Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Генеза змісту права інтелектуальної власності в електронній комерції Шишка Р.Б.
описание | темы | ключевые слова 
Поняття "інтелектуальна власність" як економічна та юридична категорії появились відносно недавно і налічують трохи більше віку. Відповідно на протязі цього часу в більшій чи меншій мірі ці категорії постійно відшліфовуються наукою і практикою і йде пошук найбільш прийнятних формулювань та тлумачень. Особливо це питання загострюється на переломних етапах розвитку суспільства та права. Тому і не дивно, що з переходом України на рейки ринкової економіки значно зріс інтерес до інтелектуальної власності та появилась стабільна й обширна нормативна база її регулювання. Втім, це лише активізувало інтерес дослідників до цієї невичерпної проблеми та до всього різноманіття її прояву. По суті справи, становлення нового законодавства про інтелектуальну власність знаходиться на вирішальному етапі, що пояснюється роботою над прийняттям нового ЦК України та природнім процесом осмислення та переосмислення пройденого та прийнятих рішень.
Всяка правова категорія є результатом відомого абстрагування. Тільки виникає питання чого і як. Так, термін "інтелектуальна власність" - узагальнена назва прав, пов'язаних з результатами розумової (інтелектуальної) діяльності в галузі виробництва, науки, літератури та мистецтва (1). У міжнародний ужиток такий термін ввійшов лише у 60-х роках XX століття і охоплює права, що стосуються творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, виконавчої діяльності артистів, звукозапису радіо - телепередач, тощо. З часом цей перелік доповнюється новими видами результатів творчої діяльності відповідно до їх появи та характеру.
Батьківщиною інтелектуальної власності вважається Англія, де в ще в 1623 році при Якові Стюарті був прийнятий "Статут про монополії" в якому проголошувалось виключне та незалежне від волі короля право кожного, хто створить та застосує технічну новинку на протязі 14 років монопольно користуватися привнесеними нею вигодами та перевагами. В 1710 р. там же появився і перший авторський закон, більше відомий під назвою "Статуту королеви Анни" за яким автору надавалось виключне право на опублікування свого твору на протязі 14 років з моменту його створення та можливістю продовження цього строку за життя автора ще на 14 років. Якщо зважити на те, що виключне право на опублікування асоціювалось на ті часи як і тепер і з правом отримання гонорару, то просліджується певна тенденція. Створення результату творчої діяльності оцінювалося і творцю надавалося майнове право. Результат творчої діяльності породжував майнове право його творця через визнання прав і їх надання.
Вперше у сьогоднішньому розумінні термін "інтелектуальна власність" появився наприкінці ХУШ століття у Франції як відголосок теорії природного права і послідовно проводився в роботах французьких філософів просвітителів. Відповідно до цієї теорії право творця всякого творчого результату є його невід'ємним природним правом, виникає із творчої діяльності і існує не залежно від визнання чи невизнання цього права державою. Звідси і творець - людина творчою працею якої створено об'єкт є першосуб'єктом права інтелектуальної власності. Підхід до авторського та патентного права як власності більше отримав свій розвиток в XIX столітті коли відповідні спеціальні закони більшості Європейських країн прирівняли права творців до права власності, а інколи прямо відносили їх до рухомого майна.
В Росії як і в інших країнах маніфестом імператора Олександра від 17 червня 1812 р. був проголошений Закон "О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах" за яким визначалось, що привілеєм на винахід є свідоцтво, яке посвідчує факт пред'явлення цього винаходу уряду як власності, що належить вказаній в привілеї особі до тих пір, поки інша особа в судовому порядку не докаже інше. Не оспорена в суді привілея надавала її володільцю виключне право самому використовувати винахід на протязі вказаного в привілеї строку; вводити, застосовувати, продавати іншим як сам винахід так і привілею на нього іншим особам; здійснювати судове переслідування порушника прав привілеї з метою відшкодування заподіяних збитків. Таким чином, вказаним розрізнялось привілея у вигляді права та право на винахід в контексті права власності. Інтересно, що порушником права визначено особу, що здійснює підробку винаходу, на який видано привілею, а самою підробкою вважалось "...точное и во всех существенных частях сходное производство изобретения или открытия, хотя би и сделаны были в нем некоторые немаловажные и к существу его не принадлежащие перемены".
Зміни та доповнення до цього закону були затверджені імператором Миколою П 22 жовтня 1833 р . в виді "Положення о привилегиях". В його главі "О существе привилегий" вказувалось, що привілеї могли бути видані як на всяке відкриття, винахід так і на їх удосконалення. Варто нагадати, що перивілея все таки є правом. Не можна не згадати також і затверджений 30 березня 1870 р. імператором Олександром П Закон "Об изменении порядка делопроизводства по выдаче привилегий на новые открытия и изобретения» яким було спрощено процедуру розгляду прохань про видачу привілей та "Положение о привилегиях на изобретения и усовершенствования", що було приняте 20 травня 1896 р. та започаткувало патентне відомство Росії.
Вкрай трудно не замітити того факту, що в наведених нормативних актах інтелектуальна власність визначально охоплювала як право, що виражалось у привілеях, та самих нематеріальних об'єктах, що підлягали охороні. Варто відмітити, що останнє, положення уже було прийняте під впливом підписаного в 1883 р. міжнародного договору - "Паризька конвенція з охорони промислової власності" (2) членами якої на даний час є 120 держав, в тому числі і Україна. Отже визначально законодавство виходило не з так званої пропрієтарної концепції права інтелектуальної власності, згідно якої фактично урівнюється право власності на речі і право інтелектуальної власності, а з теорії природного права (органічної теорії).
Із становленням соціалістичного правопорядку як і більшість правовідносин відносини інтелектуальної власності були переглянуті і кардинальним чином змінені. Після Жовтневої революції декретом Ради народних комісарів від 30 червня 1919 р. було прийнято "Положення про винаходи" (3), яке виражало політику концентрації власності, в тому числі промислової, у держави шляхом її націоналізації та іншими засобами. Ним було відмінено раніше чинне на території Росії законодавство про інтелектуальну власність. Важливим та доленосним на довгий час стало положення про те, що визнаний корисний винахід об'являється надбанням держави, про що робиться відповідна публікація. Також проведено розмежування особистих та майнових прав на винаходи: перші оставлені за автором, а другі - за державою і відповідно об'явлені надбанням держави винаходи поступають в загальне користування всіх громадян та організацій на оговорених в кожному конкретному випадку умовах. Винахідник об'явленого надбанням держави винаходу зберігав лише право на певну винагороду. "Закон про патенти на винаходи" (4) від 15 вересня 1924 р. відновив на недовгий час виключне право патентоволодільця на використання винаходу але і зоставив таке право за третіми особами, які до дня публікації відомостей про видачу заявочного свідоцтва на винахід зробили необхідну підготовку до використання винаходу. Тим самим було започатковано інститут першокористування. Цей інститут по своїй суті теж є правом.
Положення про винаходи та технічні удосконалення (5) від 9 квітня 1931 р. стало новим поворотнім етапом в розвитку законодавства про промислову власність і започаткувало дві паралельно існувавших на протязі 60 років правових форм охорони винаходів - авторське свідоцтво та патент. При цьому домінуючою формою стала перша, яка може бути виражена у переважному праві винахідника-трудящого як безпосереднього учасника соціалістичного будівництва на надання йому економічних й соціальних пільг та привілей. При патентній формі охорони такі пільги та привілеї володільцю патенту не надавались. Володілець патенту стимулювався до обміну його на авторське свідоцтво. Право на використання винаходу, що захищений авторським свідоцтвом, належало державі в особі державних органів, організаціям громадського сектору а також самому винахіднику на своєму підприємстві. Звісно, що мова на той час йшла не про приватне підприємство. Інші особи могли використовувати такі винаходи лише з дозволу державного органу до відання якого віднесено винаходи. Винахіднику - володільцю авторського свідоцтва надавалось право на виплату йому винагороди від держави чи відповідної організації в разі визнання винаходу корисним для народного господарства СРСР. В разі, коли винахід не визнавався корисним для народного господарства, але все таки використовувався на підприємстві, останнє і зобов'язувалось виплачувати згадану винагороду.
Наслідком такого кроку стала поява винаходів, співавторами яким було 10, а то і більше винахідників. Для винаходів, що захищались патентом, було збережено дозвільний порядок його використання. В той же час для патентоволодільця встановлено обов'язок на протязі трьох років з дня видачі патенту використати винахід в межах СРСР в промислових масштабах. В противному разі зацікавленим особам Комітетом по винахідництву могла бути видана примусова ліцензія з виплатою патентоволодільцю певної винагороди. В разі суттєвого значення винаходу для держави навіть при недосягненні згоди із патентоволодільцем про умови передачі права на використання – патент міг бути примусово відчуженим рішенням вищевказаного державного органу. В подальшому і “Положення про винаходи і технічні удосконалення” (6) від 5 березня 1941 р., і “Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції” (7) від 24 квітня 1959 р. і “Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції” (8) від 21 серпня 1973 р. в основному зберегли вказані підходи.
Тому й мова йшла не про право промислової власності, а про радянське винахідницьке право. В умовах панування державної форми власності появилось таке, в принципі хибне для промислової власності явище як планування винахідництва та раціоналізаторства, планування впровадження нової техніки. Наприклад, в цеху №5 ХВЗ висів плакат з плановими показниками роботи цеху де на кожен квартал було заплановано по 5 рацпропозицій із економічним ефектом 15000 руб. Саме цікаве, що у графі виконання були ті ж цифри – 5 раціоналізаторських пропозицій і економічний сумарний ефект їх – 15000 !!! Такий показуваний підхід коли звітували про безліч новинок, а економіка топталася на місці став нормою, як і порушення прав авторів. Наслідок - слаба мотивація до дійсної конкурентної боротьби та підміна її псевдонауково-технічним прогресом, а вірніше балачками про нього.
Дійсно творець інтелектуального продукту як результату особливого роду творчої праці, таланту, технічного розуму по втіленню ідеї, що має певну споживчу вартість для суспільства вправі також і розраховувати на отримання моральної та матеріальної винагороди. Сприйняття інтелектуального продукту як категорії власності та введення в світову практику інтелектуальної власності, як і розуміння необхідності її охорони та захисту стало важливим кроком в розвитку людства. Воно позволило на законодавчому рівні врегулювати правовідносини що виникають внаслідок створення, правовою охороною і використанням інтелектуального продукту
Багаторічний теоретичний доробок та практичний досвід Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) свідчить, що її позиції в розумінні інтелектуальної власності зводяться до наступного: по-перше, промислової власності як її невід'ємної та практично більш значимої частини, що включає в себе головним чином права на винаходи, товарні знаки, промислові зразки та найменування місць походження товарів; по-друге, авторське право, під яким розуміються головним чином права на літературні, музикальні, художні, фотографічні та аудіовізуальні твори. Разом з тим не дивлячись на те, що як і стосовно промислової власності так і стосовно авторського права наголос робиться саме на правах акцент в правовому регулюванні по суті зроблено на правовому режимі охороні нематеріальних об'єктів. Таким чином право інтелектуальної власності по відношенню до нематеріальних об'єктів (ідеї) як і право власності на речі надає суб'єктам можливість вводити їх в господарський оббіг. Тим самим зроблено паралель чи своєрідне прирівняння споживчої вартості ідеї до такої ж вартості речі.
Явне протиріччя між загальноприйнятою у цивілізованому світі доктриною права інтелектуальної власності та концепцією радянського винахідницького права все більше давалося в знаки, і все сміливіше та голосніше винахідницьке право піддавалось критиці. З початком 70 почались пошуки, а потім розробка нового законодавства, що в 1991 р. увінчалося прийняттям Закону СРСР "Про винаходи в СРСР" (9). До цього 7 лютого 1991 р. було прийнято Закон Української РСР "Про власність" (10) за яким до об'єктів права приватної власності громадян віднесено поряд із матеріальними об'єктами і твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів та послуг та інші результати інтелектуальної праці, а Розділ 1У "Право інтелектуальної власності" визначився із суб'єктами (громадяни, юридичні особи та держава), об'єктами і добавив до вищезазначених результати науково-дослідних робіт, та започаткував засади спеціального законодавства про інтелектуальну власність. Останнім було одночасно проголошено дуалізм правового регулювання відносин інтелектуальної власності як ЦК України так і спеціальним законодавством. Але скоро стало зрозуміло, що положення закону не можуть бути застосовані до права інтелектуальної власності, а особливо речові способи захисту таких прав. Очевидно, що ні віндикаційний ні негаторний позови не можуть бути застосовані стосовно об'єктів такого права. Не вніс, ясності стосовно природи права інтелектуальної власності і Указ Президента України №472 від 18 вересня 1992 р. Більш того, таке і наступне законодавство відійшло від концепції привілеїв за яким розвивалось визначально і на нашу думку повинно розвиватись в подальшому.
В зв'язку з цим головне спрямування регулювання особливо права промислової власності пішло по шляху визначення правового режиму її об'єктів, а правам приділено незначна увага. Тому й не дивно, що в Україні особливого зрушення із зміною законодавства про інтелектуальну власність не відбулося. Володільці інтелектуальних прав змін не відчули. Більш того проблема загострилась настільки, що перейшла у площину міждержавних відносин. Україна зажила слави порушника прав інтелектуальної власності де держава не здатна захистити права і потурає порушникам. Слабою ланкою новітнього національного законодавства про інтелектуальну власність є відсутність механізму запобігання порушенням, виявленням їх та впливу на порушників.
Право інтелектуальної власності як і любе інше право має два прояви: об'єктивний та суб'єктивний. Перший охоплює систему правових норм, що регулюють правовідносини в процесі створення, охорони, використання результатів творчої діяльності та захисту прав володільців. Другий - охоплює лише майнові права авторів та інших володільців. Тому вкрай важко погодитись з послідовниками тої точки зору, що право інтелектуальної власності охоплює і особисті немайнові права (11). Безумовно і те, що такі права виникають із факту створення творчого результату і тісно зв'язані між собою і відносяться до того ж до абсолютних прав. Але ототожнювати особисті немайнові права та майнові права авторів недоцільно. Особисті немайнові права авторів лише підкреслюють авторство. Згідно ст. 13 Закону України "Про авторське право та суміжні права" (12) автору належать права:
- вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо. Визнання авторства як спосіб захисту цивільних прав передбачено в ст.6 ЦК України і збережено і ст. проекті ЦК. Тому мова йде про спосіб захисту права, а не про елемент змісту особистого немайнового права автора. В зв'язку з цим вказівка на це право на наш погляд недоречна.
Зовсім інша справа стосовно права на згадування імені автора в зв'язку з використанням його твору. Але застереження якщо це можливе по суті справи може звести таке право нанівець. Наприклад, в шоу-бізнесі при виконанні твору автора не прийнято це робити і тим самим створюється враження, що права авторів порушуються. Лише в титрах вказуються автори і тим самим порушується персоніфікація;
- забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- вибирати псевдонім (вигадане ім’я) в зв’язку із використанням твору;
- протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні
твору, або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора;
- на обнародування твору.
Виходячи з проведеного аналізу важливо підкреслити, що законодавство про інтелектуальну власність повинно в більшій мірі регулювати права суб’єктів, а не правове положення об’єктів. Останнє це прерогатива допоміжних норм.
Використана література:
1. УРЕ Т.4, С.405
2. 2."Паризька конвенція з охорони промислової власності" // Права на результаты интеллектуальной деятельности. Авторское право. Патентное право. Другие исключительные права: Сб-к норм. актов. М.: ДЕ-ЮРЕ, 1994. с.449-471
3. декретом Ради народних комісарів від 30 червня 1919 р. було прийнято "Положення про винаходи" (3),
4. "Закон про патенти на винаходи" (4) від 15 вересня 1924 р
5. Положення про винаходи та технічні удосконалення (5) від 9 квітня 1931
6. Положення про винаходи і технічні удосконалення” (6) від 5 березня 1941 р.,
7. “Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції” (7) від 24 квітня 1959 р.
8. “Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції” (8)
9. Закон СРСР "Про винаходи в СРСР" /Ведомости Верховного сонета СССР, 1991. № Ст..
10. Закон Української РСР "Про власність" /Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991.№20.Ст..249
11. Закону України "Про авторське право та суміжні права” /Відомості Верховної Ради України. 1994. №10. Ст. 62
12. ПідопригорО.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. К.: Юрінком Інтер. 1998. -С.12

На правах рекламы: