Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Лекции Автор як суб’єкт творчості: суб’єктивний аспект Р.Б. Шишка
описание | темы | ключевые слова 


Проблема суб‘єкта правовідносин, у тому числі тих, що виникають у процесі творчості, із закріпленням в ст. З Конституції України положення про те, що людина, її життя та здоров‘я, законні права та інтереси є найвищою цінністю в державі кардинально змінює не тільки критерії оцінки діяльності держави, але і наповненості її головного інструменту впливу на економічні та соціальні процеси [1] – законодавства, та перш за все, цивільного. Воно як конститутція громадянського суспільства повинно реально забезпечити можливість реалізації фізичними особами самостійно чи через інших осіб визнаних за ними державою та деяких не визнаних прав та юридично значимих інтересів. Чим більші та вагоміші можливості реалізації прав особи тим більш вона є корисною для суспільства тим може посідати більше прав та привілеїв. Лише цілеспрямовані творчі особистості здатні забезпечити прогрес суспільства. Бездарі, лінтяї, п’яниці, хитруни нічого як правило для суспільства не створюють і рано чи пізно стають для нього обузою. Лише творчі особистості можуть забезпечити розквіт суспільству. Тож ці особистості повинні бути:

А. Упевнені в свої правах та їх непорушності.

Б. Мати можливість безперешкодно здійснювати свої права та законні інтереси.

В. Бути опікувані турботою держави та суспільства.

Г. Мати змогу життєво себе забезпечувати відповідно до того внеску, який вони роблять у суспільну скарбницю інтелектуальних, а через них матеріальних цінностей.

Д. Бути швидко і ефективно захищеними в разі порушення їх прав та законних інтересів.

Ж. Відчувати повагу та шану до своєї особистості. Але тут виникає проблема “зіркової хвороби”. Отже інколи краще не дохвалити чим перехвалити.

Первинним суб’єктом права інтелектуальної власності в більшості правових систем визнається саме автор. Чинне законодавство виходить з того, що автором визнається особа творчою працею якої створено результат творчої діяльності. Це передбачено новим ЦК України, статтями першими законів України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки” та іншими. Отже право на твір належить дійсному творцеві, справжньому автору результату творчої діяльності.

Проблема автора розглядається в декількох площинах, але вирішальна – суб’єктивна. Лише через сукупність належних автору немайнових та особистих майнових прав, механізм їх реалізації та захисту можна говорити про реальну дієвість законодавства (площина), повагу до авторської праці з боку суспільства, наявність мотивації для дійсно творчої праці, а не її імітації, поваги до себе та своєї праці, механізмів вшанування тих авторів, чиї здобутки є вагомими та формують “обличчя” епохи, чи певного соціального утворення, наприклад вищого закладу освіти чи іншої наукової установи, творчої організації з якою визнаний автор був у правових зв’язках.

Проблема визначення особливої ролі автора пов’язана саме з його особистістю і необхідністю віддати йому належне по його особистості, каторжній самовідданій праці, геніальності, творчості, внеску у скарбницю знань, мистецтво, літературу. То ж для того щоб зрозуміти чому законодавець визнає його першосуб’єктом права інтелектуальної власності, ми більш глибоко проаналізуємо творчі аспекти діяльності автора. Творчість та творчий процес як особливий вид суспільно корисної праці в якому органічно поєднуються інтереси самого творця та суспільства є головною ланкою а аналізі особистості автора.

Творчий процес в “науке и технике – тойже самой природы, что и в тех видах деятельности, которые называют исскуством»[2, c.116]. Отже, правове становище творців в принципі повинно бути подібним не незалежно від царини їх творчості і отриманого творчого результату. Для того щоб зрозуміти особливість правового становища автора звернемося до особливостей творчого процесу (різновиду суспільної праці особливого роду. Схематично в творчому процесі прийнято розрізняти три етапи:

І етап – зародження задумки, гіпотези. На цьому етапі творча ідея визначена метою чи бажанням творця і може бути далекою від кінцевого результату;

ІІ етап – логічний аналіз, збір інформації, накопичення і збагачення знань, розробка плану діяльності;

ІІІ етап – фактична реалізація складеного плану, втілення задумки і завершення праці в цілому [3, c.218]. В той же час виділяються й додаткові стадії: перевірка отриманих результатів, що включає в себе додаткові експерименти, думки колег. Більш того, деякі вчені (Дж.Х. Комроу) виділяють взагалі до 16 ступенів творчості [4, p.937]. Важливе значення серед них віддається таким як підготовка, визрівання ідеї, осінення (озарение) і перевірка. За особистістю творця на думку американського педагога Б. Олмо (автора) стоять такі якості творчого мислення як:

1. здатність віднаходити і формувати проблеми;

2. здатність до генерування великої кількості різноманітних ідей;

3. оригінальність, тобто здатність реагувати на ситуацію нетривіальним способом, який відрізняється від посередніх відповідей;

4. вміння удосконалювати той чи інший об’єкт, добавляти до нього певну деталь, новинку;

5. дар вирішувати проблему, тобто здатність до аналізу і синтезу;

6. гнучкість мислення [5, p.655].

Ми до цих якостей добавимо вміння визнавати свої невдачі, віднаходити їх причини в собі і на більш ефективному та якісно новому рівні ефектно їх усувати. Втім, такі якості притаманні далеко не кожному автору, що в більшій мірі є внутрішньою причиною конфліктів усередині творчих колективів та з колегами. Творець повинен не тільки віднайти проблему, але виявити її сутність, бути позбавлений комплексу своєї винятковості і того, що проблема вирішена назавжди, є закритою для свіжих ідей. Повинна також бути емоційна захопленість своїм дітищем, його зорово-образне уявлення, використання фантазії, гумору, звуку та руху [6, p.8]. Вказані вище якості одночасно рідко присутні одній людині. Лише одиниці здатні на це. В більшості в окремих авторів проявляються певні якості, що спонукає їх задля отримання кінцевого результату об’єднуватися в творчі колективи. В кінцевому результаті особові якості автора впливають і на його правове становище.

На сьогодні особливе значення набуває така якість як вміння автора “пробити” своє дітище, що по суті означає вміння вигідно реалізувати на нього майнові права і застосувати новинку на практиці. Без цього вміння майнові права в ряді випадків не виникають і говорити про інтелектуальну власність з позиції теорії виключних прав не приходиться.

Як би там не було, але слід серед авторів творчих особистостей виділяти тих, хто здатен бачити проблему і тих, хто здатний її алгоритмізувати і вирішити. Не дарма Дж. Бернал відмічав: “Гораздо труднее увидеть проблему, чем найти ее решение. Для первого требуется воображение, а для второго только умение” [7, c.77]. Таким чином творчість, і авторство нам бачиться на шляху від постановки проблеми до її вирішення.

У.-Д. Хайзер визначав, що при вирішенні проблеми 90 відсотків зусиль витрачається дарма: 50% часу приходиться на спроби вирішення псевдопроблем, а 40% на спроби вирішити їх там, де вони не можуть бути знайдені. Тому в авторстві так само як і в творчості взагалі визначальна роль відводиться творчій особистості. Якщо така є, то і є відповідний результат, відповідного рівня. Почерк творчої особистості є пізнаваним. Так відомий австрійський фізик Людвиг Больцман відмічав: “Как музыкант по первым тактам узнает Моцарта, Бетховена, Шуберта, так математики по нескольким страницам различают Коши, Гауса, Гельмгольца. Высочайшая елегантность характеризует французов, величайшая драматическая сила – англичан, прежде всего Максвелла” [8, c.48]. Звідси оцінка творця набагато вища чим іншого автора, навіть і при досягненні тотожного за ефектом результату. Не дарма, творчі особи які виховані на традиціях знаних шкіл мають визначально певний авторитет.

Творчі особистості бачать в об’єкті свого інтересу те, що не бачили інші. Вчений робить наукове відкриття, а митець – естетичне і в цьому вони подібні. Гюнтер Стент вважав, що різниця між твором мистецтва та науковим досягнення полягає у різних можливостях переказу. Інструментарій такого переказу зовсім різний. Відкриття Крика та Уотсона можна передати фразою: “ДНК – це самовідтворювана подвійна спіраль. В “Королі Лірі” слова не тільки оболонка думок, але і безпосередній матеріал творчості. Тому переказ повинен бути рівним шекспірівскій трагедії. Але зробити це – значить створити другий твір мистецтва” [9, p.84]. (Переклад Р.Б.).

Має значення не тільки здатність думати але і рівень творчого процесу, сила його абстакції. Як вказував визначний французький скульптор Роден творець повинен думати не в поверхність, а в глубину. Іншими словами, автор для того щоб створити щось путнє на високому творчому рівні повинен бачити сутність того явища, що є його предметом авторського задуму. Для вченого важлива гола істина, а художник може істину завуалювати і передати її алегоріях. З огляду на сказане варто згадати знамениту “Герніку” Сальватора Далі.

Але мало віднайти істину, та виразити її сутність математично чи художньо, треба вміти ще її репрезентувати. Саме вміння виразити розширює горизонти людського досвіду, знання та їх сприйняття, перетворює буденне в шедеври мистецтва, чи безлике сіре виконання шедеврів мистецтва, навпаки, вихолощує те, про що хотів донести творець.

Різниця між творцем-митцем і творцем-вченим в методиці та інструментарії його творчості. Перш за все, це стосується оточуючого середовища і тих життєвих обставин, на яких побудовано творчий процес. Якщо говорити образно, то це ті поління, які кидає автор в грубу свого творчого процесу, чим він підтримує вогонь творчості. Якщо для вченого факти є своєрідним повітрям, то для митця інколи їх не треба. Свою творчість він будує на особистому сприйнятті реального чи вигаданого ним самим світу. Не дарма великий пушкініст академік Лихачов відмічав: “Факты действительности сгорают в художественном творчестве» [10, c.172] Але якщо в творчості факти “вспыхивают метафорами … превращая действительность в фейерверк поэтической праздности» [10, c.172] то в іншому випадку факти відходять на другий план і поступаються місцем сутності явищ, властивостей і закономірностей матеріального світу. Вчений на такій же основі як і митець свої висновки обґрунтовувати не може. Для нього життєва чи природна реальність та їх закономірності є основним. Якщо у вченого до фактів відношення скрупульозне і педантичне то у митця вільне. Він сам собі творить свій світ. Тому Давид Юм небезпiдставно стверджував, що поет – брехун за професією, а про вченого такого сказати не можна.

Великий О.С. Пушкін теж говорив про мистецтво як про “нас возвышающий обман”. Іншими словами фальсифікація фактів в науці веде до її тенденційності і спевдонауковості, а в мистецтві - лише до визнання його кон’юнктурним. Але твори мистецтва, що прославляли соціалістичний спосіб життя якщо вони зроблені на високому професійному рівні і там є творчість, що здатна впливати на емоції людини, захоплюють сучасників так же як і радянських людей. Ці картини є невмерущими. Вони не рівня низькопробним боєвикам з їх насильством і розрахунком на тваринні інстинкти людини. Не дарма в розвинутих суспільствах стає очевидним висновок про те, що відеопродукція із сценами насильства не повинна мати місця. Вона повинна бути полишена ознак обігоздатності.

Творча діяльність автора є своєрідним сплавом фізичної, розумової та емоційно-чуттєвої активності. Інтелектуальна і емоційно-відчуттєва активність є вирішальними компонентами наукової і художньої творчості. Але якщо у вченого домінує перше, то у митця – друге. “Творческая деятельность, - відмічають автори посібника “Гражданское право в вопросах и ответах”, - характеризуется сознательной, интеллектуальной работой автора, и, как следствие, - неповторимостью, уникальностью созданного при этом результата” [11, c.173].

Творча особистість це - не тільки талант, а в більшості тяжка праця над собою, високий професіоналізм, що базується на постійній роботі над своїм удосконаленням. Це пояснюється тим, що автор в своїй творчості повинен бути максимально істинним, точним чи в наукових знаннях чи в образах. Але способи досягнення такої точності різні. Тому Бєлінский стверджував: “Законы изящного никогда не могут отличаться математической точностью, потому что они основываются на чувстве…» [12, c.125].

Для того щоб досягнути успіху автор (творець) повинен сам проникати в сутність предмету своєї творчості, жити образом чи ідеєю. В цьому є прояв самовідданості автора, його самопожертва, інколи навіженість. Наприклад, Олексій Толстой описує такий випадок: “Однажды к Бальзаку пришел приятель, постучал в дверь и услышал, как Бальзак с кем-то бешено ссорится, кричит: “Мерзавец, я тебе покажу!” Бальзак кричал на одного из своих персонажей, которого изобличал в подлости. Бальзак галлюцинировал. Так каждому писателю нужно видеть до галлюнации то, о чем он пишет. Это свойство в себе нужно развивать” [13]. Великий Д. Мендєлєєв настільки перейнявся своєю ідеєю віднайти закономірність в хімічних елементах, що “Періодична система елементів” йому приснилась уві сні. Отже, для авторів, особливо геніїв, характерна така риса як одержимість. Заради одержимості Джордано Бруно згорів на вогні, заради одержимості “політати птахою” винахідники “літали на бочках з порохом”, заради одержимості великий Павлов вмираючи диктував своїм учням всі стадії згасання в ньому життя. Таких прикладів можна привести безліч. Само собою розуміється, що одержимість неоднозначно може сприйматися оточуючими, а інколи призводити до конфлікту з ними.

Творча натхненність (наснага) і інтуїція, настирність в досягненні своєї мети, здатність перебороти незгоди, негативне ставлення оточуючих характеризують більшість авторів. “Момент вдохновения – відмічає М.В.Гончаренко, - исключительного подъема творческой мощи, сила интуиции иногда достигают такой интесивности, что не осознаются целиком автором, не управляются его холодным рассудком, и поэтому плодотворные результаты такого воодушевления оказываются временами неожиданными для самого художника или ученого” [3, c.243]. Не дарма О.С. Пушкін після завершення “Бориса Годунова” захоплювався самим собою відомим: “Ай да Пушкин, ай да - сукин сын”. В той же час автору важко перевершити себе без накопичення нових знань, відчуття, і як не парадоксально, нових емоційних відчуттів. Іншими словами автор повинен постійно вчитися та накопичувати так званий емпіричний матеріал, тобто вкладати себе в свою працю. Без цього досягнути мети просто неможливо. Додамо, що такий процес є матеріально затратним.

Натхнення більш характерно для мистецтва. Але не є виключення і наука. Наприклад, В.І.Вернадський писав про нього: «Но бывают другие минуты, когда сильно и смело рвешься вперед, когда видишь, понимаешь все, что казалось раньше непонятным и недостижимым; тогда чувствуешь ясно связь свою со всем, что было и жило раньше, что работало на том же пути, чувствуешь ясную, непонятную, невыразимую словами связь с тем, что будет работать на том же пути много позже … те силы, какие скрываются в материи … я хочу узнать те причины, которые заставляют ее являться в тех правильных, математически гармоничных формах, в каких мы всюду видим и чувствуем ее» [14, c.58].

Для натхнення творцю інколи ще потрібно і подразника. Чи не тому, Ньютон сформулював свій знаменитий закон всесвітнього тяжіння під впливом подразника – яблука, яке впало йому на голову. Для виявлення істини та точності опису відомі факти коли творець певний період займається тією діяльністю, що і його герой. Іншими словами він вживається у образ.

Таким чином творча праця характеризується особистими якостями творця, його професіоналізмом, особливим стилем мислення, певною самопожертвою, що є підставою для особливої оцінки результатів його творчості та забезпечення захисту майнових та особистих немайнових прав.



Список літератури: 1. Не людина для держави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин. /Вітальне слово Президента України на урочистому засіданні з нагоди п’ятиріччя утворення Конституційного суду України 18 жовтня 2001 року // Урядовий кур’єр. –2001. -№192; 2. Карпов П.И. Творчество душевнобольных. М.-Л. 1926; 3. Див. Гончаренко Н.В. Гений в искусстве и науке.-М.: Искусство. 1991.–432 с.; 4. Science, 1978, May 26. vol.20, - № 4344; 5. Can creativity be taugt Sosial education. Washington,1977, vol. 41, - №7; 6. Torrance F. Hall L., k. Oh. Cip. 1974; 7. Дж. Бернал. Наука и общество. М., 1953; 8. Гернек Ф. Пионеры атомного века. –М.. 1983; 9. Stent G. Prematurity and uniqness in scientific discovery. Sc. American, N.Y., 1972. vol. 227,- № 6; 10. Лихачев Д.С. Поэтическая природа Бориса Пастернака. –В кн.: Литература – реальность – литература. Л.: 1984; 11. Гражданское право в вопросах и ответах /Под ред. Е. О. Харитонова. Х.: 2001. – 416 с.; 12. Белинский Ф.Г. Собр. соч. - В 3-х т., - Т.1. М.. 1972; 13. Толстой А. Трудная вещь искусство. – Литературная Россия. -1983. за 1 января; 14. Вернадский В.И. Страницы автобиографии. –М.: 1981.


На правах рекламы: