Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Судебная практика  ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) " ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
описание | темы | ключевые слова 





ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

від 11.12.2000 р. N 01-8/738

Арбітражні суди України



Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом
(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з вексельним обігом.

1. Векселедержатель має право на подання позову до усіх осіб, які видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, оскільки названі особи є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до закритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо стягнення суми заборгованості за векселями. У задоволенні зустрічного позову товариства про визнання векселів недійсними відмовлено.

Прийняте рішення суд мотивував тим, що відповідно до пункту 47 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого Постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 N 104/1341 (далі - Положення)1, векселедержатель мав право на подання позову до усіх осіб, які видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, до кожної окремо і до всіх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, у якій вони зобов'язались, оскільки названі особи є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем. Щодо зустрічного позову про визнання векселів недійсними, то така вимога відповідача не узгоджується із законодавством України, яке регулює вексельний обіг, зокрема з названим Положенням.

____________
1 Верховною Радою України було прийнято Закони України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.99, "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.99 і "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" від 06.07.99. Названі Женевські конвенції 1930 року набрали чинності для України 6 січня 2000 року.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило визнати один з переданих векселів недійсним як такий, що не має вексельної сили.

За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Згідно з пунктом 16 Положення особа, в якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів.

Векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб (пункт 43 Положення).

Усі, хто видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем. Векселедержатель має право на звернення з позовом до усіх цих осіб, до кожної окремо і до всіх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, в якій вони зобов'язались (пункт 47 Положення).

З огляду на викладене та виходячи з того, що товариством не було доведено той факт, що підприємство не є законним векселедержателем, підстав для відмови підприємству у задоволенні позову не було.

Подання товариством зустрічного позову про визнання векселя недійсним як такого, що не має вексельної сили, є безпідставним, оскільки названий вексель містить усі реквізити, передбачені статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

2. Бартерні (товарообмінні) операції з використанням векселів, у яких вексель виступає як товар, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо визнання недійсним рішення контрольно-ревізійного управління про донарахування і стягнення з товариства суми податку на додану вартість за фінансово-господарською операцією з використанням векселів, та про застосування фінансових санкцій.

Постановою голови арбітражного суду назване рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що, оскільки під час здійснення фінансово-господарської операції поряд з використанням векселя як засобу платежу він використовувався як товар, а розрахунок у відповідній частині згідно з умовами договору здійснювався не у грошовій формі, на частину вартості векселів, не оплачену грошовими коштами, повинен нараховуватися податок на додану вартість.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати постанову суду з посиланням на недоведеність обставин, на які посилався відповідач, та невідповідність висновків, викладених у постанові, обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного договору товариство зобов'язувалося передати, а закрите акціонерне товариство прийняти і оплатити 2 векселі.

Додатковою угодою до названого договору сторони визначили, що закрите акціонерне товариство має сплатити частину вартості векселів грошовими коштами, а в іншій частині - погасити заборгованість товариства перед третьою особою - компанією.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі векселів, а також оплата відповідної частини вартості векселів грошовими коштами.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону (у редакції від 15.07.99) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з: випуску (емісії), розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності; обміну одних цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів.

Виходячи зі змісту наведених норм, частина вартості векселів, оплачена грошовими коштами, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, тому відповідач обгрунтовано не нараховував на цю суму податок.

Разом з тим, оскільки оплата відповідної частини вартості векселів здійснювалася не у грошовій формі, а вексель виступав як товар, а не засіб платежу, відповідна операція є бартерною (товарообмінною), а тому з частини вартості згаданих векселів повинен сплачуватися податок на додану вартість.

Підпунктом 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше:

або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За результатами розгляду матеріалів справи судова колегія дійшла висновку про те, що постанова суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а отже, відсутні підстави для її скасування.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила заяву товариства без задоволення, а постанову арбітражного суду - без зміни.

3. Операції, вексель у яких виступає як розрахунковий документ, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги шахти щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій, оскільки за результатами розгляду та перевірки матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність порушення податкового законодавства з боку позивача.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати постанову та рішення суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку заявника, операції з використанням векселів були за своєю природою бартерними (товарообмінними), векселі в них виступали як товар, а тому вони повинні оподатковуватися податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій прийнято на підставі акта перевірки, якою встановлено факт здійснення підприємством розрахунків з шахтою шляхом передачі векселів. Шахта не пред'явила векселі до оплати, а передала їх шляхом індосаменту третім особам як розрахунок за поставлені товари та надані послуги.

Пунктом 11.6 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами, внесеними згідно із Законом від 25.12.98 N 368-XIV, встановлено, що до 1 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів.

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Враховуючи те, що кошти на розрахунковий рахунок шахти у результаті операцій з використанням векселів не надійшли, відповідачем зроблено висновок про те, що названі операції є бартерними та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до пункту 6 Інструкції N 7 Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 (із подальшими змінами і доповненнями), вексель є розрахунковим документом, за яким здійснюються безготівкові розрахунки.

Матеріалами справи встановлено, що у названих операціях вексель виконував функцію розрахункового документа: позивач одержав від підприємства векселі в оплату за поставлене вугілля і в свою чергу передав їх в розрахунок за продукцію та надані послуги.

За таких обставин нарахування державною податковою інспекцією податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій є необгрунтованим.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила заяву державної податкової інспекції без задоволення, а рішення арбітражного суду - без зміни.

4. Передача векселів, отриманих як страхові внески за договорами страхування, третім особам не є операцією з торгівлі цінними паперами та не підлягає оподаткуванню податком на прибуток.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги страхової компанії (далі - компанія) щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на прибуток та застосування фінансових санкцій з посиланням на те, що відповідачем неправильно визначено об'єкт оподаткування, оскільки позивач не здійснював операцій з торгівлі цінними паперами.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати постанову та рішення суду зі справи та відмовити у задоволенні позову з посиланням на таке.

Векселі, отримані позивачем від виробничого об'єднання (далі - об'єднання) як страхові внески, були в подальшому передані ним ряду підприємств згідно з договорами, укладеними вже після закінчення строку дії договорів страхування; отже, кошти, одержані від реалізації векселів, що надійшли на рахунок позивача, підлягають оподаткуванню у визначеному пунктом 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) порядку як отримані в результаті здійснення операцій з торгівлі цінними паперами.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

На виконання договорів страхування, за якими компанія зобов'язувалася у разі настання страхового випадку здійснювати страхові виплати, а об'єднання - сплачувати страхові внески грошовими коштами, об'єднання у зв'язку з неможливістю через фінансово-економічні труднощі сплатити страхові внески грошовими коштами передало компанії векселі третьої особи - центру.

У подальшому векселі були передані компанією іншим підприємствам за договорами передачі вексельних зобов'язань.

Рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на прибуток та застосування фінансових санкцій прийнято на підставі акта перевірки, згідно з яким отримання компанією векселів центру та їх наступна передача іншим підприємствам є операціями з торгівлі цінними паперами (підпункт 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону), у зв'язку з чим названі операції повинні оподатковуватися за ставкою 30 відсотків (пункт 10.1 статті 10 Закону), тоді як компанією платежі, що надійшли за договорами передачі вексельних зобов'язань, були відображені у бухгалтерському обліку як платежі за договорами страхування та відповідно оподатковані.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція посилалася на те, що векселі були передані компанії після закінчення строків дії договорів страхування, отже, вони не могли виступати як страхові внески за цими договорами.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Залишок заборгованості не може бути анульований з підстави закінчення строку дії договору. Жодних документів, які свідчили б про припинення за погодженням сторін зобов'язання об'єднання сплатити частину страхового внеску, що залишилась на момент закінчення строків дії договорів страхування несплаченою, немає.

Згідно з підпунктом 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону під "торгівлею цінними паперами" слід розуміти будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів особами, які не мають статусу торгівців цінними паперами. Виходячи з того, що у відносинах між компанією та об'єднанням відсутній факт купівлі-продажу векселів, оскільки векселі були передані компанії як страхові внески за договорами страхування, висновок державної податкової інспекції щодо здійснення компанією операцій з торгівлі цінними паперами та необхідності оподаткування одержаних від реалізації векселів коштів відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону є безпідставним.

Пунктом 22.14 Закону визначено, що датою збільшення валових доходів платника податку для послуг, наданих до набрання чинності цим Законом (до 01.07.97), по яких не проведена оплата їх вартості покупцями, є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок платника податку в оплату таких послуг.

З огляду на викладене, компанією не було порушено вимоги Закону щодо строків сплати та розміру податку на прибуток.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову та рішення зі справи залишено без зміни.

5. Якщо договором купівлі-продажу передбачено альтернативну форму розрахунків: у грошовій формі або шляхом передачі векселів, і покупцем на виконання договору здійснено передачу векселів продавцю, зобов'язання покупця щодо оплати вважається виконаним належним чином.

Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) до закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) про стягнення боргу та пені.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач має заборгованість перед позивачем за генеральним договором купівлі-продажу нафтопродуктів (далі - генеральний договір), а передача ним позивачу простих векселів не тягне за собою припинення договірних зобов'язань на підставі частини першої статті 216 Цивільного кодексу.

Постановою голови арбітражного суду судове рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що акт прийому-передачі векселів є, по суті, угодою сторін про зміну способу виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу нафтопродуктів, а саме заміну грошової форми оплати на оплату шляхом передачі векселів, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем погашено з моменту передачі позивачу простих векселів за актом прийому-передачі.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд постанови арбітражного суду ТОВ просило постанову скасувати, а рішення суду залишити в силі, посилаючись на таке. Між сторонами не було укладено угоди про припинення попереднього зобов'язання та заміну його новим, а акт прийому-передачі векселів не може вважатися такою угодою. Право вимоги позивача за договором купівлі-продажу не припинилося, і позивач має право вимагати від відповідача як оплати поставленого товару, так і оплати векселів.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

На виконання укладеного між сторонами генерального договору та додаткових угод до нього ТОВ поставило ЗАТ нафтопродукти, що підтверджується актами прийому-передачі і проти чого відповідач не заперечує.

Додатковою угодою до генерального договору визначено, що в підтвердження зобов'язання сплатити за даною додатковою угодою грошову суму покупець може за згодою продавця передати останньому простий або переказний вексель, як свій, так і індосований.

Відповідно до підписаного сторонами акта прийому-передачі векселів в підтвердження оплати за поставлені за додатковими угодами нафтопродукти відповідачем було передано позивачу 4 векселі, емітовані відкритим акціонерним товариством, що відповідало загальному розміру заборгованості відповідача за отримані нафтопродукти, у тому числі з урахуванням пені на момент передачі векселів.

Оскільки у додатковій угоді до генерального договору сторони передбачили альтернативну форму розрахунків (у грошовій формі або шляхом передачі векселів) та на виконання угоди відповідачем було передано позивачу векселі, зобов'язання ЗАТ перед ТОВ з оплати отриманих нафтопродуктів припинено виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 216 Цивільного кодексу).

Сприймання позивачем переданих йому векселів як боргових документів в посвідчення зобов'язання є помилковим (частина друга статті 216 Цивільного кодексу). Виходячи зі змісту акта прийому-передачі векселів та з огляду на те, що в тексті переданих векселів не міститься посилань на посвідчення ними зобов'язання, векселі були передані відповідачем позивачу не в посвідчення зобов'язання, а в підтвердження оплати за отримані нафтопродукти.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову арбітражного суду залишено без зміни як таку, що відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.

6. Призначення судової експертизи для вирішення питання щодо дійсності підпису та відбитка печатки на векселі є прерогативою суду. Висновок спеціаліста, наданий без відповідного доручення суду, не може оцінюватись як висновок експерта у розумінні статей 41, 42 Арбітражного процесуального кодексу України.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позову акціонерного товариства (далі - товариство) до акціонерного комерційного банку (далі - банк) про визнання недійсним авалю (вексельного поручительства) з посиланням на недоведеність обставин, на яких грунтуються вимоги позивача, а також на висновок спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), згідно з яким підпис на простому векселі від імені виконуючого обов'язки президента товариства виконаний ним власноручно.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду назване рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд для з'ясування всіх обставин справи і належної оцінки доводів сторін, зокрема, призначення судової експертизи з метою встановлення дійсності підпису на векселі.

Ухвалою арбітражного суду зі справи було призначено судово-почеркознавчу експертизу та експертизу технічного дослідження документа, виконання якої було доручено оперативно-технічному управлінню Служби безпеки України.

За результатами розгляду заяви позивача про перевірку названої ухвали в порядку нагляду постановою першого заступника голови арбітражного суду ухвалу частково змінено, виконання експертизи доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України.

У заяві до Вищого арбітражного суду України відповідач просив скасувати постанови суду з тих підстав, що, оскільки у справі є висновок спеціаліста КНДІСЕ, названі постанови суперечать статтям 42, 43 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК України), а також посилаючись на те, що судом не обгрунтовано мотиви вибору органу, якому доручено провести експертизу, та не розглянуто викладені у клопотанні відповідача доводи щодо дійсності авалю на векселі.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Позивачу було пред'явлено платіжну вимогу відповідача про безспірне стягнення суми заборгованості на підставі векселя, опротестованого нотаріусом. Підставою для цього стала наявність на векселі авалю, вчиненого від імені позивача. Позивач просив визнати аваль недійсним, стверджуючи, що не виступав авалістом за цим векселем, вчинений на векселі підпис не є підписом посадової особи товариства, а відбиток печатки не відповідає печатці товариства.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на висновок спеціаліста КНДІСЕ, згідно з яким підпис на векселі виконаний власноручно виконуючим обов'язки президента товариства.

Крім того, відповідач звернувся до арбітражного суду з клопотанням розглянути також інші докази дійсності авалю на векселі.

Відповідно до частини першої статті 41 АПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, арбітражний суд призначає судову експертизу. Оскільки у даному випадку вирішення питання щодо дійсності підпису і відбитка печатки на векселі потребує спеціальних знань, судом обгрунтовано призначено судову експертизу.

Висновок спеціаліста КНДІСЕ не є висновком судового експерта в розумінні статей 41, 42 АПК України, оскільки призначення судової експертизи є прерогативою суду.

Крім того, висновок судового експерта виступає лише як один з доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами з метою встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене, судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанови арбітражного суду залишено без зміни.



Заступник Голови Вищого
арбітражного суду України

А. Осетинський




На правах рекламы: http://dietolog.pp.ua