечення життєвих інтересів і потреб індивіда. Концептуально він виходить з того, що у суспільстві повинен бути встановлений такий порядок, за якого людина мала б змогу повністю здійснити свої законні права та інтереси, виразити і розкрити свою особистість. Одним із найсильніших засобів розкриття особистості є творчість та її свобода. Це право з однієї сторони сприяє прояву творчого потенціалу особистості, а з другої – збільшенню потенціалу суспільства. Чим більше у суспільства творчих особистостей, тим вищий його рівень та можливості.
Як і інші права, право на свободу творчості засноване на універсальності принципу гідності особистості людини, свободи та рівності людей, заборони дискримінації. Варто звернути увагу, що серед першочергових завдань щодо встановлення демократичних ідеалів у суспільній практиці вказується “дальше утвердження прав і свобод громадян України на основі суворого дотримання міжнародних зобов’язань нашої держави та внутрішніх законів”[2]. Розвиток України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (cт. 1 Конституції України) неможливо без того, щоб у ній належним чином забезпечувались права і свободи людини, у тому числі, і право на свободу творчості.
Доктрина природних прав людини заснована на приналежності людині прав в силу її народження. Іншими словами, приналежність людині прав та обов’язків як здатність їх мати визнається цивільною правоздатністю. Якщо розглядати право на творчість, то воно як природне право відноситься до змісту цивільної правоздатності – здатності мати цивільні права та обов’язки. За загальним правилом цивільна правоздатність виникає в момент народження і припиняється із смертю людини. Вона встановлюється рівною мірою для всіх без обмежень, і дискримінація людей у змісті правоздатності не допускається. Така позиція є загальновизнаною і проводиться в законодавстві та цивільному праві майже всіх країн світу, що передумовлює підходи до створення механізму єдиного правового простору та охорони прав людини. Сучасне національне законодавство імплентувало загальні підходи і стандарти міжнародного гуманітарного законодавства щодо природних прав людини, у тому числі й стосовно права на творчість. Важливо, щоб такий підхід надалі витримувався і в поточному законодавстві.
У науці цивільного права прийнято розрізняти загальну правоздатність, яка виникає в момент народження і потенційно може бути реалізована через представника і секундарну правоздатність, що виникає із досягненням особою певного віку. Остання пов’язується із дієздатністю і можливістю людини усвідомлювати свої юридично значущі дії щодо набуття цивільних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Секундарна правоздатність стосується лише таких прав, які можуть бути реалізовані людиною особисто: працювати, укладати шлюб, займатися підприємницькою діяльністю, виступати представником тощо лише за умови досягнення певного віку. Для цього потрібні певні фізичні якості і розумові здібності. Право на свободу творчості повинно реалізовуватися особою тільки самостійно. Це право не можу бути реалізоване через інших осіб.
Право на творчість може бути реалізоване з моменту народження людини, але виникає саме тоді. Тобто – це право елемент загальної правоздатності людини. Право на творчість є елементом самопізнання людини. Комбінуючи предмети, маленька людина не тільки пізнає світ, але намагається виявити своє ставлення до нього. Право на творчість не допускає правонаступництва чи передання суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що виникли на основі такої правоздатності, іншим особам. Втім при реалізації свого права на свободу творчості автор може опиратися на професійні знання попередників, вчителів, поради колег. Через критику результатів творчості проводиться її верифікація, пошук інших можливостей та граней прояву.
Аналіз запропонованих ознак дає підставу віднести право на творчість до змісту загальної правоздатності. Так і повинно бути. Воно настає з моменту народження і припиняється зі смертю людини. Навіть якщо, момент настання такого права зв’язується із появи в дитини свідомості то апріорі ми виходимо з того, що це право появляється з моменту народження і припиняється смертю фізичної особи. Реалізацій певних напрямів творчості базується на знаннях, досвіді, професіоналізмі, особливому складі мислення. Особливо це стосується наукової творчої діяльності. Така діяльність можлива лише із засвоєнням особою певного обсягу знань, глибокого пізнання предмету наукового пошуку. В більшій мірі це визначається особливостями особистості творця. Але встановити у праві такий момент вкрай важко. Саме тому розробники проекту ЦК відмовилися від ідеї визнання часткової дієздатності за дітьми лише із шестирічного віку. Нагадаємо, що у ч. 2 ст. 10 проекту першої частини ЦК України 1994 р. [3] вказувалось, що малолітні віком від 6 до 14 років вправі самостійно учиняти дрібні побутові угоди.
Стосовно права на творчість, як і права учиняти інші правочини проводити чітку і юридично значиму межу не треба. У п’ятирічному віці великий Моцарт написав симфонію. Неповнолітні і сьогодні досягають визнаних успіхів у мистецтві. Дитина пізнає світ і накопичує враження про нього з моменту свого народження. При реалізації себе як творчої особистості творчість (школа) може мати власне правове або, принаймні, моральне значення. Процес творчості і реалізації майнових прав може збігатися у часі. Наприклад, це має місце при виконавській діяльності, де виконавець одночасно є і творцем, і автором. Найбільш виразно це виявляється при імпровізації – improvisus (несподіваний, раптовий), що означає вид творення в процесі виконання без всякої попередньої підготовки [4].
Стосовно права на творчість може йти мова про фантомну правоздатність – появу окремих елементів правомочностей після смерті особи. Це стосується реалізації ідей творців, що не були втілені у конкретному носії. Так, на основі ідей Кіплінга створено варіанти другої книги Мауглі. Мистецтвознавство знає інші приклади реалізації ідей померлих авторів їхніми учнями чи іншими особами. Крім цього не допускається перекручування творів, спотворення імені їх авторів та інші зміни, що можуть негативно вплинути на повагу до результатів творчої діяльності та пам’яті померлого.
У більшій мірі гуманітарне законодавство встановлює права людини. У подальшому ці права відповідно до можливостей держав конкретизуються національним законодавством. Так, змістовно відповідно до ст. 301 проекту ЦК України [5] свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості включає в себе право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Разом з тим, у більшій мірі приналежність особі певних суб’єктивних прав кореспондується або їх тягарем або юридичними обов’язками. Категорія “тягар власності” появилась у національному праві України відносно недавно із закріпленням її у ст.13 Конституції України. в достатній мірі ще не отримала теоретичного обґрунтування та практичного наповнення.
Якщо зобов’язує власника власність, то на нашу думку таке зобов’язання виникає і для носія абсолютного немайнового права. Немайнове право особа повинна реалізовувати у межах що не заборонені законом, не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Між тим, тягар належності особі прав у чинному цивільному законодавстві України не закріплено, що, на наш погляд, є його недоліком. Думається, що у новому ЦК України варто закріпити правило про те, що належність права зобов’язує його носія. Право не може використовуватись на шкоду людині та суспільству. Право необхідно реалізовувати самостійно, але у встановлених законом межах. Дихотомічна побудова суб’єктивного права у тій чи іншій мірі передбачає наявність певних юридичних обов’язків хоча б загального спрямування. У більшості гуманітарне законодавство акцентує увагу на правах людини і в меншій мірі на обов’язках. Але крім суб’єктивних прав, зміст права творчості також складають і юридичні обов’язки. Міжнародне гуманітарне законодавство мало приділяє уваги визначенню обов’язків людини. Але це не менш важливе завдання законодавства для визначення меж здійснення суб’єктивного права. На наш погляд до юридичних обов’язків при здійсненні права на свободу творчості відносяться наступні: дотримуватися в творчості моралі і гуманності; не розпалювати національну чи расову ворожнечу; не порушувати законні права та інтереси інших осіб, у тому числі суб’єктів творчої діяльності; не завдавати шкоди довкіллю; не проводити експерименти в тих напрямках, які заборонено чи обмежено чинним законодавством; попередити суспільство про можливі шкідливі наслідки проведення творчого пошуку в даному напрямку; дотримуватися основних відмінних рис виду та жанру творчості; використовувати досягнення попередників у визначених обсягах та вказувати джерела запозичення; розголосити дані, що мають важливе значення для виживання людства; тримати в секреті результати, що мають велике стратегічне значення для держави та суспільства; дотримуватися встановленого чинним законодавством порядку кваліфікації певних результатів творчої діяльності.
Таким чином, право на творчість, у свою чергу, має свій внутрішній зміст, свій механізм реалізації та свої межі, які в подальшому можуть впливати на правовий режим створених результатів і на правове становище суб’єктів інтелектуальної власності. На рівні гуманітарного міжнародного законодавства визначаються загальні підходи до регулювання змісту права на творчість. Національне законодавство конкретизує цей зміст і прив’язує його до певних суб’єктів.
Cписок літератури: 1. Міжнародний білль про права людини. К., 1994; 2. Українська держава – це наша велика єднальна сила: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на ІІІ Всесвітньому форумі українців. Національний палац “Україна”,18 серпня 2001 року //Урядовий кур’єр. 2001. №150. 3. Цивільний кодекс України. Проект. Частина 1. К., 1994; 4. УРЕ. Т.4. К., 1979. С.364.


На правах рекламы: