Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Охорона права інтелектуальної власності: проблеми і рішення у зв’язку із здійсненням елктронної комерції. Р.Б. Шишка
описание | темы | ключевые слова 


Проблема охорони права інтелектуальної власності у сучасному суспільстві набула важливого соціального, економічного і правового значення. Вона набула гостроти для тих країн, які трансформують свою економіку та суттєво змінили підходи до регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Причини порушення прав інтелектуальної власності передумовлені накопленням первинного капіталу; низькою повагою до результатів чужої, у тому числі інтелектуальної, праці; відсутністю досвіду у охороні і захисті прав на нових засадах; дефіцитом висококваліфікованих спеціалістів у галузі інтелектуальної власності; слабістю державного апарату; неспроможністю володільців майнових прав вкладати кошти в створення механізму охорони цих прав; ускладненою процедурою захисту порушених прав; відсутністю інституту приватного звинувачення тощо. Так, загальновизнаним стало положення, що використання об’єктів авторського права в загальнодоступних місцях з платним входом повинно здійснюватися з виплатою авторської винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 18 листопада 1984 р. Використання записів на дискотеках, барах, ресторанах, кафе, музикальних клубах де з відвідувачів стягується прямо чи опосередковано плата за вхід, однозначно повинно здійснюватися з виплатою володільцям майнових прав винагороди. Така виплата здійснюється шляхом перечислення відповідних сум Українському агентству з авторських і суміжних прав. Агенство централізовано здійснює виплату таких сум володільцям майнових прав. Можлива охорона таких прав через організації колективного управління майновими правами. Але останніх обмаль чи результати їх діяльності не окуповую затрат на виявлення оформлення контрафактів, запезпечення їх доказовості, оплату праці співробітників.
В останній час прийнято значну кількість законів та підзаконних актів з охорони прав інтелектуальної власності. В забезпечення їх виконанням створюються відповідні державні органи чи існуючі наділяються компетенцією з попередження і виявлення порушень прав інтелектуальної власності. Аналізуючи ці заходи, можна констатувати, що особливих і кардинальних новел вони не передбачають. Все це було, все це передбачено іншими нормативними актами, у тому числі затвердженими Верховною Радою України. Але вони не виконуються. Думається, що в ці заходи варто було б включити розробку теоретичних засад охорони інтелектуальної власності. Коли ми не знаємо що охороняти: чи результати творчої діяльності чи права їх володільців, то – відповідно і тяжко визначити напрям правової охорони і її засоби. Прийняття нормативних актів, на жаль, не забезпечує охорону прав інтелектуальної власності. На превеликий жаль ці закони не виконуються. Не можна забезпечити таку охорону і управлінськими заходами, за які виступає П. Крайнєв [1, c.97].
Будь яка управлінська система є дорогою для держави. Створення нових управлінським систем не узгоджується із загальною концепцією адміністративної реформи. Якщо зводити управління до прийняття нормативних та методичних актів та посилення охорони об’єктів права інтелектуальної власності то ніхто цього не заперечує. Але така діяльність охоплюється поняттям регуляторної політики. Така політика і повинна вестись в Україні на користь суб’єктів права інтелектуальної власності України. Тож основні засоби охорони права інтелектуальної власності – цивільно-правові. Це не означає того, що держава в особі її правоохоронних органів повинна самоусунутися від вирішення цієї проблеми. Навпаки, у межах своєї компетенції кожен державний орган в тій чи іншій мірі повинен перейматися проблемами охорони прав інтелектуальної власності і приймати для цього необхідні міри.
Думається, що концептуальними підходами до охорони інтелектуальної власності засобами приватного права повинні бути:
1. Усвідомлення того, що інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності різні речі;
2. Право інтелектуальної власності є виключним майновим правом авторів та володільців;
3. Самі володільці повинні бути максимально зацікавлені у охороні своїх прав і приймати для цього всі можливі заходи, у тому числі щодо їх захисту у судовому порядку;
4. Держава повинна розробити і прийняти зовнішньо та внутрішньо узгоджені норми які:
- стимулюють творчу діяльність та отримання її результатів;
- надають авторам виключні права на свій розсуд ці права використовувати;
- враховують публічний інтерес держави, щодо забезпечення прогресу суспільства;
- попереджують можливі контрафакти:
- стимулюють впровадження новинок у суспільну практику;
- забезпечують надання потерпілим кваліфікованої та ефективної допомоги в захисту їх законних прав та інтересів;
- містять дієвий механізм публічного впливу на порушників права інтелектуальної власності, що забезпечує не тільки відшкодування заподіяних збитків але і притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності;
- гармонують із новітнім законодавством світового співтовариства.
Охорона інтелектуальної власності здійснюється в декількох напрямках:
Національний, шляхом прийняття національних нормативних актів;
Міжнародний, шляхом прийняття регіональних і загальних конвенцій, багатосторонніх та двосторонніх угод. Так 6 березня 1998 р. 12 держав –учасниць СНД уклали Угоду про співробітництво у попередженні правопорушень в галузі інтелектуальної власності, якою передбачено створення спільної робочої комісії для забезпечення виконання угоди. Така комісія на кінець була створена у 2000 р. і проведено її організаційне засідання. Основне її завдання – підготовка пропозицій і рекомендацій по удосконаленню законодавства і практики захисту інтелектуальної власності держав – учасників СНД;
- гармонізація національного законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності з урахуванням чинних міжнародних угод у цій сфері;
- обмін інформацією про попередження та припинення порушень законодавства про інтелектуальну власність;
- створення спільної інформаційної бази даних про такі порушення; обмін досвідом роботи з попередження, виявлення і розкриттю таких порушень;
- обмін чинними нормативно-правовими актами, навчальною, методичною і спеціальною літературою;
- організація спільних наукових досліджень, семінарів і конференцій; сприяння в підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів;
- сприяння у заснуванні багатосторонніх систем реєстрації географічних назв і повідомлення про їх охорону держав-учасниць [2,c.29];
Локальний, що здійснюється правовими та організаційними засобами самими володільцями таких прав. Перший шлях – надання інформації про результати творчої діяльності фірми статусу обмеженого доступу. Другий – відмова від патентування, особливо якщо це стосується технологій. Третій – приховування, придбаних ліцензій й перешкоджання іншим особам використовувати запатентовану новинку, що проводиться з метою використання переваг проведеної модернізації виробництва й недопущення використання конкурентами більш прогресивних досягнень. Четвертий – забезпечення належного стимулювання авторів, що превентивно попередить розповсюдження інформації про новинку.
Таким чином, охорона права інтелектуальної власності повинна бути нормативно, матеріально та організаційно забезпечена. Вона повинна забезпечуватись постійно і спонукати до цього всіх учасників громадянського суспільства. Це стосується перш за все володільців, наявних та потенційних користувачів, інших причетних до цього осіб, самої держави.
В комплексі така охорона повинна забезпечувати непорушність права інтелектуальної власності у статиці, тобто попереджувати можливість контрафакту. Не менш важливо забезпечення законних прав та інтересів володільців прав інтелектуальної власності при умові сприяння поширенню знань та прогресу.
Таким чином охорона права інтелектуальної власності повинна здійснюватися на основі засад приватного права і підсилюватися засобами публічного права.

Cписок літератури: 1. Крайнєв П. Економіко-правові засади управляння промисловою власністю в Україні.//Право України. 2’2001. С. 96-101; 2. Капран Н.П. Виступ на засіданні круглого стола Розвиток і удосконалення законодавства в сфері інтелектуальної власності //ИС.2001. № 3.С.29.

Конф. В Івано-Франківськ







Право інтелектуальної власності не може бути повністю охарактеризовано без вияснення питання про його зміст. Загальноприйнято, що зміст правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників. Такий підхід є загальноприйнятим для характеристики абсолютних правовідносин, до який і відноситься право інтелектуальної власності. Іншими словами, нам слід вияснити які правомочності та юридичні обов’язки володільців права інтелектуальної власності? У зв’язку з цим слід виділити економічний та юридичний аспект цієї проблеми. Якщо перший відображає відносини що складаються в процесі створення (виробництва) духовних благ (ідей), то другий відносини - щодо приналежності прав на них.
Визначення змісту права інтелектуальної власності в пропрієтарній теорії виходить із золотої тріади правомочності на речі, а визначення змісту права інтелектуальної власності теорії виключних прав виходить із можливості самому використовувати ідею для отримання переваг в комерційній діяльності, дозволити чи заборонити це робити іншим особам. Між тим, в залежності від ідеї та її вираження в носії ці права можуть мати відтінки, що особливо проявляється в авторському праві та суміжних правах.
Інтелектуальна власність отримала й нормативне закріплення на рівні закону. Так, відповідно до ст. 544 Французького ЦК власність визначається як право користуватися та розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, що заборонено законами чи регламентами. Хочеться ще раз відмітити ту обставину, що власність проявляється у приналежності прав тобто певних юридичних можливостей самому здійснювати вплив на об’єкт і у своєму інтересі. Це право проявляється саме у приналежності права і тим самим визначені правового становища об’єкта. Нагадувати про ту роль, яку зіграв кодекс Наполеона 1804 р. у встановленні цивільного законодавства континентальної Європи, а у подальшому інших країн мабуть, що банально. Але, не зважаючи на те, що у французькому законі підкреслюється лише дві правомочності власника варто й звернути увагу на доктринальне трактування змісту права власності. Воно набагато складніше. А. Оноре відзначає, що власнику належать такі права: право володіння, як виключний контроль над речами або як право виключного використання; право користування чи особистого користування річчю, якщо воно не включає дві наступні правомочності; право управління, тобто право вирішувати як і ким може бути використана річ; право на прибуток (дохід) – на блага які дає реалізація двох попередніх правомочностей; право на відчуження, споживання, витрачання на свій намір, зміну чи знищення речі; гарантії від експропріації або право на безпеку; право передавати річ; безстроковість; заборона користуватися річчю іншим особам; можливість відібрати річ в сплату боргу; тобто існування правил, які забезпечують відновлення порушеної правомочності [1, p.107]. Ці права в більшій мірі стосуються речей чи майна і в меншій мірі, або, як ми вважаємо, зовсім не стосуються права інтелектуальної власності. Наприклад, право інтелектуальної власності не можна відібрати таким чином як право власності на річ. Якщо ідея розповсюджена і вона є плодоносною то вона буде використовуватися як у комерційній діяльності, так і в інших сферах діяльності. Тим більше ця ідея може використовуватися для пошуку її модифікаційного ряду. Не дарма віднаходження нового напрямку застосування винаходу визнавалось винаходом. Вона стає сходинкою на безкінечному поступі людства. На її опираються наступні і таким чином досягається прогрес. Використовувати таку ідею можна самому, можна передати на неї право використання повністю або в частині іншим особам, а можна заснувати із іншими особами на основі ідеї технології спільне підприємство. На таку форму інвестування і відповідно уступки прав інтелектуальної власності вказують зарубіжні автори [2, p129; 3, p.46]. Для виникнення прав на речі достатньо тільки правомірної підстави, що вказана в главі 24 проекту ЦК України не залежно від того надано цьому публічний характер чи ні, якщо інше не встановлено законом чи договором. В той же час для виникнення права інтелектуальної, а особливо промислової власності завжди потрібен певний юридичний склад. Мало створити результат творчої діяльності, а необхідно його кваліфікувати та підтримувати право на нього. Так для виникнення авторського майнового права мало створити результат творчої діяльності, його ще і треба обнародувати. Лише з останнім пов’язується можливість заявлення свого авторства, що, в свою чергу, є передумовою для виникнення майнових прав. Перевести авторське право в площину охоронюваних можна лише через заявлення свого авторства. Інакше твір (витвір) зостанеться невідомим, а майнові права на нього ні до кого прив’язати. До речі, проблема творів з невідомим авторством знімається лише через терміни дії авторського права та в силу задавненості. Але через право слідування вона може мати теоретичне та практичне значення. Більш того, виникнення особистих немайнових та особливо майнових прав авторів (володільців) права промислової власності чинним законодавством поставлено у залежність від такого юридичного факту як кваліфікація (патентування).
Розголошену ідею може втілити в життя інша людина, в тому числі без згоди володільця права, а то йому і на шкоду. На протязі історії регулювання відносин, пов’язаних із створенням та використанням результатів творчої діяльності, намітилось два протилежних підходи. Один підхід виходить з визнання інтелектуальною власністю результатів творчої діяльності, а інший, що пробиває собі дорогу і в теорії українського права інтелектуальної власності – лише самі виключні майнові права. При тому в сучасних умовах в ряді випадків з проявою нових результатів творчої діяльності та їх взаємодії модифікується й підхід до правового регулювання цих правовідносин.
Питання про зміст права інтелектуальної власності: майнові і особисті немайнові права; правомочності з володіння використання та розпорядження результатами творчої діяльності; майнові права є не таким вже і простим як це здається на перший погляд. Це пов’язано із змінами уявлень про власність, різними теоретичними конструкціями самого права інтелектуальної власності, новизною практичного значення цього питання та різними підходами до їх вирішення. Як відзначає А.С. Довгерт: “Зміст приватного права не є величиною постійною. Протягом історії він весь час змінювався. Так до теперішнього століття очевидною була тенденція вбачати основу цивільного права у власності. Тому, скажімо виключні права на інтелектуальні об’єкти тривалий час розглядалися як особливий вид власності, тобто як речові права”[4,c.23]. Там же він вказує: “Право інтелектуальної власності – це абсолютні права...”[4,c.28]. Але виникає необхідність уточнити, що ми маємо на увазі під абсолютними правами. Це пояснюється тим, що майнові і особисті немайнові права, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності в однаковій мірі є абсолютними. Вони модифікуються в залежності від втілення такого результату в конкретне досягнення (витвір), і відповідного прояву товарної форми та товарних властивостей. До того ж зміст цих прав різний. Ідея концептуального викладу матеріалу в підручнику та його дохідливість і популярність проявляє зовсім іншим чином свою товарну форму чим винахід чи скульптура. Ще більша різниця товарної форми авторського виконання чи виконавської діяльності де фігура виконавця є вирішальною. Одними словами в одних товарність проявляється у єдності ідеї та носія (статуетки Родена), в інших - лише в правах на ідею та її використання.
Проблема визначення змісту права інтелектуальної власності є невідривною від постаті суб’єкта. Це пояснюється тим, що зміст правовідносин розглядається як належні учасникам цих відносин суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Так, Г.Ф. Шершеневич [5,c.28] та В.Я. Канторович [6,c.359] у російській дореволюційній цивілістиці визначали виключні права як монополію володільця на використання твору и можливість необмеженого переходу цього права від одного суб’єкта до іншого. У подальшому така позиція проведена у роботах В.П. Грибанова [7,c. 294] , І.В. Савел’єва [8,c.70], А.К. Юрченко [9,C.134]. Центральною фігурою правовідносин є і всіма визнається власне суб’єкт, що діє у приватному праві від свого імені задля задоволення своїх прав і законних інтересів. Його правове становище як відображення індивідуального правового статусу може впливати на зміст самих правовідносин, або на їх кількісну та якісну оцінку.
Такий підхід дає нам розуміння особливого правового становища автора та похідний характер правомочностей інших володільців. Законодавець наділив особливим правовим статусом автора в силу унікальності його праці, а сам автор уже може передавати ці права в силу договору, заповіту чи інших правочинів іншим особам. При цьому ділова репутація самого автора безпосередньо впливає на товарність права. Така оцінка можлива лише в рамках цивільного права де домінує основоположний принцип, що ціна в договорі визначається угодою сторін. Така свобода працює щодо оцінки результатів творчої діяльності.
У той же час виникає питання які саме права: лише майнові чи майнові і немайнові одночасно складають зміст права інтелектуальної власності. До речі і розділ цих прав викликав і до сих пір викликає полеміку. Так, М.В. Гордон ставив такий розподіл під сумнів і писав: “В области авторского права, как впрочем, и во всех остальных отраслях права гражданского, очень трудно разграничить права личные и права имущественные, рассматривать каждую из этих частей права раздельно. Зачастую правомочия автора личного порядка являются вместе с тем и способом охраны его полномочий на материальное распоряжение произведением. Право автора решать вопрос о передаче произведения издательству является осуществлением личного права на произведение и, вместе с тем, связано с вопросом о его праве на вознаграждение. Раздельное рассмотрение в теории авторского права личных и имущественных правомочий является скорее делом научного разграничения или удобств изложения, чем делом принципа. Разграничение имущественных и личных правомочий автора иногда возможно лишь в случаях, корда известна цель, которую преследует автор при осуществлении данного правомочия. Потому деление правомочий автора на личные и имущественные носит характер условный”[10,c.77]. Приблизно того притримувався інший визнаний авторитет радянського авторського та винахідницького права В.І. Серебровський який зазначав “ ... разграничение личных и имущественных прав автора не подтверждается практикой реализации авторских прав: одно и то же принадлежащее автору право (правомочие) может при определенных условиях охранять и его имущественные и неимущественные интересы, причем в одних случаях, в зависимости от конкретных обстоятельств, вопрос будет идти об охране либо его имущественных, либо неимущественных интересов»[11,c.107].
Разом з тим, з тих пір кардинальним чином змінилося як саме суспільство так і роль цивільного права. Тому не випадково, що більшість сучасних спеціалістів в галузі права інтелектуальної власності виходить із необхідності розмежування майнових та особових прав [12,c.194; 13,с.40]. В основі такого розмежування є не тільки предметний критерій, але і потреби практики. На сьогодні особові немайнові права авторів лише впливають на реалізацію особових немайнових. Так, визнане у мистецтві ім’я метра є запорукою отримання ним високих гонорарів. Тому не випадково інколи на нього “працюють” менш визнані автори і не завжди створений твір виходить за їх авторства. Крім цього у літературі визнана майстерність автора у певному жанрі є запорукою успіху його наступного твору. Наприклад, серія детективів А. Тополя та Ф. Незнанського, твори Марініної зразу ж публікуються великими тиражами, що безпосередньо визначає і розмір авторської винагороди. В кращому разі це здійснюється за спільним авторством. Відповідно гучне ім’я сприяє охороні майнових прав – є більше гарантів, що така особа в разі виявлення порушення її майнового чи особового немайнового права звернеться в суд, буде вимагати значних сум у відшкодування заподіяних збитків або компенсації моральної шкоди. Але, на наш погляд, таке використання особистих немайнових прав є лише субсидіарним. На споживчу вартість воно впливає лише у сфері мистецтва. Що стосується результатів науково-технічної творчості то тут за основу береться лише споживча вартість та здатність бути промислово використаним.
Поділ прав на майнові та немайнові підтримується і в законодавстві про інтелектуальну власність. Такий поділ започатковано ще Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів 1866 р. де в ст. 6 bis вказані немайнові права, а статтями 8,9,11, 11 bis, 11 ter більш детально врегульовано майнові права. Такий же підхід в чинному законодавстві України. Так, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 14 загалом встановлює немайнові права автора, але ст.15 та іншими більш детально врегульовує саме майнові права. Те саме сповідується і в проекті ЦК України. Так, відповідно до ст. 425 ЦК України авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові і майнові права на об’єкти права інтелектуальної власності. При тому перші належать автору не залежно від других і зберігаються у разі переходу майнових прав до іншої особи. Якщо слідувати логіці ст. 426 проекту ЦК, то майнове право акумулюється у праві правомірно використовувати цей об’єкт права інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі та у будь-який час. Власник такого права може передавати його іншій особі повністю або частково, дозволяти використовувати цей об’єкт або розпорядитися ним іншим чином. У зв’язку з цим виникає питання що передається і чим можна розпорядитися? Якщо передається майнове право хай навіть на нематеріальний об’єкт, а це по суті право на використання ідеї, при тому з метою отримання прибутку, то право можна передати іншій особі, а ідею ні. Якщо виходити з того, що право розпорядження сконструйовано як можливість суб’єкта вирішувати юридичну долю речі то вона мало пристосоване до вирішення таким же чином юридичної долі ідеї. Розпорядитися ідеєю не можна. Можна лише відчужити належне особі право на користь іншої особи.
З огляду на це вважаємо, що конструкція п.1 ч.2 ст. 426 проекту ЦК України є не зовсім вдалою і потребує уточнення. По крайній мірі слова “розпорядитися цим об’єктом іншим чином” є алогічними і повинні бути вилучені. Ми ще раз хочемо підкреслити, що використання в основному має комерційну, або іншу господарську мету. Інше використання ідеї: наукові, навчальне, архівне, бібліотечне, вимушене (екстраординарне) охоплюється правом вільного використання і в зміст майнового права не входить. Не дарма ч. 2 ст. 431 проекту ЦК встановила, що не вважаються порушенням права інтелектуальної власності діяння щодо його об’єктів, які відповідно до чинного законодавства вважаються правомірними.
Зміст права інтелектуальної власності може бути розглянутий в двох аспектах: статиці і динаміці. Якщо в статиці вони абсолютні і формуються лише законом, то в динаміці - на основі диспозитивних норм цивільного законодавства самими суб’єктами через договірне право. В статиці зміст права інтелектуальної власності складають майнові правомочності їх авторів (володільців). В загальному вони можуть бути зведені до можливості самому використовувати результати творчої діяльності для підприємництва, надати це право повністю чи в певній частині іншим особам, чи заборонити їм використовувати на час правової охорони іншим особам. Остання правомочність є самостійною не дивлячись на те, що саме законодавство зобороняє іншим особам використовувати майнові права за виключенням тих випадків коли таке використання засновується на правовому титулі. Розуміється, що в межах цих правомочностей можливі варіанти які передумовлені особливістю об’єктивізації творчого результату та укладеними щодо нього правочинів. Звідси можливі варіанти існування як абсолютних правомочностей у володільця, що визначені безпосередньо законом так і договором не виключної ліцензії. Само собою розуміється, що при виключній ліцензії у автора зберігаються лише особисті немайнові права. Майнові права в такому разі повністю передаються ліцензіату. В динаміці зміст відносин моделюється законом, а визначається угодою сторін. При цьому закон містить ідеальну модель – диспозицію норми права. Сторони договору можуть на основі принципу свободи договору відходити від диспозиції норми закону, якщо інше не встановлене законом чи договором. Завдяки цьому і забезпечується найбільш повне врахування прав та законних інтересів сторін.
Змістовну сторону відносин інтелектуальної власності складають лише майнові права їх суб’єктів та юридичні обов’язки інших осіб. Перші проявляються у виключних правомочностях володільця, а другі у від’ємних зобов’язаннях інших осіб не володільців утримуватися від порушення цих прав (зобов’язання із від’ємним змістом. Такі зобов’язання важливі в силу доступності результату творчої діяльності через сучасні канали поширення інформації.
Використана література 1. Honore A.M. Ownership // Oxford Essays in Jurisprudence. Oxford. 1961; 2. Herdan B.L. Licensing military technology in U.K. for private use // Les Nouvelles. 1988.-Y.XXIII. –N3; 3. Cohen J.A. Pierce. Legal aspects of licensing technоlоgy // CHT –1989.1; 4.Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. 1997. Число 1.; 5. Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. Казань. 1891,411с.; 6. Канторович Я.А. Авторское право на литературные, музыкальные, художественные и фотографические произведения. Петроград. 1916; 7. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. М.: 2000,411с.; 8. Савельева И.В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества. -М.: 1986, 141с.; 9. Юрченко А.К. О природе авторского права //Проблемы гражданского права. Ленинград. 1987; 10.Гордон М.В. Советское авторское право. -М.: 1955,232с.; 11. Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. М.: 1956, 284с.; 12. Сергеев А.П. Право интеллектуальної собственности в Российской Федерации. М.: 1996. 704с.; 13. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. Посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. –К.: 336с.; 14.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”




На правах рекламы: детский сад от железной дороги . Кухні на замовлення в Івано-Франківську