Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Международные нормативные документы КОНСУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам
описание | темы | ключевые слова 

 

КОНСУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ

між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 08.06.94 р.

ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 09.12.94 р.

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 23.02.96 р.

СТРОК ДІЇ: на невизначений строк

Україна і Соціалістична Республіка В'єтнам, що надалі іменуються "Договірні Сторони",

керуючись бажанням допомагати розвиткові дружніх відносин між обома державами і сприяти захисту прав і інтересів громадян обох держав,

прагнучи розширити положення, що регулюють консульські відносини і доповнити Віденську конвенцію про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, учасниками якої є обидві держави,


вирішили укласти цю Конвенцію і домовилися про наступне:

ГЛАВА I

 ВИЗНАЧЕННЯ

 

Стаття 1

 ВИЗНАЧЕННЯ

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1) "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агенство;

2) "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

3) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти в цій якості, але такою не є почесна консульська посадова особа;

4) "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконання в цій якості консульських функцій;


5) "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі;

6) "працівник обслуговуючого персоналу", означає означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи;

7) "працівники консульської установи" означає консульські посадові особи, консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

8) "працівники консульського персоналу" означає консульські посадові особи (за винятком глави консульської установи) а також консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

9) "громадянин" означає будь-яку особу, яка має громадянство держави перебування або акредитуючої держави, згідно з законом однієї чи іншої;


10 "приватний домашній робітник" означає особу, яка перебуває виключно на приватній службі у працівника консульської установи;

11) "консульське приміщення" означає використовувані виключно для цілей консульської установи будинки або частини будинків та обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку: кому б не належало право власності на них;

12) "консульські архіви" охоплюють всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх схоронності чи зберігання;


13) "офіційна кореспонденція" означає будь-яку кореспонденцію, пов'язану з консульською установою та її функціями;

14) "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей, батьків, а також осіб, які проживають разом, в одній сім'ї з працівником консульської установи і знаходяться на його утриманні;

15) "судно" означає будь-яке цивільне судно, що плаває під прапором акредитуючої держави;

16) "повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави.

ГЛАВА II

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КОНСУЛЬСЬКІ ЗНОСИНИ


 

Стаття 2

 Відкриття консульської установи

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають схваленню державою перебування.

Подальші зміни місцезнаходження консульської установи, її класу і консульського округу можуть здійснюватися акредитуючою державою тільки за згодою держави перебування.

4. Згода держави перебування також вимагається, якщо яке-небудь генеральне консульство або консульство бажає відкрити віце-консульство або консульське агенство не в тому населеному пункті, де вони самі знаходяться.


5. Попередня певно виражена згода держави перебування необхідна також для відкриття канцелярії, що становить частину існуючої консульської установи, поза місцезнаходженням останньої.

Стаття 3

 Призначення і допущення глав консульських установ

1. До призначення глави консульської установи по дипломатичних каналах або іншим відповідним способом акредитуюча держава просить згоду держави перебування стосовно особи, яка призначається.

2. Держава перебування, яка відмовляється дати згоду на призначення особи главою консульської установи, не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви такої відмови.

3. Акредитуюча держава по дипломатичних каналах або іншим відомим способом направляє державі перебування консульський патент або подібний йому акт, в якому повідомляється про призначення особи главою консульської установи і в якому зазначається повне ім'я і прізвище глави консульської установи, його ранг, консульський округ і місцезнаходження консульської установи.


4. Після отримання консульського патента або подібного йому акта про призначення глави консульської установи держава перебування видає призначеному главі консульської установи екзекватуру або дозвіл в іншій формі.

5. За винятком випадків, передбачених у Статті 4 і пункті 6 цієї статті, глава консульської установи не може приступати до виконання своїх обов'язків до отримання ним екзекватури або дозволу в іншій формі.

6. До видачі екзекватури або дозволу в іншій формі глава консульської установи може бути тимчасово допущений до виконання своїх функцій. У такому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.


7. Як тільки главу консульської установи допущено, навіть тимчасово, до виконання своїх функцій, держава перебування негайно повідомляє про це компетентні органи влади консульського округу. Крім того, вона забезпечує вжити заходів, необхідних для того, щоб глава консульської установи міг виконувати обов'язки за своєю посадою і користуватися перевагами, що випливають з цієї Конвенції.

Стаття 4

 Тимчасове виконання функцій глави консульської установи

1.Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції, або якщо посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися виконуючим обов'язки глави консульської установи.


2. Повне ім'я і прізвище виконуючого обов'язки глави консульської установи повідомляються міністерству закордонних справ держави перебування дипломатичним представництвом акредитуючої держави або, якщо держава не має такого представництва в державі перебування, - главою консульської установи або, якщо він не спроможний цього зробити, - будь-яким компетентним органом акредитуючої держави. Як загальне правило, це повідомлення робиться заздалегідь. Держава перебування може обумовити своєю згодою допущення виконуючого обов'язки глави консульської установи, який не є ні дипломатичним агентом, ні консульською посадовою особою акредитуючої держави в державі перебування.

3. Компетентні органи держави перебування надають виконуючому обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. Поки він очолює установу, на нього поширюються положення цієї Конвенції в тій же мірі, що і на главу відповідної консульської установи. Проте держава перебування не зобов'язана надавати особі, яка тимчасово виконує обов'язки глави установи, переваги, привілеї та імунітети, якими користується глава консульської установи, лише в силу умов, яка тимчасово виконуючий обов'язки глави консульської установи не відповідає.


Стаття 5

 Призначення працівників консульського персоналу

1. Відповідно до положень, передбачених в Статтях 2, 6 і 7 цієї Конвенції, акредитуюча держава має повне право призначити працівників консульського персоналу.

2. Акредитуюча держава завчасно повідомляє державі перебування повне ім'я і прізвище, ранг і клас всіх консульських посадових осіб, крім глави консульської установи, з тим, щоб держава перебування могла, якщо вона цього побажає, здійснити свої права, передбачені в пункті 3 Статті 7.

3. Компетентні органи держави перебування безплатно видають посвідчення всім працівникам консульської установи, членам їх сімей та їх приватним домашнім робітникам, за виключенням тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають в державі перебування.


Стаття 6

 Громадянство консульських посадових осіб

1. В принципі, консульські посадові особи мають бути громадянами акредитуючої держави.

2. Консульські посадові особи не можуть призначатися з числа громадян держави перебування інакше, як за умови певно вираженої згоди цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована.

3. Держава перебування може обумовити за собою подібне право щодо громадян третьої держави, які не є одночасно громадянами акредитуючої держави.

Стаття 7

 Особи, що визнаються "persona non grata" або неприйнятними

1. Держава перебування може в будь-який час сповістити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є "persona non grata" або будь-який з працівників консульського персоналу є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна, відповідно, відкликати цю особу або припинити її функції в консульській установі.


2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати або не виконує протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може, відповідно, анулювати екзекватуру даної особи або перестати вважати її працівником консульського персоналу.

3. Особа, призначена як працівник консульської установи, може бути оголошена неприйнятною до прибуття на територію держави перебування, до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків у консульській установі. У будь-якому такому випадку акредитуюча держава анулює її призначення.

4. У випадках, вказаних у пунктах 1 і 3 цієї статті, держава перебування не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви свого рішення.


Стаття 8

 Повідомлення держави перебування про призначення, прибуття і відбуття

1. Міністерство закордонних справ держави перебування повідомляється:

а) про призначення працівників консульської установи, їх прибуття після призначення до консульської установи, про їх остаточне відбуття або про припинення їх функцій, та про всі інші зміни, що впливають на їх статус, які можуть відбуватися під час їх роботи у консульській установі; 

b) про прибуття або остаточне відбуття особи, яка є членом сім'ї працівника консульської установи і постійно разом з ним проживає, а також, у належних випадках, про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким членом сім'ї;


с) про прибуття і остаточне відбуття приватних домашніх робітників та, в належних випадках, про припинення їх служби, як таких;

d) про найом і звільнення осіб, що проживають в державі перебування в якості працівників консульської установи або приватних домашніх робітників, які мають право на привілеї та імунітети.

2. Повідомлення про прибуття або остаточне відбуття має робитися, по можливості, заздалегідь.

Стаття 9

 Консульські і житлові приміщення

1. Акредитуюча держава безпосередньо або за допомогою уповноваженої нею приватної або юридичної особи, відповідно до законів і правил і з дозволу держави перебування, має право бути власником, наймачем або користувачем у будь-якій формі:


а) приміщень для консульської установи, резиденції глави консульської установи і для кожної консульської посадової особи або консульського службовця, які не є громадянами держави перебування або особами, що не проживають постійно у державі перебування;

b) земельної ділянки і приміщень, що знаходяться або побудовані на ній.

2. Відповідно до умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, акредитуюча держава може проводити реконструкцію вищевказаних приміщень або земельної ділянки.

3. Держава перебування має надавати необхідне сприяння і допомогу акредитуючій державі при здійсненні останньою прав, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті.


4. Акредитуюча держава зобов'язана додержуватися законів і правил держави перебування, що регулюють порядок проектування і будівництва будинків.

5. Платежі та інші витрати акредитуючої держави щодо використання консульських і житлових приміщень у цілях, вказаних у пунктах 1 і 2 цієї статті, визначаються відповідно до загальних норм і правил, що регулюють такого роду платі і витрати для службових і житлових приміщень.

Стаття 10

 Почесні консульські посадові особи

Договірні Сторони узгоджують питання призначення почесних консульських посадових осіб і консультуються відносно режиму, що застосовується до почесних консульських посадових осіб, згідно з цією Конвенцією і Главою III Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.


ГЛАВА III

 ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ

 

Стаття 11

 Захист і пільги консульської установи та її працівників

1. Держава перебування надає всі можливі для виконання функцій консульської установи.

2. Держава перебування повинна ставитись до консульських посадових осіб з належною повагою і вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких посягань на особистість, свободу або гідність консульських посадових осіб, інших працівників консульської установи і членів сімей цих осіб.

Стаття 12

 Користування державним прапором і гербом

1. Акредитуюча держава має право користуватися своїм державним прапором, гербом разом з дошкою, напис на якій зроблено на мовах акредитуючої держави і держави перебування, у державі перебування, згідно з положеннями цієї статті.


2. Державний прапор акредитуючої держави може бути вивішений і її державний герб разом з дошкою, напис на якій зроблено на мовах акредитуючої держави і держави перебування, можуть бути укріплені на будинку, що займає консульська установа, на її вхідних дверях, а також на резиденції глави консульської установи та, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків, на його засобах пересування.

3. При здійсненні передбаченого в цій статті права повинні братися до уваги закони, правила і звичаї держави перебування.

Стаття 13

 Недоторканність консульських приміщень і житлових приміщень консульських посадових осіб


1. Консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб недоторкані у тій мірі, в якій це передбачається в даній статті.

2. Органи влади держави перебування не можуть вступати в консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб інакше, як за згодою глави консульської установи, призначеної ним особи, або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави.

3. За умови додержання положень пункту 2 цієї статті, на державі перебування лежить спеціальний обов'язок вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від усякого вторгнення або заподіяння шкоди, та для запобігання всякому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.


4. Консульські приміщення, предмети їх обстановки, майно консульської установи, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції в цілях державної оборони або для громадських потреб. У випадку, коли є необхідність відчуження приміщень для зазначених вище цілей, вживаються всі можливі заходи для усунення перешкод у виконанні консульських функцій та акредитуючій державі невідкладно сплачується відповідна і ефективна компенсація.

Стаття 14

 Звільнення консульських приміщень від податків та зборів

1. Консульські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава, або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків,зборів і мита, за винятком тих, які являють собою плату за конкретні види обслуговування.


2. Податкові вилучення, зазначені в пункті 1 цієї статті, не поширюються на ті збори, мито і податки, якими за законодавством держави перебування обкладаються особи, які уклали договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.

Стаття 15

 Недоторканість консульських архівів і документів

Консульські архіви і документи є недоторканими в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Стаття 16

 Свобода пересування

Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території. Однак, у всіх випадках, держава перебування забезпечує консульській посадовій особі можливість виконання її службових обов'язків.


Стаття 17

 Свобода зносин

1. Держава перебування дозволятиме та захищатиме свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, де б вони не знаходились, консульська установа може використовувати всі підходящі засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, закодовані або шифровані депеші, дипломатичні і консульські валізи. Проте, консульська установа може встановити радіопередавач і користуватися ним тільки за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканою.

3. Консульська валіза не може бути ні відкрита, ні затримана.


4. Всі місця, що становлять консульську валізу, повинні мати зовнішні видимі знаки, які вказують на її характер, і можуть містити тільки офіційну кореспонденцію та документи або предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульський кур'єр забезпечується офіційним документом, в якому зазначається його статус та кількість місць, що становлять консульську валізу. За винятком випадків, коли є згода держави перебування, він не може бути ні громадянином держави перебування, ні, якщо він не є громадянином акредитуючої держави, особою, яка постійно проживає в державі перебування. У державі перебування консульський кур'єр користується привілеями та імунітетами, як дипломатичний кур'єр.


6. Акредитуюча держава, її дипломатичні представництва і консульські установи можуть призначати консульських кур'єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті також застосовуються, з тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються у момент доставки таким кур'єром ввіреної йому консульської валізи за призначенням.

7. Консульська валіза може бути ввірена капітану судна або повітряного судна, що направляється в порт чи аеропорт, прибуття в який дозволено. Він забезпечується офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають валізу, але він не вважається консульським кур'єром. За погодженням із компетентними місцевими органами влади консульська установа може направити одного із своїх працівників прийняти валізу безпосередньо і безперешкодно від капітана судна або повітряного судна.


Стаття 18

 Особиста недоторканість консульських посадових осіб

Консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не підлягають ні арешту, ні попередньому ув'язненню, ні обмеженню свободи в іншій формі.

Стаття 19

 Імунітет від юрисдикції

1. Консульські посадові особи користуються всіма привілеями і імунітетами, як і дипломатичні агенти, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 16 квітня 1961 року.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи не підлягають юрисдикції держави перебування у щодо дій, які здійснюються ними при виконанні своїх службових обов'язків.


3. Однак, положення пункту 2 цієї статті не застосовуються по відношенню до цивільного позову:

а) що випливає з договору, укладеного консульським службовцем або працівником обслуговуючого персоналу консульської установи, за яким вони прямо чи побічно не прийняли на себе зобов'язань в якості агента акредитуючої держави, або

b) третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком у державі перебування, викликаним дорожним транспортним засобом, судном або повітряним судном.

Стаття 20

 Обов'язок давати свідчення

1. Консульські посадові особи не зобов'язані давати свідчення.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи можуть бути викликані в якості свідків при провадженні судових або адміністративних справ. Консульський службовець або працівник обслуговуючого персоналу, за винятком випадків, зазначених у пункті 3 цієї статті, не може відмовлятися давати свідчення.


3. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням ними своїх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи, що стосується їх функцій. Вони також не зобов'язані давати свідчення, що роз'яснюють законодавство акредитуючої держави, як експерименти.

4. Компетентні органи влади держави перебування, які вимагають свідчення консульського службовця або працівника обслуговуючого персоналу, не повинні створювати перешкод у виконанні цією особою своїх службових обов'язків. Ці органи влади можуть, коли це є можливим, вислуховувати такі свідчення за місцем проживання цієї особи або у консульській установі, або приймати від неї письмові свідчення.


Стаття 21

 Відмова від привілеїв та імунітетів

1. Акредитуюча держава може відмовитися від будь-яких імунітетів та привілеїв працівника консульської установи, передбачених у Статтях 18, 19 і 20.

2. За винятком випадку, передбаченого у пункті 3 цієї статті, така відмова завжди повинна бути певно висловлена і про неї має бути повідомлено державі перебування у письмовій формі.

3. Подання позову консульською посадовою особою або консульським службовцем у тому випадку, коли він міг би користуватися імунітетом від юрисдикції згідно з цією Конвенцією, позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо якого б то не було зустрічного позову, пов'язаного з основним позовом.


4. Відмова від імунітету щодо юрисдикції у цивільній або адміністративній справі не тягне відмову від імунітету стосовно виконавчих дій, які є результатом судового рішення; відносно таких дій необхідна окрема відмова у письмовій формі.

Стаття 22

 Звільнення від реєстрації іноземців та від одержання дозволу на проживання

1. Консульські посадові особи, консульські службовці та член їх сімей, які проживають разом з нами, звільняються від всіх обов'язків, передбачених законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців, та від одержання дозволу на проживання.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються, однак, до будь-якого консульського службовця, який не є штатним службовцем акредитуючої держави або який займається приватною діяльністю з метою отримання прибутків у державі перебування, а також до будь-якого члена сім'ї такого службовця.


Стаття 23

 Звільнення від одержання дозволу на роботу

1. Працівники консульської установи в тому, що стосується виконання роботи для акредитуючої держави, звільняються від будь-яких обов'язків, пов'язаних з одержанням дозволу на роботу, що встановлені законами і правилами держави перебування про найом на роботу іноземців.

2. Приватні домашні робітники консульських посадових осіб і консульських службовців, якщо вони не займаються в державі перебування ніякою іншою приватною діяльністю з метою отримання прибутків, звільняються від обов'язків, зазначених у пункті 1 цієї статті.

Стаття 24


 Вилучення, що стосуються соціального забезпечення

1. За виключенням випадків, передбачених у пункті 3 цієї статті, постанови про соціальне забезпечення, що діють в державі перебування, не поширюються на працівників консульської установи та на членів їх сімей, які проживають разом з ними, в тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.

2. Вилучення, передбачене в пункті 1 цієї статті, поширюється також на приватних домашніх робітників, які перебувають виключно на службі у працівників консульської установи, за умови:

а) що вони не є громадянами держави перебування і не проживають у ній постійно;


b) що на них поширюються постанови про соціальне забезпечення, що діють в акредитуючій державі або в третій державі;

3. Працівники консульської установи, що наймають осіб, на яких не поширюються вилучення, передбачені в пункті 2 цієї статті, повинні виконувати зобов'язання, що покладаються на наймачів постановами про соціальне забезпечення, що діють у державі перебування.

4. Вилучення, передбачені в пунктах 1 і 2 цієї статі, не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення в державі перебування, за умови, що така участь дозволяється цією державою.

Стаття 25

 Податкові вилучення


1. Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їх сімей звільняються від усіх податків, зборів та мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за виключенням:

а) побічних податків, які включаються у вартість товарів або послуг;

b) податків і зборів на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території держави перебування, з вилученнями, передбаченими у Статті 14;

с) податків на спадкове майно і мита на спадщину, або податків на перехід майна, що стягуються державою перебування, з вилученням, передбаченим у пункті "b" Статті 27;


d) податків і зборів на приватний прибуток, включаючи прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових мит, іпотечних зборів, гербових зборів, з вилученнями, передбаченими у Статті 14.

2. Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків, зборів і мита на заробітну плату, яку вони одержують за свою роботу.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов'язання, що покладаються законодавством цієї держави на наймачів у тому, що стосується стягнення прибуткового податку. 


Стаття 26

 Звільнення від мита та огляду

1. Держава перебування, згідно з прийнятими в ній законами і правилами, дозволяє ввезення і вивезення і звільняє від усього мита, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком зборів за зберігання , перевезення та інші подібні послуги:

а) предмети, призначені для офіційного користування консульською установою;

b) предмети, призначені для особистого користування консульською посадовою особою або членами її сім'ї, включаючи предмети, призначені для її обзаведення. Кількість споживчих товарів не повинна перевищувати кількості, необхідної для безпосереднього споживання відповідними особами.


2. Консульські службовці користуються привілеями та звільненнями, передбаченими в пункті 1 цієї статті, щодо предметів, ввезених для їх первинного обзаведення.

3. Особистий багаж консульських посадових осіб та членів їх сімей, які прямують разом з цими особами, звільняється від огляду. Він може бути оглянутий лише у випадку, якщо є серйозні підстави вважати, що в ньому містяться інші предмети, ніж звичайні в підпункті "b" пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено законами та правилами держави перебування, або які підпадають під її карантинні закони і правила. Такий огляд повинен провадитись в присутності консульської посадової особи або члена її сім'ї.


Стаття 27

 Спадкове майно працівника консульської установи та членів його сім'ї

У випадку смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї, який проживає разом з ним, держава перебування:

а) дозволяє вивезення рухомого майна померлого, за винятком майна, яке було придбане в державі перебування і вивезення якого було заборонено в момент його смерті;

b) не стягує ніяких державних, районних або муніципальних податків на спадщину або мита на спадкування з рухомого майна, яке знаходиться в державі перебування виключно у зв'язку з перебуванням у цій державі померлої особи в якості працівника консульської установи або члена її сім'ї.


Стаття 28

 Звільнення від особистих повинностей і облог

Держава перебування звільняє працівників консульської установи і членів їх сімей від усіх особистих і державних повинностей, незалежно від їх характеру, а також від військових повинностей, таких, як реквізиція, контрибуція та військовий постій.

Стаття 29

 Початок і кінець привілеїв та імунітетів

1. Кожний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами передбаченими в цій Конвенції, з моменту його в'їзду на територію держави перебування, під час прямування до місця свого призначення, або, якщо він вже перебуває на цій території, з моменту, коли він приступив до виконання своїх обов'язків у консульській установі.


2. Члени сім'ї працівника консульської установи і його приватні домашні робітники користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцію, з моменту надання їм привілеїв та імунітетів згідно з пунктом 1 цієї статті, або з моменту їх в'їзду на територію держави перебування, або з того ж моменту, коли вони стали членами його сім'ї, або його приватними домашніми робітниками, в залежності від того, що мало місце пізніше.

3. Коли функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім'ї, або його приватного домашнього робітника звичайно припиняються в момент, коли ця особа залишає державу перебування, або після закінчення розумного строку, щоб це зробити , в залежності від того який з цих моментів наступив раніше, але до цього часу вони продовжують існувати, навіть у випадку збройного конфлікту. Що стосується осіб, зазначених у пункті 2 цієї статті, їх привілеї та імунітети припиняються, коли вони перестають бути членами сім'ї працівника консульської установи або залишають свою службу у нього, однак із застереженням, що, якщо такі особи мають намір залишити державу перебування протягом розумного строку, то їх привілеї та імунітети зберігаються до моменту їх від'їзду.


4. Однак, відносно дій, які вчиняються консульською посадовою особою або консульським службовцем при виконанні свої функцій, імунітет від юрисдикції продовжує існувати без обмеження терміном.

5. У випадку смерті працівника консульської установи члени його сім'ї продовжують користуватися наданими їм привілеями та імунітетами до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення розумного строку для залишення держави перебування, в залежності від того, який з цих моментів наступить раніше.

Стаття 30

 Поважання законів і правил держави перебування

1. Всі особи, які користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані без шкоди для їх привілеїв та імунітетів поважати закони і правила держави перебування. Вони також зобов'язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.


2. Консульські приміщення не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з виконанням консульських функцій.

3. Положення пункту 2 цієї статті не виключають можливості розміщення канцелярії та інших органів або установ в частині будівлі, де знаходяться консульські приміщення, за умови, що приміщення, відведені таким канцеляріям, будуть відділені від приміщень, якими користується консульська установа. У цьому випадку зазначені канцелярії не є частиною консульських приміщень згідно з цією Конвенцією.

Стаття 31

 Страхування від шкоди, заподіяної третім особам

Працівники консульської установи повинні додержуватись будь-яких вимог, що передбачаються законами і правилами держави перебування стосовно страхування від шкоди, яка може бути заподіяна третім особам у зв'язку з використанням будь-якого дорожного транспортного засобу, судна або повітряного судна.


Стаття 32

 Спеціальні положення щодо приватної діяльності з метою отримання прибутків

1. Консульські посадові особи не повинні займатися у державі перебування якою-небудь професійною або комерційною діяльністю з метою отримання особистих прибутків.

2. Привілеї та імунітети, передбачені в цій главі, не надаються: 

а) консульським службовцям або працівникам обслуговуючого персоналу, які в державі перебування займаються приватною діяльністю з метою отримання прибутків;

b) членам сім'ї особи, про яку йдеться у підпункті "а" цього пункту, або його приватним домашнім робітникам;

с) членам сім'ї працівника консульської установи, які самі займаються в державі перебування приватною діяльністю з метою отримання прибутків.


Стаття 33

Громадяни держави перебування і особи які постійно проживають у ній

1. Якщо консульським посадовим особам, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, держава перебування не надає яких-небудь додаткових переваг, привілеїв та імунітетів, вони користуються тільки імунітетом від юрисдикції і особистою недоторканістю щодо офіційних дій, які вчиняються ними при виконанні своїх функцій, та привілеєм, передбаченим у пункті 3 Статті 20. Стосовно цих посадових осіб держава перебування також зобов'язана додержуватись умов, викладених у Статті 18.

2. Інші працівники консульської установи, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, та члени їх сімей, а також члени сімей консульських посадових осіб, про яких йдеться у пункті 1 цієї статті, користуються перевагами, привілеями та імунітетами лише у тій мірі, в якій вони надані їм державою перебування. Члени сімей працівників консульської установи і приватні домашні робітники, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, також користуються перевагами, привілеями та імунітетами лише у тій мірі, в якій вони надані їм державою перебування. Держава перебування, однак, повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами таким чином, щоб не створювати непотрібних перешкод виконанню функцій консульської установи.


ГЛАВА IV

 КОНСУЛЬСЬКІ ФУНКЦІЇ

 

Стаття 34

 Виконання консульських функцій

1. Консульські функції виконуються консульськими установами. Вони виконуються також дипломатичними представництвами відповідно до цієї Конвенції.

2. Положення цієї Конвенції також застосовуються, в тій мірі, в якій це випливає з контексту, у випадках виконання консульських функцій дипломатичним представництвом.

3. Прізвища працівників дипломатичного представництва, яким доручено виконання консульських функцій, повідомляються міністерству закордонних справ держави перебування.

4. При виконанні консульських функцій дипломатичне представництво може звертатись:

а) до місцевих органів влади консульського округу;


b) до центральних органів влади держави перебування, якщо це дозволяють закони, правила і звичаї держави перебування або відповідні міжнародні угоди.

5. Привілеї та імунітети працівників дипломатичного представництва, про яких йдеться в пункті 3 цієї статті, продовжують регулюватися принципами міжнародного права, що стосуються дипломатичних зносин.

Стаття 35

 Виконання консульських функцій в консульському окрузі та за його межами, у третій державі або від її імені. Зносини з органами держави перебування

1. Відповідно до законів і правил держави перебування консульська посадова особа має право виконувати в консульському окрузі консульські функції, зазначені у цій Конвенції.


2. За згодою держави перебування консульська посадова особа може виконувати свої функції за межами свого консульського округу.

3. Акредитуюча держава може, після повідомлення відповідних держав, доручити консульській установі, що відкрита у цій державі, виконання консульських функцій у третій державі, якщо не має місце певно висловлене заперечення з боку держави перебування.

4. Після відповідного повідомлення держави перебування консульська установа акредитуючої держави може, якщо держава перебування не заперечує, виконувати консульські функції в державі перебування від імені третьої держави.

5. При виконанні своїх функцій консульські посадові особи можуть звертатися:


а) до компетентних місцевих органів свого консульського округу;

b) до компетентних центральних органів держави перебування, якщо це дозволяється законами, правилами і звичаями держави перебування або відповідними міжнародними договорами.

Стаття 36

 Загальні положення про консульські функції

Консульськими функціями є:

1) захист у державі перебування прав та інтересів акредитуючої держави і її громадян (фізичних і юридичних осіб);

2) сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв'язків між акредитуючою державою і державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх відносин між ними іншим чином, згідно з положеннями цієї Конвенції;


3) з'ясування всіма законними шляхами умов і подій в торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них урядові акредитуючої держави і надання відомостей заінтересованим особам;

4) видача, анулювання, змінення, погашення або вилучення паспортів і проїзних документів громадянам акредитуючої держави; видача, продовження або анулювання в'їзних або транзитних віз або відповідних документів особам, які бажають в'їхати на територію акредитуючої держави;

5) надання допомоги і сприяння громадянам (фізичним і юридичним особам) акредитуючої держави;

6) виконання нотаріальних дій, дій по реєстрації актів громадського стану та інших подібних обов'язків, а також виконання деяких функцій адміністративного характеру, за умови, що в цьому випадку ніщо не протирічить законам і правилам держави перебування;


7) охорона інтересів громадян (фізичних і юридичних осіб) акредитуючої держави у випадках правонаступництва "mortis causa" на території держави перебування згідно з законами і правилами держави перебування;

8) охорона в рамках, встановлених законами і правилами держави перебування, інтересів неповнолітніх та інших осіб, що не мають повної дієздатності, які є громадянами акредитуючої держави, особливо, коли вимагається встановлення над такими особами якої-небудь опіки або піклування;

9) з додержанням практики і порядку, прийнятих у державі перебування, представництво або забезпечення належного представництва громадян акредитуючої держави в судових та інших установах держави в судових та інших установах держави перебування з метою отримання, відповідно до законів і правил держави перебування, розпоряджень про попередні заходи, що обмежують права та інтереси цих громадян, якщо в зв'язку з відсутністю чи з інших причин такі громадяни не можуть своєчасно здійснити захист своїх прав та інтересів;


10) передача судових і позасудових документів або виконання судових доручень для судів акредитуючої держави згідно з чинними міжнародними угодами або, при відсутності таких угод, у будь-якому іншому порядку, що відповідає законам і правилам держави перебування;

11) здійснення передбачених законами і правилами акредитуючої держави прав нагляду та інспекцій щодо суден, які мають національність акредитуючої держави, та повітряних суден, зареєстрованих у цій державі, а також щодо їх екіпажу;

12) надання допомоги суднам і повітряним суднам, зазначеним у пункті 11 цієї статті, та їх екіпажу, прийняття заяв щодо плавання суден, розгляд і оформлення судових документів і, без шкоди для прав органів влади держави перебування, розслідування будь-яких подій, що мали місце в путі та всякого роду спорів між капітаном, командним складом і матросами, оскільки це передбачається законами і правилами акредитуючої держави;


13) виконання інших функцій, покладених на консульську установу акредитуючою державою, які не забороняються законами і правилами держави перебування, або проти виконання яких держава перебування не має заперечень, або які передбачені міжнародними договорами, що діють між акредитуючою державою і державою перебування. 

Стаття 37

 Зносини і контакти з громадянами акредитуючої держави

1. Консульські посадові особи можуть вільно зноситися і мати контакти з громадянами акредитуючої держави. Громадяни акредитуючої держави мають таку ж свободу в тому, що стосується зносин і контактів з консульськими посадовими особами акредитуючої держави.


2. Зносини і контакти з громадянами акредитуючої держави, які перебувають під арештом або взяті під варту, регулюються Статтею 38 цієї Конвенції.

Стаття 38

 Функції стосовно арешту і судового розгляду

1. Компетентні органи держави перебування повинні негайно, але не пізніше ніж через 4 робочі дні, повідомляти консульську установу акредитуючої держави про те, що у межах її консульського округу якого-небудь громадянина цієї держави заарештовано.

2. Всі повідомлення, адресовані консульській установі особою, яка перебуває під арештом, також невідкладно передаються компетентними органами держави перебування консульській установі.


3. Консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина акредитуючої держави, який перебуває під арештом, зносить з ними, і підтримувати з ним контакт і вживати заходів для забезпечення йому юридичного представництва. Перше відвідування дозволяється негайно, але не пізніше, ніж через 4 робочі дні з дати повідомлення консульській установі про цей арешт. Подальші відвідування дозволяються через розумний проміжок часу.

4. Консульські посадові особи утримуються виступати від імені громадянина, який перебуває під арештом, якщо він певно заперечує проти цього.

5. Арештований має право отримувати і надсилати кореспонденцію, отримувати предмети особистого користування відповідно до чинного законодавства держави перебування.


6. Якщо стосовно громадянина акредитуючої держави проводиться судовий або інший розгляд, на прохання цього громадянина компетентні органи держави перебування повідомляють консульській посадовій особі акредитуючої держави про звинувачення проти нього, про час, дату і місце початку судового або іншого розгляду. Консульські посадові особи можуть бути присутніми під час судового або іншого розгляду, що провадиться стосовно цього громадянина.

7. Компетентні органи держави перебування інформують про положення цієї статті громадян акредитуючої держави, які перебувають під арештом або стосовно яких проводиться судовий або інший розгляд.

8. Положення цієї статті і Статті 37 розповсюджуються на громадян акредитуючої держави, які перебувають під арештом, відбувають покарання у містах позбавлення волі або позбавлені волі в іншій формі.


9. Права, зазначені в цій статті, здійснюються у відповідності до законів і правил держави перебування при умові, однак, що згадані закони і правила не повинні анулювати ці права.

Стаття 39

Функції щодо спадщини

1. При наявності інформації у компетентних органів держави перебування про смерть громадянина акредитуючої держави, ці компетентні органи негайно повідомляють про це відповідну консульську установу і безплатно передають свідоцтво про смерть та інші необхідні документи.

2. При наявності інформації компетентні органи держави перебування своєчасно повідомляють консульську посадову особу акредитуючої держави:


а) про відкриття спадщини після смерті громадянина акредитуючої держави у державі перебування, якщо померла особа не залишила управителя, розпорядника майном або законного представника;

b) про відкриття спадщини будь-якої особи, яка залишила в державі перебування майно, стосовно якого громадянин акредитуючої держави може мати інтерес за заповітом або іншим чином відповідно до законів і правил держави перебування, якщо цей громадянин постійно не проживає у державі перебування і не має там законного представника.

3. Стосовно спадкових питань, зазначених у пункті 2 цієї статті, згідно з законами і правилами держави перебування консульська посадова особа має право:


а) звертатися до компетентних органів держави перебування з метою вжиття заходів по захисту, зберіганню і управлінню майном;

b) бути присутнім або приймати іншу участь в процесі здійснення заходів, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цієї статті;

с) забезпечувати представництво громадянина акредитуючої держави, який тимчасово проживає у державі перебування, щодо його законних інтересів у зв'язку із спадщиною.

4. У разі смерті громадянина акредитуючої держави, який тимчасово проживає у державі перебування або прямує транзитом через територію держави перебування, консульська посадова особа може приймати під опіку або на зберігання його документи, грошові кошти і особисте майно. Згідно з законами і правилами як акредитуючої держави, так і держави перебування, що регулюють порядок спадкування, консульська посадова особа має право приймати під опіку спадщину, яка знаходилась в особистому користуванні померлого.


5. Держава перебування і акредитуюча держава сприяють передачі спадщини:

а) шляхом дозволу на ввезення або вивезення предметів, що складають частку спадщини, якщо ввезення-вивезення цих предметів не забороняються законами і правилами відповідної держави;

b) шляхом дозволу на продаж будь-якої частки спадщини, що заборонена до вивезення згідно положеннями підпункту "а" пункта 5 цієї статті;

с) шляхом дозволу на переведення спадкоємцю реального прибутку у конвертованій валюті після сплати податків, мита і зборів. Це переведення провадиться відповідно до законодавства держави, в якій знаходиться спадщина.


Стаття 40

Функції щодо громадянства

1. Консульська посадова особа має право:

а) вести облік (реєстрацію) громадян акредитуючої держави;

b) приймати заяви, видавати, передавати документи з питань громадянства відповідно до законів і правил акредитуючої держави.

Стаття 41

 Функції щодо громадянського стану

1. Консульська посадова особа має право:

а) реєструвати народження і смерть громадян акредитуючої держави, отримувати і витребовувати відповідні сповіщення і документи від компетентних органів держави перебування з цих питань;

b) приймати будь-яку заяву стосовно громадського стану громадян акредитуючої держави;


с) реєструвати укладення шлюбів між громадянами акредитуючої держави;

d) реєструвати розірвання шлюбів між громадянами акредитуючої держави відповідно до законів і правил акредитуючої держави;

i) реєструвати усиновлення відповідно до законодавства акредитуючої держави.

2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють громадян, зазначених у цьому пункті, від зобов'язань додержуватись відповідних законів і правил держави перебування.

3. При наявності інформації компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульську посадову особу про будь-який випадок призначення піклувальника або опікуна неповнолітньому або недієздатному громадянину акредитуючої держави.


Стаття 42

 Нотаріальні функції і легалізація

Консульська посадова особа має право:

1) засвідчувати договори, за виключенням договорів про передачу права власності на нерухоме майно у державі перебування, що укладаються між громадянами акредитуючої держави або між громадянином акредитуючої держави і громадянином будь-якої іншої держави, якщо умови договорів будуть виконуватися в акредитуючій державі;

2) засвідчувати заповіти громадян акредитуючої держави і приймати на зберігання заповіт на прохання заповідача;

3) засвідчувати доручення юридичних осіб і громадян акредитуючої держави; засвідчувати документи, переклади, копії і підписи на цих документах;


4) легалізувати документи, складені відповідно до чинного законодавства компетентними органами обох держав.

Документи, зазначені у цій статті, складені, легалізовані або засвідчені консульською посадовою особою, визнаються дійсними, як документи, складені компетентним органом держави перебування, за умови, що ці документи не протирічать законам і правилам цієї держави.

Стаття 43

 Зберігання грошових коштів, документів і коштовностей

1. На прохання громадян акредитуючої держави консульська посадова особа може приймати на зберігання їх документи, грошові кошти і коштовності, якщо це не протирічить законам і правилам держави перебування.


2. Консульська посадова особа має право приймати предмети, загублені громадянами акредитуючої держави під час їх перебування у державі перебування, і передавати ці предмети власникам.

Стаття 44

 Сприяння, що надається суднам акредитуючої держави

1. Консульська посадова особа має право надавати належну допомогу суднам акредитуючої держави, які знаходяться у порту або на інших якірних стоянках, або знаходяться у внутрішніх морських водах, у територіальному морі держави перебування або у внутрішніх водах держави перебування.

2. Капітан та члени екіпажу мають право зустрічатися і зноситися з консульською посадовою особою на судні або в іншому місці, і мають право відвідувати консульську установу відповідно до законів і правил держави перебування і, зокрема, законів і правил, що встановлюють режим порту порядок перетинання кордону.


3. Консульська посадова особа може звертатися до компетентних органів держави перебування за сприянням у зв'язку із виконанням своїх функцій стосовно всіх питань, які пов'язані з морським судном акредитуючої держави, його капітаном, членом екіпажу, а також його вантажем. 

Стаття 45

 Сприяння капітану і членам екіпажу

1. Консульська посадова особа має право здійснювати такі дії, за умови, що ці дії не протирічать законам і правилам держави перебування:

а) розслідувати будь-який інцидент, що мав місце на борту судна акредитуючої держави, опитувати капітана і будь-якого члена екіпажу про інцидент; перевіряти судові документи; отримувати інформацію щодо маршруту і порту призначення морського судна,надавати допомогу щодо входу судна в порт і виходу з нього, а також під час стоянки;


b) вирішувати всякого роду спори між капітаном і членами екіпажу, включаючи спори щодо заробітної плати і трудових угод;

c) вживати заходів щодо найму і звільнення капітана або членів екіпажу судна;

d) вживати заходів для забезпечення медичного лікування капітана, членів екіпажу або пасажирів судна, їх репатріації в акредитуючу державу;

e) приймати, оформлювати, засвідчувати, продовжувати будь-яку декларацію або інші документи, які надаються консульській посадовій особі відповідно до законів і правил акредитуючої держави, стосовно судна або вантажу;

f) вживати будь-яких інших заходів відповідно до законів і правил акредитуючої держави, що регулюють комерційні перевезення суднами.


2. Згідно з законами і правилами держави перебування консульська посадова особа має право з'являтися у суді або інших компетентних органах держави перебування разом з капітаном або з членом екіпажу для надання їм сприяння. 

Стаття 46

 Захист інтересів у випадку примусових заходів проти судна

1. Якщо судові або інші компетентні органи держави перебування мають намір проводити примусові заходи або інспекцію на борту судна акредитуючої держави, яке знаходиться у морських внутрішніх водах, в територіальних або внутрішніх водах держави перебування, вони повинні завчасно повідомляти консульську посадову особу з тим, щоб остання була присутня при проведенні примусових заходів або інспекції. У випадку відсутності консульської посадової особи під час проведення вищезгаданих заходів, компетентні органи держави перебування повинні, на його прохання, письмово інформувати консульську посадову особу про вжиті заходи. Якщо надзвичайність обставин не дозволяє завчасно повідомити консульську посадову особу про вжиті заходи, компетентні органи держави перебування повинні у всіх випадках інформувати у письмовій формі консульську посадову особу про пригоду і про вжиті заходи.


2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також щодо дій компетентних органів держави перебування, пов'язаних із вимогами сходу на берег капітана або будь-якого члена екіпажу судна акредитуючої держави.

3. За винятком випадків, коли консульська посадова особа або капітан судна акредитуючої держави звертаються із відповідним проханням або дають згоду, судові або інші компетентні органи держави перебування не можуть втручатися у внутрішні справи судна акредитуючої держави, які стосуються відносин між членами екіпажу, трудових відносин, дисципліни, а також іншої діяльності внутрішнього характеру на судні, за умови, що не порушуються закони і правила держави перебування про громадський порядок і безпеку.


4. Положення цієї статті не застосовуються до звичайних митних, іміграційних, паспортних, санітарних оглядів та інших заходів, що вживаються компетентними органами держави перебування на прохання або за згодою капітана судна. Ці положення також не застосовуються до заходів, які вживаються в цілях виконання положень міжнародних договорів, учасниками яких є обидві держави, стосовно рятування людей на морі і запобігання забрудненню навколишнього середовища.

Стаття 47

 Допомога судна в разі його аварії

1. Якщо судно, яке перебуває у плаванні під прапором акредитуючої держави, зазнає аварії, сяде на мілину, буде викинуте на беріг або зазнає якого-небудь іншого пошкодження у територіальному морі або внутрішніх морських водах держави перебування, компетентні органи держави перебування повинні негайно повідомити консульську посадову особу про заходи, вжиті з метою порятунку пасажирів, членів екіпажу, судна і його вантажу.


2. Консульська посадова особа може надавати допомогу судну акредитуючої держави, членам екіпажу і пасажирам, які є громадянами акредитуючої держави. Консульська посадова особа також може просити державу перебування надати таку допомогу.

3. Якщо власник судна, капітан судна або будь-яка уповноважена діяти від їх імені особа не в змозі вжити необхідних заходів по захисту, порятунку або розпорядженню судном або його вантажем, консульська посадова особа акредитуючої держави може від імені власника судна вжити заходів, яких власник судна або вантажу міг би вживати у такому випадку, або може просити компетентні органи держави перебування вжити таких заходів.


4. Положення, передбачені пунктами 1, 2 і 3 цієї статті, застосовуються і відносно вантажу, що належить громадянину акредитуючої держави і знаходиться на борту судна акредитуючої держави або третьої держави, знайденого на березі або у територіальному морі держави перебування або доставленому в будь-який порт держави перебування.

5. Компетентні органи держави перебування повинні надавати консульській посадовій особі необхідну допомогу у разі, коли він не вживає заходів для рятування судна акредитуючої держави.

Стаття 48

 Функції щодо повітряних суден

Статті 44, 45, 46 і 47 цієї Конвенції застосовуються і до цивільних повітряних суден у тому випадку, коли це не протирічить положенням міжнародних договорів, учасниками яких є обидві держави. 


Стаття 49

 Консульські збори і мита

1. Відповідно до законів і правил акредитуючої держави консульська установа може справляти на території держави перебування збори і мита за виконання консульських дій. 

2. Суми, що справляються як збори і мита, зазначені у пункті 1 цієї статті, а також прибутки від цих зборів і мит, звільняються від усіх податків, зборів і мит в державі перебування.

3. Держава перебування дозволяє консульській установі переводити збірні суми на рахунок консульської установи у банку.

ГЛАВА V

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 


Стаття 50

 Припинення консульських функцій 

Питання припинення функцій працівників консульської установи, порядок відбуття з держави перебування, охорона консульських приміщень, архіву, а також інтересів акредитуючої держави за виключних обставин, Договірні Сторони будуть регулювати відповідно до Статей 25, 26 і 27 Віденської Конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Стаття 51

 Повідомлення про зміни в законах держави перебування, які стосуються акредитуючої держави

Держава перебування повідомляє консульську установу про всі зміни у своїх законах і правилах, що можуть мати відношення до прав та інтересів акредитуючої держави,її громадян і юридичних осіб.


Стаття 52

1. Консульські відношення між Договірними Сторонами здійснюються у відповідності до цієї Конвенції і Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

2. Ніяке положення цієї Конвенції не може застосовуватися на шкоду зобов'язанням держави перебування, передбаченим у Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Стаття 53

 Ратифікація, набуття чинності, денонсація

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набуде чинності на 30 (тридцятий) день після обміну ратифікаційними грамотами.

2. Ця Конвенція може бути змінена і доповнена. Будь-яка зміна і доповнення здійснюються по дипломатичних каналах і набуде чинності на 30 (тридцятий) день після обміну ратифікаційними грамотами про ці зміни і доповнення.


3. Ця Конвенція укладається на невизначений строк і надалі діятиме до закінчення 6 (шести) місяців з дня, коли одна з Договірних Сторін повідомить іншу Договірну Сторону у письмовій формі про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.

Здійснено у м. Києві "8" червня 1994 року у двох примірниках, кожний українською і в'єтнамською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.

 

 

ЗА УКРАЇНУ

 

ЗА СОЦІАЛІСТИЧНУ РЕСПУБЛІКУ

В'ЄТНАМ

(підпис)

(підпис)


 

 


На правах рекламы: