Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Охорона прав авторів при електронній комерції Р.Б. Шишка
описание | темы | ключевые слова 





Чинне законодавство виходить з того, що права авторів охороняються державою. Більш того, ще Конституція СРСР [1] в ст. 47 підкреслювала спеціально, що права авторів, винахідників та раціоналізаторів охороняються державою. Те ж саме, але іншими словами проведене в ч.2 ст. 54 Конституції України [2], де вказано що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Тому й виникає питання, що мається на увазі під охороною права авторів, які її способи, межі та зміст. Ці теоретичні та практичні питання повинні бути належним чином вирішені та визначено відправні елементи для побудови системи захисту прав. Більш того, якщо автор визнається первинним суб’єктом права інтелектуальної власності, то належна охорона їх прав впливає на охорону прав похідних суб’єктів такого права.
Як відомо автору належить дві групи прав: майнові та особисті немайнові. Захисту в разі їх порушення підлягають як ті так і інші. Але лише перші, на наш погляд, охоплюються поняттям “інтелектуальна власність”. Це пояснюється тим, що немайнові права не мають ознаки обігоздатності тобто вони є невідчужуваними. Лише майнові права можуть передаватися іншим особам для використання у підприємницькій діяльності. Відповідно в силу відкритості відомостей про ідею порушення (контрафакт) може бути або внаслідок використання ідеї без дозволу володільця прав, або з перевищенням обсягу такого використання.
Концептуально ВОІС виходить з того, що охорона прав на основі авторського права є одними із способів стимулювання створення, збагачення і розповсюдження національної культурної спадщини [3,c.199]. Іншими словами, ВОІС зацікавлена у стимулюванні творчої активності людей як запоруки прогресу людства через встановлення правового режиму результатів творчої діяльності та правового становища їх авторів. Так, в Передмові до Коментаря Бернської конвенції вказується: “Авторское право составляет важный элемент в процес развития. Опыт показывает, что багатство национального культурного достояния зависит от уровня охраны, предоставляемой литературным и художественным произведениям. Чем выше этот уровень, тем больше стимул для авторов; чем больше число интеллектуальных творений в стране, тем выше ее авторитет; чем больше призведений литературы и искусства, тем больше возможностей для развития книжной, звукозаписывающей и развлекательной промышленности. В конечном счете неоспоримо, что поощрение интеллектуального творчества является одной из важных предпосылок социального, экономического и культурного развития» [3,c.199].
Система правової охорони в авторському праві є частиною правової охороні прав суб’єктів права інтелектуальної власності взагалі. Квінтесенція такої охорони може бути відображена наступним чином – охорона авторського права має сенс лише тоді коли автор отримує прибуток від своєї творчої діяльності. Без цього говорити про ефективну охорону, а тим більше її стимулюючу роль не приходиться. Це лише пусті слова. Загалом існують декілька факторів, що впиливають на творчість. До них відноситься потреба себе виразити, чи реалізувати, доказати собі самому та оточуючим свої можливості отримати належну оцінку (похвалу або конструктивну критику) від колег та інших людей. Але не менш важливими, особливо в країнах, що розвиваються, є матеріальні фактори – отримання авторської винагороди відповідно до вкладу у створення охороноздатного результату та можливого прибутку. Так, якщо упорядник збірнику нормативних актів отримає більше чим автори підручника то це недоліки чинного законодавства. Творчий внесок та рівень творчості неспіврозмірні при створені цих двох результатів. Навіть добре забезпечені особи не гребують тим щоб на своїх мемуарах заробити «добрі грошенята». Наприклад, експрезиденти США останніх років зразу ж після закінчення свого президенства укладають відповідні авторські договори на написання і видання своїх мемуарів.
Але більше це актуально для країн що розвиваються. «Большинство авторов создателей в этих странах – визнає ВОІС – нуждаються в моральной и материальной поддержке. Кроме этого они испытывают нехватку бумаги для издания книг, необходимых для нужд образования (как формального так и неформального), а также книг, которые были бы доступны для чтения каждому человеку» [3, c.200]. Особливо це стосується професійних видань. Як не парадоксально, але більшість вчених в Україні не можуть собі позволити придбати всю фахову літературу, чи виписати необхідні фахові видання. Тому звуження інформаційного поля веде і до професійної деформації. Наприклад попри те, що в останні роки появились досить цікаві роботи сучасних дослідників, перевідні видання, в ряді досліджень використовуються роботи представників радянської школи, наприклад цивілістики, які були заідеологізовані (інакше б їх не опублікували), виходили із публічного інтересу та примату держави. Отже, яка емпірична база таке виховання і теоретична платформа, а значить і відповідний, далекий інколи від реалей ринкової економіки, результат.
Матеріальна оцінка творчості автора повинна бути збалансована, щоб автор отримував адекватну винагороду і її розмір не був сміхотворним [4], що загрожує перетворенню творчої особистості в ремісника чи штампувальника копій свої вдалих робіт, або по крайній мірі імітацію творчої діяльності за горезвісно відомим прислів’ям: “Якщо вони думають що мені платять, то хай і думають що я працюю”. В той же час при передачі майнових прав ціна в договорі визначається угодою сторін. Тому в більшості такі умови диктує ліцензіат. У зв’язку з тим вважаємо, що на перехідному етапі необхідно прийняти нормативний акт рекомендуючого значення стосовно визначення ціни таких угод. Він стане орієнтиром для ціноутворення на ринку інтелектуального товару.
Звичайно що баланс інтересів автора щодо отримання винагороди повинен бути виважений в рамках того ж суспільства, а не стосовно розвинутих країн де високий життєвий рівень та рівень споживання інтелектуального продукту. Рівнятися на американців нам ще рано. Але чому б за американськими стандартами не реалізовувати ті ж авторські роботи тим же американцям на умовах американського ринку. По крайній мірі такий підхід і є одним із напрямків охорони прав авторів. Високоінтелектуальний продукт, що реалізований на пристойних засадах здатен принести матеріальне задоволення його володільцю. Ми ніскільки не закликаємо розпродувати його направо і наліво. Але створити такий механізм і забезпечити його організаційними і, перш за все, правовими засобами можливо.
З матеріальною винагородою безпосередньо пов’язано і право на захист майнових та немайнових прав авторів. Справа у тому, що:
- виявлення контра факту потребує матеріальних витрат;
- захист таких прав у більшій мірі здійснюється на приватній основі шляхом учинення позову до порушника, що також затратне;
- виграти справу без допомоги адвоката вельми складно. Отже належна оцінка майнових прав є запорукою захисту цих прав від порушень.
Не повинна бути осторонь і держава в підтримці науковців. На наш погляд, варто державі вернутися до післявоєнної практики виділення молодим вченим спеціальних “книжкових” грошей у вигляді додаткової стипендії цільового характеру. Надання такої фінансової допомоги на придбання професійної літератури, обладнання (комп’ютерної техніки), на створення та видання наукової та навчальної літератури, підтримка бібліотек з часом окупиться сторицею. Аналогічні заходи можна рекомендувати включати в контракти навчальним, науковим та іншим установам приватного характеру. Не виключено вирішення низки зазначених питань на основі інститутів договору найму чи посадового забезпечення.
Діюча в СРСР система захисту прав авторів включала в себе захист не тільки від порушення чи безпідставного оспорювання, але і самі різноманітні засоби, що пов’язані з можливістю їх реалізації [4,c.4]. До системи захисту таких прав відносилося різні за своєю природою та характером елементи: широка пропаганда патентно-правових знань, підвищення кваліфікації керівних (провідних) працівників й спеціалістів народного господарства в області патентної роботи, державний та громадський контроль за дотриманням чинного законодавства та належним забезпеченням прав на них, юридичною відповідальністю винних у порушенні законних прав та інтересів авторів, та інші. Між іншим чіткого розмежування між поняттями “охорона” та “захист” прав до цих пір не вироблено, що призводить до їх ототожнювання.
На нашу думку, функціонально охорона та захист прав мають різне призначення. Охорона в більшій мірі спрямована на попередження чи унеможливлення порушень прав авторів. В той час захист має на меті мінімізувати наслідки допущеного порушення прав авторів і засобами цивільного права відшкодувати заподіяні збитки, а при неможливості їх виявити чи доказати – компенсувати моральну шкоду. Отже основна функція захисту – компенсаційна. Тому захист тісно пов’язаний із відповідальністю, в той час як охорона спрямована на профілактику правопорушень майнових та немайнових прав авторів. Відповідно, це дає розуміння щодо різних підходів при моделювання законодавства про захист порушеного суб’єктивного права.
Як відзначається: “Международная система охраны прав авторов, основанная на нормах многосторонних и двухсторонних соглашений между странами на межгосударственном и на межправительственном уровне, основывается на стремлении преодолеть террирориальную ограниченность авторского права, на стремлении авторов и организаций, использующих произведения обеспечить охрану своїх прав не только в собственной стране, но и за рубежом” [5,c.8]. Серед таких угод як уже неодноразово заначалось у попереднівх розділах основне місце відводиться Бернській конвенції з охорони літературних і художніх витворів. Вона ще називається Універсальною, Всесвітньою конвенцією з авторського права. Визнаючи міжнародно-правові акти певним орієнтиром в створені національної системи охорони авторських прав ми не повинні забувати про реалії перехідного періоду економіки.
Між тим, і міжнародна охорона авторських прав не така вже як на наш погляд досконала. Наприклад, її предметом вважається всі твори літератури, науки і мистецтва незалежно від способу та форми їх вираження і то за умови, що такий твір є оригінальним, або відома тематика виражена в новій оригінальній формі. При цьому охорона не залежить від художньої цінності твору з чим ми не можемо погодитися. Не всяка творчість і не всі твори повинні охоронятися. Міжнародне співтовариство виходить з того, що твори, які охороняються авторським правом повинні бути оригінальними – створені в творчій лабораторії автора. Але упускається та обставина, що такі твори повинні бути спрямовані на прогрес людства і не закликати до насильства, нищення, містити пропаганду людиноненависництва. З огляду на останні події у світі це має під собою достатньо підстав щоб бути відображеним і в праві інтелектуальної власності і в авторському праві зокрема.
Друге, що варто закинути фундаторам концепції пропрієтарної власності та викладеного вище підходу - це відірваність охорони від інтересів володільців інтелектуальних прав. З огляду на це ми схильні вважати об’єктом правової охорони в авторському праві майнові інтереси володільця. Крім цього, таким же чином повинні охоронятися і немайнові інтереси автора.
Разом з тим охорона прав авторів має свої межі. Такі обмеження введені з метою полегшення доступу до знань і поширення інформації про події. Особливо це стосується новітніх комутаційних систем поширення результатів творчої діяльності та інформації про них.
Варто звернути увагу на ту обставину, що охорона прав авторів може і повинна здійснюватися ними самими авторами шляхом учинення позову до порушників. В такому разі держава та суспільство повинні сприяти автору у виявленні фактів порушення їх прав та забезпеченню своєчасного та об’єктивного розгляду його позову. Держава через встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності також сприяє їх захисту.

Використана література: 1. Конституция СССР. –М.: 1977; 2 Конституція України. К.: 1996; 3. Интеллектуальная собственность: Основне материалы: в 2-х ч.: Ч.ІІ. гл.8-13: Пер. с англ. –Новосибирск: ВО Наука. Сибирская издательская фирма. 1993; 4.В.ПЕПА Не поет, хто забуває ...//УК.-2001.-№188; 5. Шалито Н.Б. Защита прав авторов открытий, изобретений, рационализаторских предложений и промышленных образцов /Учебное пособие. М.: ВНИПИ, 1987; 6. Азбука авторского права: Пер. с англ.-М.: Юрид.лит., 1982, 104 с.


На правах рекламы: