Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Національні засоби охорони прав інтелектуальної власності у сфері електронної комерції Р.Б. Шишка
описание | темы | ключевые слова 



Охорона права інтелектуальної власності здійснюється на міжнародному та національному рівні. Останній має два підрівні: загальнодержавний і локальний. Вони тісно взаємодіють побудовані на основі ідеї гармонізації приватного законодавства та законодавства у сфері інтелектуальної власності, зокрема. У той же час різні системи органів та матеріальні можливості суттєво впливають на реальне здійснення охорони права інтелектуальної власності. Скажімо, неліцензійні (піратські) диски та інші носії прав інтелектуальної власності поширюються не тільки в Україні, але в самих США. Різниця у тому, що законодавство США та практика його застосування має відповідний досвід і в більшій мірі заснована на самоорганізацій і самодостатності самих володільців прав: асоціації, агентства тощо. Разом з тим, наявність ідеальної моделі охорони прав та правомірних інтересів фізичних та юридичних осіб ще зовсім не є гарантією від того, що таких порушень не буде. Якби хтось розробив ідеальну і бездоганно діючу систему охорони прав, то це б, мабуть, було визначним досягненням, що заслуговувало самого високого визнання та заохочення.
Відповідно національні системи охорони права інтелектуальної власності передумовлені зобов’язаннями країн, що витікають із міжнародних конвенцій. У цьому вони побудовані на так звані, пропрієтарній теорії, де основна увага приділяється не охороні прав суб’єктів, а забезпечені правового режиму об’єктів. Звідси, на наш погляд, і більшість проблем. Але національні системи у той же час відображають традиції, навіть менталітет, структуру суспільства, його матеріальну основу. Наприклад, як ми вважаємо, національна система охорони права інтелектуальної власності в Україні повинна бути побудована на основі примату права, а не закону та забезпечення прав та правомірних інтересів фізичної особи. Останні, в більшій мірі, мають приватний характер. Тож і володілець прав повинен проявляти максимум активності в забезпечені охорони і захисту своїх прав. Держава у цьому лише надає йому допомогу і наявну судову і виконавчу систему. Ми повинні мати на увазі, що основне спрямування охорони прав інтелектуальної власності повинно здійснюватися в інтересах автора. Інший напрям охорони – діяльність спеціально уповноважених державних органів по попередженню, виявленню, припиненню порушень права інтелектуальної власності проведенні дізнання, винесення і реалізації покарання винним особам.
Стосовно намагань України самотужки розв’язати цю проблему можемо замітити, що попри прийняття нового законодавства про інтелектуальну власність на дезінтеграційній основі (врегулювання окремих інститутів права інтелектуальної власності окремими законами) воно належним чином не забезпечено правовими засобами: матеріальними і організаційними та іншими. Як стверджує голова Державного департаменту інтелектуальної власності М.Паладій: “Вісім з половиною років існування системи охорони промислової власності показали, що її повноцінне функціонування потребує необхідних витрат на підтримку спеціалізованих автоматизованих систем, що забезпечують проведення якісної експертизи заявок на винаходи та інші об’єкти, реєстрацію і видачу патентів і свідоцтв”[1]. В подальшому він тут же зазначає, що якщо вважати, що визначення “охорона інтелектуальної власності” включає надання, здійснення та захист прав то більшість спеціальних законів України регулюють тільки питання надання і здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Вони мало пристосовані до охорони та захисту прав і не виправдовують своєї назви, де ключова ідея - про охорону лише проголошена, а не забезпечена.
Серед болячок чинного механізму охорони та захисту права інтелектуальної власності можна визначити наступні:
- надані охоронними документами права на об’єкти інтелектуальної власності не забезпечені належними мірами організаційного, адміністративного та кримінально правового характеру. Відповідно, якщо нема системи виявлення порушень то й цивільно-правовий механізм охорони вказаних прав теж діє не в повній мірі;
- відсутність інтеграційної основи приватного регулювання, що усугубилося затягуванням прийняття кодифікаційних актів;
- відсутній ефективний адміністративний та судовий захист наданих прав;
- не визначена відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Як вважають спеціалісти її необхідно підвищувати;
- відсутні спеціалізовані органи і кваліфіковані фахівці з попередження і виявленню порушень інтелектуальної власності. У зв’язку з цим передбачається створити у складі Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Міністерства економіки та деяких інших міністерств і відомство спеціальні підрозділи, діяльність яких повинна бути пов’язана із охороною інтелектуальної власності;
- проведені в останні роки скорочення в правоохоронних органах породили проблему дефіциту кадрового забезпечення традиційних для цих органів напрямків діяльності. Не секрет, що в органах внутрішніх справ, податкових та інших їх співробітники пере навантажені;
- бездіяльність, або беззубість громадських організацій з охорони інтелектуальної власності;
- відсутність достатньої кількості спеціалістів з права інтелектуальної власності, які б могли ефективно налагодити механізм захисту й забезпечити його функціонування.
Не можна сказати, що Україна не приймає заходів щодо охорони інтелектуальної власності. Заходи регуляторного та організаційного характеру за останні два роки проводяться досить активно. Наприклад, в лютому 2000 р. створено Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності куди ввійшли представники різних міністерств та відомств. Він є постійно діючим координаційним органом при Кабінеті Міністрів і діє під керівництвом прем’єр міністра України М. Г. Жулинського. Повноваження цього комітету досить великі, але відчутної користі від цього поки що мало. Не дарма Президент України припинив діяльність більшості із подібних комісій. Попри намагання та трату коштів і зусиль державні органи не в змозі відслідити і виявити всі порушення прав інтелектуальної власності. Необхідно ініціювати активність самих володільців прав.
Приводиться і ревізія чинного законодавства. Наприклад 1 червня 2000 р. внесені зміни до низки законів України у сфері інтелектуальної власності. Але, як на наш погляд, концептуальних змін не відбулося. Хоча й закон йменується про охорону та в ньому охороні присвячено всього – 12 статей. Навряд чи можна визнати охоронними – норми дефініції, норми процесуального характеру, норми декларації. Або це косметичні зміни, або потрібний новий підхід до створення належного механізму охорони прав інтелектуальної власності. Не зовсім себе виправдовує ускладнена система патентів. У 2001 р. прийнята низка нових з чітко вираженою у них ідеєю забезпечення реальності охорони права інтелектуальної власності.
Основне концептуальне начало охорони інтелектуальної власності як і інших суб’єктивних цивільних прав повинно здійснюватися і інтересах їх носія і від його імені. Таким чином, цивільно правова охорона суб’єктивних прав є основною, а охорона публічними засобами – факультативна. Факультативною з погляду на такий підхід і охорона правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності.
Нову інтеграційну основу для розроблення механізму охорони прав інтелектуальної власності в Україні отримано із прийняттям 29 листопада 2001 р. нового Цивільного кодексу України. Між тим новий ЦК України теж акцентує увагу не на охороні як глобальному завданні цивільного права, а на захисті . В чому ж проблема? Чи автори ЦК недооцінюють механізм охорони суб’єктивних прав, чи ототожнюють охорону права із захистом права, чи і вважають за непотрібне здійснювати позитивну охорону суб’єктивного цивільного права, а пов’язують все лише з деліктом, чи ще щось? Більш того в книгу четверту включені норми адміністративно-правового та процесуального характеру, що суперечить глобальному спрямуванню ЦК і не вписується в його предмет та метод.
Позитивне значення ЦК України для охорони права інтелектуальної власності очевидне. На основі єдиних підходів отримана можливість комплексного застосування інститутів цивільного права для охорони в інтересах володільців. Втім, ЦК не деталізує всіх буквально правовідносин, що виникають при здійсненні майнових прав. Це дає підставу для появи інших спеціальних кодифікаційних актів та поточних законів.
Безумовно, що в широкому аспекті у цивільному праві є механізм охорони суб’єктивних цивільних прав, але цілісної концепції охорони цих прав нема досі. Відповідно, вона не може бути, і не проведена в чинному законодавстві. В рамках спеціального лише правового дослідження цю проблему всебічно вирішити вкрай складно. Між тим за останні роки дослідження в даному напрямку проводиться доволі активно: охорона прав фізичних осіб, споживачів, підприємців, тощо.
На наш погляд, механізм охорони прав інтелектуальної власності включає в себе:
- розробку теоретичних засад побудови механізму охорони права інтелектуальної власності;
- визначення основного суб’єкта охорони прав інтелектуальної власності і засобів реалізації його права;
- розроблення та відстоювання цілісності проектів нормативних актів;
- гармонізація законодавства про інтелектуальну власність із законодавством про зовнішньоекономічну діяльність[2];
- своєчасне внесення змін та доповнень до чинного законодавства відповідно до прийнятих на себе зобов’язань;
- створення відповідної інфраструктури забезпечення дієвості законодавства про інтелектуальну власність;
- виховна робота по пропаганді положень законодавства про охорону інтелектуальної власності і необхідності його дотримання;
- профілактична робота з попередження порушень чинного законодавства про інтелектуальну власність, законних прав і інтересів її суб’єктів;
- своєчасний та кваліфікований розгляд справ про порушення прав інтелектуальної власності і винесення рішень;
- розробка примірних мононорм для забезпечення охорони прав інтелектуальної власності на локальному рівні.
Отже охорона прав інтелектуальної власності на рівні національного законодавства повинна вестись у напрямку забезпечення та захисту прав суб’єктів комплексно його матеріальними та процесуальними нормами.

Список літератури: 1. Паладій М. На захисті інтелектуальної власності // Урядовий кур’єр. 2000. № 167. за 14 вересня; 2. Хахулин В., Филимонов С. Субъекты и объекты передачи прав интеллектуальной собственности: предупреждение правонарушений. // Юридический вестник. 2’2000. Див. –С.84-85 (82-85)









На правах рекламы: