Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Международные нормативные документы Консульська конвенція між Україною і Республікою Болгарія
описание | темы | ключевые слова 

 

Консульська конвенція

між Україною і Республікою Болгарія

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 24.07.96 р.

ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 01.12.98 р.

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 02.04.99 р.

Україна і Республіка Болгарія, що далі іменуються "Договірні Сторони", 

намагаючись сприяти зміцненню дружніх зв'язків та поглибленню взаємовигідного співробітництва між обома державами,

керуючись бажанням розвивати консульські зносини з метою більш ефективного захисту прав та інтересів обох держав, їх юридичних осіб та громадян,

на розвиток положень Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року,

підтверджуючи, що з питань, які не обумовлені в цій Конвенції, будуть застосовуватись норми міжнародного звичаєвого права та багатосторонніх міжнародних договорів, учасниками яких є Договірні Сторони,

домовилися про таке:

Стаття 1

Визначення

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1. "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

2. "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

3. "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти у цьому статусі;

4. "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконувати в цьому статусі консульські функції;

5. "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі;

6. "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи;

7. "працівники консульської установи" означає консульські посадові особи, консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

8. "член сім'ї" означає дружина (чоловік), діти, батьки працівника консульської установи, які проживають разом з ним і перебувають на його утриманні;

9. "приватний домашній робітник" означає особу, яка перебуває виключно на приватній службі у працівника консульської установи;

10. "консульські приміщення" означає будинки або частини будинків, які використовуються виключно для консульської установи, включаючи резиденцію глави консульської установи, а також земельну ділянку, що обслуговує ці будинки або частини будинків, незалежно від того, чиєю власністю вони є;

11. "консульські архіви" включають всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження або зберігання;

12. "судно" означає будь-яке цивільне судно, що має право на підняття прапора акредитуючої держави;

13. "повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави.

Глава I

Загальні положення про консульські зносини

 

Стаття 2

Відкриття консульської установи


1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування лише за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас, консульський округ, а також будь-які зміни у цьому відношенні визначаються тільки за домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

Стаття 3

Призначення і допущення глави консульської установи

1. До призначення глави консульської установи акредитуюча держава по дипломатичних каналах має одержати попередню згоду держави перебування. Держава перебування не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви своєї відмови дати таку згоду.

2. Після одержання згоди держави перебування акредитуюча держава передає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент про призначення глави консульської установи. В консульському патенті має бути зазначено повне ім'я, прізвище глави консульської установи, його клас, консульський округ, а також місце знаходження консульської установи.

3. Після одержання консульського патенту держава перебування в можливо короткий термін видає главі консульської установи екзекватуру.

4. Глава консульської установи може розпочати виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру.

5. Держава перебування до видачі екзекватури може допустити главу консульської установи тимчасово виконувати свої функції.

6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або допущення тимчасово виконувати свої функції держава перебування негайно повідомляє органи влади консульського округу і вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма пільгами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 4

Тимчасове виконання функцій глави консульської установи

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції або посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися виконуючим обов'язки глави консульської установи.

2. Повне ім'я, прізвище і ранг тимчасово виконуючого обов'язки глави консульської установи повідомляються письмово Міністерству закордонних справ держави перебування дипломатичним представництвом акредитуючої держави або главою консульської установи акредитуючої держави. Це повідомлення робиться заздалегідь.

3. Компетентні органи держави перебування надають тимчасово виконуючому обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. На період тимчасового виконання обов'язків глави консульської установи на нього поширюються положення цієї Конвенції в тій же мірі, що і на главу консульської установи.

Стаття 5

Повідомлення держави перебування про призначення, прибуття та відбуття

1. Акредитуюча держава заздалегідь письмово повідомляє Міністерство закордонних справ держави перебування про таке:

1.1. повне ім'я, прізвище, громадянство, ранг, посаду працівників консульської установи, дату їх прибуття та остаточного відбуття або припинення їх функцій, а також про будь-яку зміну їх статусу під час роботи у консульській установі;

1.2. повне ім'я, прізвище, громадянство, дату прибуття та остаточного відбуття членів сім'ї працівника консульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути членом сім'ї;

1.3. про прибуття чи остаточний від'їзд приватних домашніх працівників та, у відповідних випадках, про припинення їх роботи.

2. Держава перебування видає безкоштовно всім працівникам консульської установи та членам їх сімей посвідчення особи, яке підтверджує їх статус як працівників консульської установи і членів їх сімей, за винятком тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають в ній.

Стаття 6

Громадянство консульських посадових осіб

Консульські посадові особи мають бути громадянами акредитуючої держави.

Стаття 7

Особи, оголошені "persona non grata" або неприйнятними

Держава перебування може в будь-який час сповістити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є "persona non grata" або один з працівників консульської установи є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обгрунтовувати мотиви свого рішення. У такому разі акредитуюча держава повинна відкликати відповідну особу або припинити її функції. Якщо акредитуюча держава не виконає протягом розумного строку цього зобов'язання, то держава перебування може відмовитися визнавати дану особу працівником консульської установи.


Стаття 8

Почесні консульські посадові особи

Кожна із Договірних Сторін вільна вирішувати, чи буде вона призначати і приймати почесних консульських посадових осіб. Питання призначення почесної консульської посадової особи, визначення її статусу та кола функціональних обов'язків вирішуються Договірними Сторонами дипломатичним шляхом на основі положень Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року та норм міжнародного звичаєвого права.

Глава II

Консульські функції

 

Стаття 9

Функція захисту прав та інтересів акредитуючої держави, її юридичних осіб та громадян

Консульська посадова особа захищає в державі перебування права та інтереси акредитуючої держави, її юридичних осіб і громадян, а також надає допомогу юридичним особам та громадянам акредитуючої держави.

Стаття 10

Функція сприяння розвитку співробітництва між акредитуючою державою і державою перебування

Консульська посадова особа сприяє розвитку торгових, економічних, правових, туристичних, екологічних, науково-технічних, інформаційних, культурних, гуманітарних зв'язків та зв'язків у галузі освіти між акредитуючою державою і державою перебування, а також сприяє дружнім відносинам між ними іншим чином.

Стаття 11

Інформаційна функція

Консульська посадова особа з'ясовує всіма законними шляхами умови і розвиток в торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, інформує про них уряд акредитуючої держави.

Стаття 12

Функції щодо громадянства та громадянського стану

1. Консульська посадова особа має право:

1.1. вести облік громадян акредитуючої держави;

1.2. приймати заяви з питань громадянства акредитуючої держави;

1.3. отримувати повідомлення від компетентних органів держави перебування про народження і смерть громадян акредитуючої держави, реєструвати народження і смерть таких громадян і складати відповідні акти, отримувати та реєструвати повідомлення і документи про укладення шлюбу і про зміну сімейного стану громадян акредитуючої держави;

1.4. реєструвати або складати акти про укладення та розірвання шлюбів між громадянами акредитуючої держави відповідно до законодавства акредитуючої держави.

2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку додержуватись законів і правил держави перебування.

Стаття 13

Функції щодо паспортів і віз

Консульська посадова особа має право:

1. Видавати і погашати паспорти громадян акредитуючої держави, продовжувати строк їх дії, вносити до них необхідні позначки, а також видавати громадянам інші документи, що дають право на поїздку за кордон.

2. Видавати, продовжувати, анулювати візи для в'їзду в акредитуючу державу, а також для транзитного проїзду через її територію.

Стаття 14

Виконання нотаріальних та інших функцій

1. Відповідно до законів та правил акредитуючої держави консульська посадова особа має право:

1.1. засвідчувати підписи на документах громадян акредитуючої держави;

1.2. складати, засвідчувати, реєструвати і приймати на зберігання заповіти громадян акредитуючої держави;

1.3. складати, реєструвати та посвідчувати угоди між громадянами акредитуючої держави, якщо такі угоди не суперечать законам і правилам держави перебування. Консульська посадова особа не може складати такі угоди, які встановлюють та відчужують речові права на нерухоме майно, що знаходиться в державі перебування;

1.4. складати і засвідчувати справжність копій документів і виписок з документів, виданих органами акредитуючої держави;


1.5. виконувати будь-які інші нотаріальні функції, доручені акредитуючою державою, які не суперечать законам і правилам держави перебування;

1.6. легалізувати документи, видані компетентними органами акредитуючої держави або держави перебування, перекладати і засвідчувати справжність перекладів;

1.7. приймати і реєструвати заяви громадян акредитуючої держави;

1.8. приймати на зберігання документи, гроші та інші речі громадян акредитуючої держави або призначених для цих громадян, оскільки це не суперечить законам і правилам держави перебування.

2. Документи, складені, завірені або засвідчені консульською посадовою особою, якщо вони не суперечать законам і правилам держави перебування, матимуть таку ж юридичну силу, як і документи, складені або засвідчені компетентними органами держави перебування.

Стаття 15

Передача судових та позасудових документів

Консульська посадова особа має право передавати громадянам акредитуючої держави судові та позасудові документи та здійснювати інші дії відповідно до міжнародних угод, учасниками яких є Договірні Сторони.

Стаття 16

Повідомлення про затримання, арешт або інше обмеження свободи та відвідування

1. Компетентні органи влади держави перебування негайно, але не пізніше, ніж через три дні, повідомляють відповідну консульську посадову особу акредитуючої держави про затримання, арешт або будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитуючої держави. Одночасно компетентні органи держави перебування негайно передають будь-яке повідомлення, адресоване консульській установі цією особою.

2. Консульська посадова особа має право відвідати громадянина акредитуючої держави, якого затримано, заарештовано або позбавлено свободи в іншій формі, в також надавати йому правову допомогу. Компетентні органи держави перебування повинні у можливо стислий строк, але не пізніше ніж через три дні від дня подання усної або письмової заяви забезпечити зустріч консульської посадової особи з таким громадянином акредитуючої держави.

3. Компетентні органи держави перебування повинні негайно повідомити затриманого, заарештованого або позбавленого свободи в іншій формі громадянина акредитуючої держави про його права, передбачені пунктами 1 і 2 цієї статті.

4. Права, викладені в цій статті, здійснюються відповідно до законів і правил держави перебування, за умови, що ці закони і правила сприяють повному досягненню цілей, для яких призначені ці права.

Стаття 17

Надання допомоги громадянам акредитуючої держави

1. Консульська посадова особа має право:

1.1. зноситися і зустрічатися з громадянами акредитуючої держави, давати їм поради і всебічно сприяти, включаючи вжиття заходів для надання їм правової допомоги. Держава перебування ніяким чином не повинна перешкоджати зносинам громадян акредитуючої держави з консульською посадовою особою, а також їх доступу в консульську установу.

1.2. звертатися із запитом до компетентних органів держави перебування про надання інформації щодо будь-якого нещасного випадку або події, до яких причетні громадяни акредитуючої держави.

1.3. звертатися до компетентних органів держави перебування за сприянням у розшуку громадян акредитуючої держави, що пропали без вісті.

2. У випадку, якщо громадянин акредитуючої держави не може своєчасно захистити свої права та інтереси згідно із законами і правилами держави перебування, консульська посадова особа може репрезентувати його в судових та інших компетентних органах держави перебування або забезпечити йому адекватну репрезентацію доти, доки він не призначить свого представника або не зможе сам захищати свої права та інтереси.

Стаття 18

Опіка та піклування

1. Компетентні органи влади держави перебування негайно повідомляють консульську установу про необхідність встановлення опіки або піклування над громадянином акредитуючої держави, який є недієздатним або має обмежену дієздатність.

2. Консульська посадова особа має право захищати, згідно із законами і правилами держави перебування, права та інтереси громадянина акредитуючої держави, який є недієздатним або має обмежену дієздатність, щоб діяти від свого імені, і, коли це необхідно, рекомендувати опікуна або піклувальника такої особи і спостерігати за діями, що стосуються опіки та піклування.

3. Якщо суд або інші компетентні органи держави перебування вирішать, що запропонована особа з будь-яких причин є неприйнятною як опікун або піклувальник, то консульська посадова особа може запропонувати іншу кандидатуру.


Стаття 19

Повідомлення про смерть громадянина акредитуючої держави

1. В разі смерті громадянина акредитуючої держави в державі перебування компетентні органи держави перебування негайно інформують про це консульську установу і видають їй безкоштовно свідоцтво про смерть або інші документи про смерть.

2. Консульська посадова особа, якщо їй першій стане відомо про смерть в державі перебування громадянина акредитуючої держави, інформує про це компетентні органи держави перебування.

Стаття 20

Функції щодо спадщини

1. Компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульську посадову особу про відкриття спадщини, якщо померлий є громадянином акредитуючої держави, а також про відкриття спадщини, незалежно від громадянства померлого, якщо громадянин акредитуючої держави є спадкоємцем, заповідачем або заявляє претензії до спадкового майна з урахуванням інших підстав, а також, якщо він призначений розпорядником спадщини.

2. Компетентні органи держави перебування вживають відповідні заходи, передбачені законами і правилами цієї держави, з метою дотримання цілісності спадкового майна, а також пред'являють консульській посадовій особі копію заповіту, якщо вона зроблена, та всю інформацію, що стосується спадкового майна, місцеперебування спадкоємців, вартості і складових частин спадкового майна.

3. Консульська посадова особа має право, без необхідності у спеціальному дорученні, репрезентувати безпосередньо або через свого представника перед судами або іншими компетентними органами держави перебування, громадянина акредитуючої держави, який має право на спадкове майно в державі перебування, якщо така особа відсутня або не призначила свого представника.

4. Консульська посадова особа має право від імені громадянина акредитуючої держави, який постійно не проживає в державі перебування, одержати в державі перебування для передачі цьому громадянину рухоме спадкове майно або виручені від продажу рухомого або нерухомого майна суми, що йому належать.

5. Якщо громадянин акредитуючої держави, який постійно не проживає в державі перебування, помирає в цій державі, консульська посадова особа має право взяти на тимчасове зберігання всі документи, гроші та особисте майно померлого для передачі їх спадкоємцям, розпоряднику або іншим уповноваженим особам.

6. Консульська посадова особа може від імені громадянина акредитуючої держави, якщо цей громадянин не перебуває на території держави перебування, отримувати від суду, органів влади або окремих осіб гроші чи інші предмети власності, на які цей громадянин має право в зв'язку із смертю будь-якої особи, включаючи спадкове майно, платежі, зроблені відповідно до законів про виплату компенсацій у зв'язку з нещасними випадками, а також платежі по страхових полісах у зв'язку із страхуванням життя.

7. При виконанні функцій, згаданих у пунктах 4, 5 і 6 цієї статті, консульська посадова особа зобов'язана дотримуватися законів і правил держави перебування.

Стаття 21

Сприяння, що надається судну акредитуючої держави

1. Консульська посадова особа має право в межах свого консульського округу надавати допомогу суднам акредитуючої держави, які знаходяться у внутрішніх водах або територіальному морі держави перебування, капітанам та членам екіпажів цих суден, а також:

1.1. підніматися на борт судна, опитувати капітана та будь-якого члена екіпажу, а також отримувати будь-яку інформацію про судно, його плавання та вантаж;

1.2. розслідувати будь-які події, що мали місце під час плавання, за умови, що це не завдає шкоди правам органів влади держави перебування;

1.3. за умови, що це не завдає шкоди правам органів влади держави перебування, вирішувати спори між капітаном та членами екіпажу, включаючи спори щодо заробітної плати і зобов'язань, що випливають з договору найму, а також вживати заходи щодо безпеки на борту судна;

1.4. вживати заходи для забезпечення капітану судна і будь-якому члену екіпажу медичної допомоги або репатріації;

1.5. приймати, розглядати, складати або засвідчувати документи, що стосуються судна та його вантажу;

1.6. вирішувати також інші проблеми, що стосуються судна, за дорученням акредитуючої держави.

2. Капітан і члени екіпажу мають право зв'язуватися безпосередньо з консульською посадовою особою, не порушуючи при цьому законів і правил держави перебування.

Стаття 22

Захист у випадку примусових заходів проти судна акредитуючої держави

1. У разі, коли суди або інші компетентні органи держави перебування мають намір чинити якісь примусові дії або доручити провести яке-небудь розслідування на борту судна акредитуючої держави, вони заздалегідь повідомляють консульську установу з тим, щоб консульська посадова особа або її представник був присутній при вчиненні цих дій. Якщо, у разі терміновості, завчасне повідомлення є неможливим, консульська установа має бути негайно поінформована про дії, вчинені компетентними органами держави перебування, а на прохання консульської посадової особи - про результати вчинених дій.


2. Положення пункту 1 цієї статті стосуються відповідним чином і дій, вчинених на суші компетентними органами держави перебування щодо капітана судна або кого-небудь із членів екіпажу.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються до звичайного прикордонного, митного і санітарного контролю, що здійснюється компетентними органами держави перебування, а також до заходів, які вони вживають, спрямованих на забезпечення безпеки навігації або на запобігання забруднення вод.

4. Компетентні органи держави перебування не можуть втручатися у внутрішні справи будь-якого судна акредитуючої держави, якщо не порушуються спокій, безпека та громадський порядок в державі перебування, за винятком тих випадків, коли це здійснюється на особисте прохання капітана судна або за його згодою, чи за згодою консульської посадової особи акредитуючої держави.

Стаття 23

Допомога у випадку пошкодження судна акредитуючої держави

1. Якщо судно акредитуючої держави потрапило у катастрофу, сіло на мілину або зазнало іншої аварії у внутрішніх водах чи територіальному морі держави перебування, компетентні органи держави перебування повідомляють негайно про це консульську посадову особу та інформують її про заходи, вжиті для порятунку пасажирів, екіпажу, судна та його вантажу.

2. Консульська посадова особа має право надавати будь-яку допомогу судну, що зазнало катастрофи, пасажирам, капітану та членам екіпажу або звертатися за допомогою до компетентних органів держави перебування.

3. Органи влади держави перебування негайно повідомляють консульську установу у разі, якщо судно акредитуючої держави потрапило у катастрофу або будь-який предмет, що належить судну, а також вантаж буде знайдено на березі або доставлено у порт держави перебування, а капітан, власник, судновий агент або представник страхової компанії не можуть вжити заходи щодо зберігання або розпорядження цим майном. У цьому разі консульська посадова особа може вжити необхідні заходи від їх імені.

4. Якщо судно акредитуючої держави потрапило у катастрофу, а його вантаж, обладнання та продовольство були доставлені не для продажу чи використання в державі перебування, то вони звільняються від податків, зборів і мита.

5. Консульська посадова особа має право бути присутньою під час встановлення компетентними органами держави перебування причин катастрофи судна.

Стаття 24

Повітряне судно акредитуючої держави

Положення цієї Конвенції щодо суден акредитуючої держави застосовуються відповідно і до повітряних суден акредитуючої держави, за умови, що вони не суперечать положенням іншої міжнародної угоди в галузі цивільної авіації, учасниками якої є Договірні Сторони.

Стаття 25

Виконання консульських функцій в консульському окрузі і за його межами

1. Консульська посадова особа виконує консульські функції, визначені цією Конвенцією, в межах консульського округу.

2. Консульська посадова особа виконує інші функції, покладені на консульську установу акредитуючою державою, які не забороняються законами і правилами держави перебування.

3. За згодою держави перебування консульська посадова особа може виконувати консульські функції і поза межами консульського округу.

Стаття 26

Зносини з органами влади держави перебування

При виконанні консульських функцій консульська посадова особа може звертатися до компетентних органів консульського округу, а також до центральних компетентних органів влади держави перебування в тій мірі, наскільки це допускається законами, правилами і звичаями держави перебування.

Стаття 27

Повідомлення про зміни в законодавстві держави перебування

Держава перебування повідомляє консульську установу про зміни в законодавстві, що можуть стосуватися прав та інтересів громадян акредитуючої держави.

Стаття 28

Виконання консульських функцій в третій державі

Акредитуюча держава може, після повідомлення заінтересованих держав і, у випадку, якщо жодне з них не має заперечень, покласти на консульську установу виконання консульських функцій в третій державі.

Стаття 29

Виконання консульських функцій від імені третьої держави

Після відповідного повідомлення держави перебування консульська установа акредитуючої держави може, якщо держава перебування не має заперечень, виконувати консульські функції в державі перебування від імені третьої держави.

Глава III


Пільги, привілеї та імунітети

 

Стаття 30

Пільги консульської установи і працівників консульської установи

1. Держава перебування надає консульській установі всі можливості для виконання її функцій.

2. Держава перебування ставитиметься до працівників консульської установи з належною повагою і вживатиме всі необхідні заходи для забезпечення виконання ними своїх функцій та можливості користуватися привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 31

Консульські і житлові приміщення

1. Держава перебування повинна сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, відповідно до свого законодавства і правил, приміщень, необхідних для її консульських установ, або надавати їй допомогу у придбанні приміщень іншим шляхом.

2. Держава перебування повинна також у разі необхідності надавати допомогу консульській установі в отриманні придатних житлових приміщень для її працівників.

3. Ніщо у цій статті не слід тлумачити як звільнення акредитуючої держави від відповідальності за дотримання законів і правил держави перебування, що регулюють розміщення і конструкцію будівель, а також законів і правил, що регулюють міське планування і районування.

Стаття 32

Користування державним (національним) прапором і гербом

1. Консульська установа акредитуючої держави має право встановлювати на приміщеннях консульської установи державний герб і напис із назвою консульської установи мовами акредитуючої держави і держави перебування.

2. Акредитуюча держава має право вивішувати свій державний прапор на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобах пересування, які використовуються главою консульської установи при виконанні ним офіційних функцій.

Стаття 33

Недоторканність консульських приміщень і житлових приміщень консульських посадових осіб

1. Консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб є недоторканними. Представники органів влади держави перебування не можуть входити до консульських приміщень і житлових приміщень консульських посадових осіб без згоди на це глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави у державі перебування чи особи, призначеної одним із них.

2. Держава перебування повинна вживати всі необхідні заходи для захисту консульських приміщень і житлових приміщень консульських посадових осіб від будь-якого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.

3. Консульські приміщення, майно консульської установи, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції в цілях державної оборони або громадських потреб.

Стаття 34

Недоторканність консульських архівів і документів

Консульські архіви і документи є недоторканними в будь-який час і незалежно від їх місця знаходження.

Стаття 35

Свобода пересування

Дотримуючись своїх законів і правил про зони, в'їзд в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування забезпечує працівникам консульської установи свободу пересування і поїздок по її території.

Стаття 36

Свобода зносин

1. Держава перебування повинна дозволяти та захищати свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави консульська установа може користуватися усіма належними засобами, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, закодовані і шифровані депеші та дипломатичні і консульські валізи.

Консульська установа може встановити і користуватися радіопередавачем тільки за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканою. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, яка стосується консульської установи та її функцій.

3. Консульська валіза не може бути ні відкритою, ні затриманою. Усі місця, що складають консульську валізу, повинні мати зовнішні видимі знаки, котрі вказують на її характер, і можуть містити тільки офіційну кореспонденцію, офіційні документи та предмети, призначені виключно для офіційного користування консульською установою.


4. Консульським кур'єром може бути тільки громадянин акредитуючої держави, який постійно не проживає в державі перебування. Консульський кур'єр повинен мати офіційний документ, в якому вказується його статус і кількість місць, що складають консульську валізу. Консульський кур'єр, перебуваючи на території держави перебування, користується такими ж привілеями та імунітетами, як і дипломатичний кур'єр.

5. Акредитуюча держава, її дипломатичне представництво та консульські установи можуть призначити консульських кур'єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 4 цієї статті застосовуються також, за винятком того, що згадані в ньому привілеї та імунітети припиняються у момент доставки таким кур'єром дорученої йому консульської валізи за призначенням.

6. Консульська валіза може бути довірена капітану судна або командиру повітряного судна акредитуючої держави, який повинен мати офіційний документ з вказаною кількістю місць, що складають консульську валізу. Капітан і командир не вважатимуться консульським кур'єром. Працівники консульської установи можуть вільно та безпосередньо вручати капітану судна або командиру повітряного судна консульську валізу та одержувати її від них.

Стаття 37

Консульські збори

1. Консульська установа може стягувати на території держави перебування збори і мито за консульські послуги, передбачені законами і правилами акредитуючої держави.

2. Збори і мито, зазначені у пункті 1 цієї статті, звільняються від оподаткування в державі перебування.

Стаття 38

Особиста недоторканність консульських посадових осіб

Консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не можуть підлягати затриманню або арешту. Держава перебування вживає відповідні заходи для запобігання будь-яким зазіханням на їхню свободу та гідність.

Стаття 39

Імунітет від юрисдикції

1. Консульські посадові особи користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування, за винятками, передбаченими в підпунктах "a", "b" і "c" пункту 1 та в пункті 3 статті 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу користуються імунітетом, вказаним в пункті 1 цієї статті, за винятком тих випадків, коли імунітет від цивільної і адміністративної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, які здійснюються ними не під час виконання своїх службових обов'язків.

3. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються щодо цивільних позовів:

3.1. що випливають з договору, укладеного консульським службовцем або працівником обслуговуючого персоналу консульської установи, за яким він прямо чи побічно не взяв на себе зобов'язань як представник акредитуючої держави;

3.2. третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком в державі перебування, викликаного дорожнім транспортним засобом, судном чи літаком.

Стаття 40

Звільнення від обов'язку давати свідчення

1. Консульські посадові особи не зобов'язані давати свідчення.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу можуть бути викликані давати свідчення при розгляді судових або адміністративних справ у державі перебування. За винятком випадків, згаданих у пункті 3 цієї статті, вони не можуть відмовлятися давати свідчення.

3. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням ними своїх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію чи документи, що стосуються їхніх функцій. Вони мають право також відмовитись давати свідчення як експерти стосовно законодавства акредитуючої держави.

4. Компетентні органи влади держави перебування, яким потрібні свідчення якого-небудь консульського службовця або працівника обслуговуючого персоналу, не повинні перешкоджати виконанню службових обов'язків цією особою. Ці органи влади можуть, коли це можливо, вислуховувати свідчення за місцем проживання згаданих осіб, у приміщенні консульської установи або приймати від них письмові свідчення.

Стаття 41

Звільнення від повинностей

Працівники консульської установи і члени їх сімей звільняються в державі перебування від усіх особистих, громадських обов'язків та військових повинностей, а також від виконання будь-яких вимог, передбачених законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.

Стаття 42

Звільнення від податків та зборів


1. Держава перебування звільняє від усіх податків і зборів:

1.1. консульські приміщення та житлові приміщення працівників консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава чи будь-яка особа, що діє від її імені, а також договори та інші акти, пов'язані із придбанням у власність або взяттям в оренду цього нерухомого майна;

1.2. рухоме майно та транспортні засоби, придбані консульською установою для офіційних цілей, а також акти на їх придбання, володіння чи утримання.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до:

2.1. податків та зборів, що стягуються як оплата за конкретні види послуг;

2.2. податків та зборів, що стягуються згідно з законами і правилами держави перебування з особи, яка уклала договір із акредитуючою державою або її представником.

Стаття 43

Звільнення від податків і мита працівників консульської установи

1. Працівники консульської установи, а також члени їх сімей, які проживають спільно з ними, звільняються від усіх податків, зборів і мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:

1.1. побічних податків, які звичайно включаються у вартість товарів і послуг;

1.2. податків, зборів і мита на приватне нерухоме майно, що знаходяться на території держави перебування, за винятками, передбаченими у статті 42 цієї Конвенції;

1.3. податків і мита на спадкове майно та спадщину, податків у зв'язку з переходом майна, за винятками, передбаченими у положеннях пункту 2 статті 47 цієї Конвенції;

1.4. податків і зборів на приватні прибутки, включаючи прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться у державі перебування, а також податків на капіталовкладення, комерційні та фінансові підприємства у державі перебування;

1.5. податків і мита, що стягуються за конкретні види обслуговування, реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних і гербових зборів, за винятками, передбаченими положеннями статті 42 цієї Конвенції.

2. Працівники консульської установи звільняються від податків та зборів на заробітну плату, одержану ними за свою роботу у консульській установі.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов'язання, покладені законами і правилами держави перебування на наймачів, у тому, що стосується стягнення прибуткового податку.

Стаття 44

Звільнення від мита і митного контролю

1. Згідно з своїми законами і правилами держава перебування дозволяє ввезення із звільненням від митних зборів та мита, крім тих, що стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні послуги:

1.1. предмети, призначені для офіційного використання консульською установою;

1.2. предмети, призначені для особистого користування та облаштування консульської посадової особи;

1.3. предмети особистого користування, включаючи предмети, що ввозяться для початкового облаштування консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу.

2. Кількість споживчих товарів, що ввозяться, не повинна перевищувати кількості, необхідної для безпосереднього користування відповідною особою.

3. Особистий багаж консульської посадової особи звільняється від митного контролю. Він може контролюватися компетентними органами держави перебування у випадку, якщо існують серйозні мотиви вважати, що багаж містить інші предмети, крім зазначених у підпунктах 1.1 - 1.3 пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено законами і правилами держави перебування або карантинними правилами. У цьому випадку контроль проводиться в присутності консульської посадової особи або її уповноваженого представника.

Стаття 45

Привілеї та імунітети членів сім'ї працівника консульської установи

1. Члени сім'ї працівників консульської установи користуються привілеями та імунітетами в тому ж обсязі, що і відповідний працівник консульської установи.

2. Положення пункту 1 цієї статті не поширюються на членів сім'ї, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у цій державі, або займаються професійною чи комерційною діяльністю з метою одержання доходів у державі перебування.


Стаття 46

Особи, які не користуються привілеями та імунітетами

1. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у цій державі, не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, за винятком положень пункту 3 статті 40 цієї Конвенції.

2. Члени сімей осіб, вказаних в пункті 1 цієї статті, не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

3. Держава перебування здійснює юрисдикцію щодо осіб, вказаних у пунктах 1 і 2 цієї статті, таким чином, щоб не створювати перешкод для діяльності консульської установи.

Стаття 47

Спадкове майно працівника консульської установи і члена його сім'ї

У разі смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї, держава перебування зобов'язана:

1. дозволити вивезення рухомого майна померлого, за винятком предметів, придбаних в державі перебування, вивезення яких було заборонено на момент його смерті;

2. звільнити рухоме майно померлого від мита на успадкування та всіх податків на спадщину.

Стаття 48

Початок і кінець консульських привілеїв та імунітетів

1. Кожний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, з моменту його в'їзду на територію держави перебування при прямуванні до місця свого призначення або, якщо він вже перебуває на території цієї держави, з моменту, коли він приступає до виконання своїх обов'язків у консульській установі.

2. Члени сім'ї працівника консульської установи, а також його приватний домашній працівник, які проживають разом з ним, користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, з моменту їх в'їзду на територію держави перебування або з моменту, коли вони стали членами його сім'ї чи його приватним домашнім працівником.

3. Коли функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім'ї, приватних домашніх працівників, які проживають разом з ним, припиняються в момент, коли ця особа залишає державу перебування, або після закінчення розумного строку, щоб це зробити. Привілеї та імунітети членів сім'ї працівника консульської установи, а також приватного домашнього працівника припиняються, коли вони перестають бути членами його сім'ї або приватним домашнім працівником. Однак, якщо ці особи мають намір залишити державу перебування протягом розумного строку, то їх привілеї та імунітети зберігаються до моменту їх від'їзду.

4. У разі смерті працівника консульської установи члени його сім'ї, а також приватні домашні працівники, які проживають разом з ним, продовжують користуватися наданими їм привілеями та імунітетами до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення розумного строку для залишення держави перебування.

Стаття 49

Відмова від привілеїв та імунітетів

1. Акредитуюча держава може відмовитися по відношенню до працівника консульської установи від імунітетів та привілеїв, вказаних в статтях 38, 39 і 40 цієї Конвенції.

2. За винятком випадку, передбаченого в пункті 3 цієї статті, відмова в усіх випадках повинна бути ясно вираженою і про неї слід повідомити у письмовій формі державу перебування.

3. Порушення судової справи працівником консульської установи в тому випадку, коли він міг би скористатися імунітетом від юрисдикції згідно із статтею 39 цієї Конвенції, позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції в разі будь-якого зустрічного позову, що безпосередньо пов'язаний з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції у цивільних або адміністративних справах не означає відмови від імунітету щодо виконання судового рішення. Стосовно таких дій необхідна окрема відмова у письмовій формі.

Стаття 50

Виконання консульських функцій дипломатичним представництвом

1. Положення цієї Конвенції поширюються також на випадки виконання консульських функцій дипломатичним представництвом.

2. Прізвища співробітників дипломатичного представництва, яким доручено виконання консульських функцій, повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування або органу, вказаному цим міністерством.

3. При виконанні консульських функцій дипломатичне представництво може звертатися:

3.1. до місцевих органів влади консульського округу;

3.2. до центральних органів влади держави перебування, якщо це не суперечить законам, правилам і звичаям держави перебування або відповідним міжнародним угодам.


4. Привілеї та імунітети співробітників дипломатичного представництва, про які йдеться в пункті 2 цієї статті, продовжують регулюватися нормами міжнародного права, що стосуються дипломатичних зносин.

Глава IV

 

Стаття 51

Повага до законів і правил держави перебування

1. Не порушуючи привілеїв та імунітетів, передбачених цією Конвенцією, особи, які користуються цими привілеями та імунітетами, зобов'язані поважати закони та правила держави перебування, включаючи й правила дорожнього руху.

2. Консульські приміщення не можуть використовуватися в цілях, несумісних з виконанням консульських функцій.

3. Консульська установа, працівники консульської установи та члени їх сімей зобов'язані поважати закони та правила держави перебування щодо страхування транспортних засобів.

4. Працівники консульської установи акредитуючої держави не можуть здійснювати професійну або комерційну діяльність з метою отримання особистих прибутків в державі перебування, за винятком тієї, яка пов'язана з виконанням офіційних функцій.

Глава V

Заключні положення

 

Стаття 52

Ратифікація, набуття чинності, денонсація

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набуде чинності на тридцятий день після обміну ратифікаційними грамотами.

2. Ця Конвенція укладається на невизначений строк і надалі діятиме до закінчення шести місяців з дня, коли одна з Договірних Сторін повідомить іншу Договірну Сторону у письмовій формі про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.

Вчинено у м. Софія 24 липня 1996 р. у двох примірниках, кожний українською, болгарською і російською мовами, при цьому всі тексти є автентичні.

У разі розбіжностей у тлумаченні українського або болгарського тексту, Договірні Сторони братимуть за основу російський текст цієї Конвенції.

 

За Україну 

За Республіку Болгарія 

 

 


На правах рекламы: