Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Ресурс Internet ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В.І.Антипов www.e-commerce.naiau.kiev.ua
описание | темы | ключевые слова 

Мир став єдиним. Потік авіапасажирів зріс з 26 до 600 млрд. людино-миль за 30 років. Світовий імпорт виріс з 330 до 3500 млрд. долл. Мільярди долл. щодня обмінюються електронним шляхом, і приблизно половина цього багатства ховається від податків, щоб приховати джерело походження.

Для тих випадків, коли злочинні дії, операції або схеми порушують закони більш ніж однієї країни, кримінологи ввели термін "транснаціональна злочинність".

Аналіз міжнародно-правових документів дозволяє виділити три групи транснаціональних злочинів: по-перше, це наднаціональні злочині, які посягають на інтереси людства загалом (агресія, геноцид, екоцід, апартеїд); по-друге, злочини, що посягають на інтереси двох або більше держав (більшість наркозлочинів, контрабанда, транснаціональна торгівля зброєю й інші); по-третє, злочини, що вчиняються на території однієї країни громадянами іншої країни з використанням її можливостей. Наприклад, злочини (вбивства, шахрайства тощо) замишляються і готуються на території України, а вчиняються в Італії, або навпаки.

ООН розділила всі транснаціональні злочини на 16 груп.[1] Як показало вивчення, більшість із них може вчинятися із застосуванням інформаційних технологій. А деякі злочини взагалі не можливі без використання інформаційних технологій.

A. Це, перш за все, як її іменує класифікація ООН - комп'ютерна злочинність.

КОМП'ЮТЕРНА ЗЛОЧИННІСТЬ.

До неї доцільно віднести випадки коли комп'ютер є предметом злочину.

Справжній "комп'ютерний злочин" передбачає атаку на комп'ютер – об'єкт несанкціонованого доступу (НСД) в основному для отримання інформації, що зберігається на ньому, використання даної системи безкоштовно (крадіжка послуги) або її пошкодження. Більшість (хоч не все) таких порушень передбачають несанкціонований доступ до системи (тобто "злом" системи).

Розкрадання інформації.

Правопорушення, пов'язані з розкраданням інформації, можуть приймати різні форми залежно від характеру системи об'єкта НСД.

Секретна інформація, що зберігається на комп'ютерах правоохоронних і військових органів, є вельми привабливим об'єктом для багатьох, включаючи осіб, стосовно яких ведеться кримінальне розслідування, терористичні організації й агентів іноземних розвідок.

Секрети фірм є метою для хакерів, які атакують неурядові системи. У деяких випадках інтерес виявляється до економічно важливої інформації. Наприклад, в одній справі хакер отримав доступ до системи бронювання номерів у готелі для того, щоб викрасти номери кредитних карток. В іншій справі хакер викрав виробничу інформацію, що була власністю фірми, на суму більше за один мільярд доларів, яка дозволила б йому створити систему стільникового телефонного зв'язку. Останній випадок підпадає під категорію розкрадання інтелектуальної власності. Вона включає не тільки крадіжку засекреченої технології, але також і набагато більш прості злочини, пов'язані з несанкціонованим розмноженням матеріалів, захищених авторським правом, особливо комп'ютерні програми (наприклад, попередні випуски комерційних програм), які недоступні в іншому вигляді.

Іноді спроба НСД пояснюється бажанням отримати інформацію особистого характеру про іншу особу, або як засіб для досягнення мети (наприклад, із метою вимагательства або щоб скомпрометувати свою жертву внаслідок розголошення цієї інформації). Серед предметів впливу в даній категорії справ - системи, що зберігають історії хвороби, телефони клієнтів (наприклад, номери, не включені в телефонний довідник) або інформація про кредитні картки покупців.

Розкрадання послуг.

До другої групи правопорушень належить отримання несанкціонованого доступу до якоїсь системи, щоб безкоштовно скористатися послугами, що надаються нею. Наприклад, злочинець може використати свій комп'ютер, щоб проникнути в комутаційну телефонну систему (включаючи приватні системи, такі як приватні АТС з виходом у загальну мережу) із тим, щоб незаконно скористатися послугами по наданню міжміського телефонного зв'язку. (Такого роду маніпуляції з телефонним зв'язком називають "фоун-фрейкинг" або просто "фрейкинг"). У деяких випадках хакери використали ресурси систем НСД для рішення задач, що вимагають складних розрахунків, наприклад, для визначення закодованих паролів, які вони викрадали з інших вузлів. Злочини, пов'язані з крадіжкою послуг, відбуваються в процесі "заплутування слідів"("уивинг"), коли хакер проходить через численні системи (і можливо численні телекомунікаційний мережі, такі як Інтернет або системи стільникового і наземного телефонного зв'язку), щоб приховати своє справжнє ім'я й місцезнаходження. При такій ситуації єдиною причиною для проникнення в даний комп'ютер може бути бажання використати його як засіб для атаки на інші системи.

Пошкодження системи.

Навіть якщо зломщик не збирається отримати інформацію з даного комп'ютера або використати його, він може переслідувати ряд інших цілей. Мабуть, найбільш очевидним є той випадок, коли зловмисник намагається зруйнувати або змінити дані, що є важливими для власника або одного або багатьох користувачів системи - об'єкта НСД. Зловмисні дії такого роду часто вчиняються незадоволеними колишніми співробітниками, які хочуть помститися за несправедливе на їх думку відношення до себе. Дивіться, наприклад, справа "Себлан проти Сполучених Штатів",92 F. 3d 865 (9-й округ, 1996) (незабаром після звільнення колишня співробітниця банку змінила або стерла файли в комп'ютерній системі).

У тих випадках, коли порушник здійснює НСД у систему для досягнення більш глобальних цілей, пошкодження можуть бути не так явними. Найбільш відомі приклади таких порушень пов'язані з комп'ютерами телефонних мереж. Був випадок, коли хакер маніпулював комутаційним телефонним обладнанням, щоб забезпечити собі перемогу в конкурсі слухачів, що дзвонили на місцеву радіостанцію; нагородою за його зусилля повинні були стати два автомобілі Порше і 30 тис. доларів готівкою.

Комп'ютери, сполучені з Інтернетом, також можуть бути об'єктом таких атак. Маршрутизатори – комп'ютери, що визначають шлях, по якому пакети інформації переміщаються по Інтернету, аналогічні телефонним комутаторам і тому є принадними об'єктами для досвідчених хакерів, які хочуть порушити або навіть змінити маршрут "трафіка" в мережі.

У декількох випадках хакери встановлювали програми - "шукачі", що таємно перехоплюють паролі користувачів під час їх реєстрації. Оскільки користувачі часто оперують одним і тим же паролем в більш ніж одній комп'ютерній системі (ігноруючи розсудливість, що диктується правилами безпеки), оволодіння паролем користувача часто дає хакеру можливість легкого доступу в інші комп'ютерні системи, в яких цей користувач має рахунки. Такий доступ у свою чергу дуже полегшує хакеру задачу пошкодження цих інших систем.

Б. Більш традиційні транснаціональні злочини все частіше вчиняються із застосуванням інформаційних технологій. При цьому комп'ютер виступають вже в не як предмет, а як знаряддя злочину.

Відмивання грошей.

Відмивання грошей націлене на те, щоб нелегально отримані капітали представити як законні. Значна частина грошових витрат добувається нечесним шляхом за рахунок хабарництва, корупції, діяльності на "чорному" ринку, порушень податкового законодавства, особливо за рахунок контрабанди зброї, збуту краденого, предметів мистецтва й наркотиків. Установлено, що щорічно на світовому ринку нелегально продається наркотиків на суму 300-500 млрд. долл. Що ж наркобарони роблять із таким колосальним багатством? Безпосередньо з ними - нічого, тому що це "брудні" гроші. Але якщо їх "відмити" за рубежем, то вони могли б повернутися до наркоділків і на них можна купити цілі галузі промисловості, нерухомість і політичний вплив.

Стандартним способом відмивання грошей залишається переміщення готівки за межі країни (літаком, пароплавом або у вантажівці з подвійним дном), вкладення готівки на банківські рахунки за рубежем за допомогою багаторазового міжнародного переведення, внаслідок чого джерело походження грошей уже неможливо відстежити. А ці трансакції здійснюються саме за допомогою електронних платежів. Зовсім не їхати до Швейцарії щоб зробити переказ із Швейцарського банку до банку Нью-Йорка. У результаті гроші здаються "чистими" і легально вкладаються в економіку, хоч і знаходяться під контролем організованої злочинності. Істинні масштаби відмивання грошей невідомі.

Терористичні акти.

За допомогою сучасних засобів пересування й зв'язку вчиняти їх полегшало набагато. При цьому ті країни, чиї уряди займають тверду позицію стосовно терористів, повинні бути готові до їх несподіваних відповідей. Поки ще тільки створюється міжнародний механізм, що забезпечує арешт або підсудність міжнародних терористів. Кримінологи ще тільки намагаються дослідити цю проблему, що не залежить від державних кордонів. При цьому слід враховувати - для того щоб організувати катастрофу на залізниці зовсім не обов'язково скручувати рейки. Хакер може перехопити управління світлофорами чи засобами переведення стрілок і катастрофа гарантована. Кібертеоризм - так пропонують іменувати такі злочини деякі дослідники.

Крадіжки інтелектуальної власності.

Поняття "крадіжка інтелектуальної власності" включає порушення прав авторів і виконавців, а також незаконне використання знаків охорони авторського права і торгових марок. Спокусу незаконно відтворити захищені твори і продати їх дешевше або за ту ж ціну велике, особливо в країнах із нерозвиненою економікою. Масштаби збитку країн-виробників важко піддаються вимірюванню в грошовому вираженні. Тільки від нелегального використання програмного забезпечення, як підрахувала Асоціація американських видавців програмного забезпечення, збиток становить 7,5 млрд. долл. в рік. Підробку знаків охорони авторського права не можуть здійснити дрібні підприємства або підприємці-одинаки. Тут необхідні координація і налагоджена система збуту, що часто вимагає зговору транснаціональному рівні.

Транснаціональні фінансові оборудки. Віртуальні казино.

Попри наявність серйозних проблем у нормативному регулюванні та практиці контролю за гральним бізнесом у його традиційних формах (казино, букмерські контори, тоталізатори на іподромах, ставки на результати більярдних змагань тощо) він усе ж не залишається поза увагою законодавця та органів виконавчої влади, в т. ч. правоохоронних органів. Цього, на жаль, не можна сказати про так звані "віртуальні казино".

Бурхливий розвиток глобальної мережі Інтернет і пов’язаних з нею технологій несе (як і усякий прояв прогресу) не лише позитивні наслідки, а й усілякі збочення й негаразди. Одним із них є розповсюдження азартних ігор, які повністю опинилися за межами будь-якого регулювання й контролю. Відсутність останніх визначається самою природою вільного доступу до ресурсів Інтернету й свободи розміщення на сторінках його сайтів будь-яких ресурсів. Першими антисоціальними проявами в Інтернеті стали порно-сайти. Потім пішла хвиля віртуальних казино. Спочатку, як і все, що стосується Інтернету, ця хвиля "накрила" США. Реакція не забарилася.

23 липня 1998 р. Сенат США переважною більшістю голосів (90 проти 10) затвердив білль, що забороняє азартну гру в Інтернеті.

Цей білль розповсюджує на Інтернет й інші сучасні засоби зв'язку дію чинного закону, який забороняє використання для організації азартної гри телефонного зв'язку. Сенатори визнали, що гральний бізнес в Інтернеті практично не піддається контролю й регулюванню і представляє велику небезпеку для дітей, які зможуть грати, використовуючи кредитні картки батьків. У той же час білль дозволяє використання Інтернету для проведення державних лотерей і гри, в якій учасники укладають парі між собою (звичайно — із приводу результатів майбутніх спортивних змагань) — "pari-mutuel betting". Згідно з біллем, провайдери Інтернету зобов'язані класти край розміщенню гральних сайтів у своїх мережах. Організаторам віртуальних казино загрожує чотири роки ув'язнення й штраф в 20000 доларів, а гравцям — 3 місяці ув’язнення і 500 доларів штрафу.

Оскільки для доступу до Інтернету звичайно використовуються телефонні лінії, законність організації азартної гри в мережі й до прийняття білля викликала сумнів. До того ж у деяких штатах азартна гра заборонена взагалі. Тому велика частка фірм, що працюють у цій сфері, розташовується за межами США, звичайно на території маленьких острівних держав. Їх бізнес розвивається вельми успішно: за оцінками Міністерства юстиції, в минулому році американці поставили 600 млн. доларів тільки на спортивні тоталізатори‚ що функціонують у мережі.

Індустрія починає самоорганізовуватися: так, Рада по інтерактивній грі (Interactive Gaming Council, IGC) об'єднує вже 55 фірм. Реакція цього співтовариства на рішення американських законодавців не примусила себе чекати: представник IGC Сью Шнайдер (Sue Schneider) у своєму коментарі сказала, що інші країни знайшли розв'язання проблеми контролю, а заборона призведе не до зникнення віртуального казино, а до захоплення цього бізнесу кримінальними структурами. Приблизно в такому ж дусі витриманий великий за обсягом прес-реліз компанії PlayStar Corporation, що займається розробкою гральних систем. У цьому документі заборона порівнюється з сумно відомим "сухим законом", прогнозується прихід в індустрію мафіозі ("Е-Капоне", із слів президента PlayStar) і виражається надія на те, що Палата представників поставитися до законопроекту більш зважено. Представники грального бізнесу вважають також, що побоювання про можливе залучення до гри дітей не мають під собою досить вагомих підстав.

А тим часом Верховний суд Каліфорнії розглядає курйозний позов Синтії Хейнс (Cynthia Haines), що програла в Інтернеті біля 70 тис. доларів. Тепер вона хоче отримати ці гроші з платіжних систем Visa і MasterCard: на її думку, ці компанії, по-перше, не повинні були відкривати рахунки власникам ігрових сайтів, а, по-друге, блокувати перекази грошей з її рахунку до віртуального казино, оскільки азартні ігри в штаті Каліфорнія, де вона живе, заборонені.

З'являються також повідомлення про нову азартну гру. Компанія GTECH, яка займається організацією лотерей у США й інших країнах, готується запустити онлайнові лотереї. Доступ до них, за запевненнями GT, буде відкритий тільки для користувачів, що проживають за межами США. А британське відділення Microsoft хоче надати жителям Великобританії онлайновий доступ до добродійної лотереї Червоного Хреста "Millions2000".

Питання про азартну гру в Інтернеті розглядається і Європейською комісією, яка, однак, досі вивчає стан проблеми і розробляє заходи з регулювання. Заборони на гру в Інтернеті в Європі, очевидно, не буде, а це позбавляє значення й американську заборону, якщо вона все ж таки буде прийнята Конгресом. Зараз азартна гра в Інтернеті офіційно дозволена (крім дрібних країн Карибського басейну, Австралії й Швеції).

Що стосується країн СНД, неабиякій інтерес являє інформація з Калмикії (Російська Федерація)‚ де прийнятий закон, що дозволяє створення Інтернету-казіно і заохочує гральний бізнес. 10 березня 1999 р. парламентом Республіки Калмикія був прийнятий закон "Про розвиток грального бізнесу в Республіці Калмикія". Як повідомляє Міністерство інвестиційної політики Калмикії, законом передбачені ліберальні вимоги для організації грального бізнесу. Також закон допускає створення Інтернету-казіно. У повідомленні підкреслюється, що такого роду закон у Росії приймається вперше.

Тим часом, в Україні такі ж процеси розгортаються без особливої реклами й дискусій щодо доцільності чи небажаності дозволу на відкриття віртуальних казино. Вони вже є й успішно працюють. Показово, що за деякими з них стоять іноземні організації та підприємці. Ретельна перевірка‚ можливо‚ дозволить стверджувати, що всіма віртуальними казино в Україні володіють іноземці, що призводить, серед іншого, до безконтрольного вивозу капіталу. Розглянемо механізм функціонування віртуального ігрового закладу на прикладі казино "Адмірал".

Користувач мережі Інтернет набрав адресу http://admiral.mediana.net.ua (адресу цього закладу, як і адреси інших віртуальних казино‚ легко знайти за допомогою стандартних пошукових систем Інтернету), опиняється на першій (як ще кажуть – початковій, домашній) сторінці віртуального казино "Адмірал". Натиснувши кнопку з бажаною мовою спілкування – російська або англійська, відвідувач отримує доступ до таких сторінок цього сайту, як: "Засновники", "Правила ігор", "Відкриття рахунку", "Реєстрація" та інші.

На сторінці "Засновники" ми не знайдемо офіційних даних про власників казино. Повідомляється лише, що правами на програмний продукт (мабуть‚ той, що дозволяє грати з персонального комп’ютера в ігри віртуального казино) володіє якась "Асоціація грального бізнесу й казино Східної Європи". Указується її адреса – Литва, Вільнюс, вул. Вітяніса, 3.

Вивчення інших сторінок сайту казино "Адмірал" дозволяє зрозуміти умови та порядок гри в ньому.

Спочатку слід завантажити з цього сайту на свій комп’ютер величезну за обсягом комп'ютерну програму казино "Адмірал". Оскільки вона сягає 2,5 мегабайт у запакованому вигляді, її завантаження займе чимало часу. Як результат, потенціальний гравець, що не став повноправним членом казино‚ вже починає витрачати гроші (у даному випадку – це оплата телефонного часу та оплати послуг провайдера).

Після того як програма буде на жорсткому диску гравця, він повинен її інсталювати, тобто привести у робочий стан. Потім за допомогою цієї програми треба через Інтернет з’єднатися із сервером (сайтом) казино "Адмірал", де новому гравцю буде повідомлено його умовне ім’я (так званий Login), пароль (Password), який треба використовувати, щоб отримати доступ до гри, та ключове слово (KeyWord), яке потрібно, щоб перераховувати гроші на рахунок казино і, якщо повезе, отримувати виграш. Ця процедура йменується реєстрацією.

Наступним кроком є заповнення платіжного доручення, форма якого люб’язно розміщена на сусідній сторінці сайту, і перерахування певної суми грошей до одного з обраних банків. Список банків з усіма необхідними реквізитами знаходиться тут же.

Як обіцяє віртуальний адміністратор, протягом 1 годи після надходження коштів, гравцю буде видана відповідна кількість ігрових фішок. Це слід розуміти так, що при черговому відвідуванні казино "Адмірал" новий гравець побачить на екрані свого монітора зображення своїх фішок, які він має право використовувати‚ щоб робити ставки в рулетку, карти тощо. Тобто, тільки отримавши віртуальні фішки за реальні гроші‚ можна починати гру. Щоправда‚ власники казино обіцяють викупити фішки у гравців за першою їх вимогою.

Якщо ж фішки купувалися не для того, щоб їх відразу продати назад (при цьому, навіть якщо ціни купівлі й продажу будуть однакові, відбудуться втрати засобів у вигляду сплати банку за трансферт)‚ можна розпочати гру. В казино "Адмірал" пропонуються три азартні гри: "Американська рулетка", "Карибський покер" і "Блек Джек". У випадку програшу поставлених на кон фішок, із рахунку гравця адміністрацією казино знімаються відповідні гроші. При виграші – відповідні суми на цей рахунок перераховуються, що відображається у вигляді збільшення кількості віртуальних фішок. За вимогою гравця, як обіцяють власники казино, його виграш може бути перерахований на інший рахунок, тобто не рахунок віртуального казино "Адмірал".


На правах рекламы: