Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Судебная практика ПОСТАНОВА "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди " ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ Київ
описание | темы | ключевые слова 





ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 березня 1992 року N 6

Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди

Із змінами, внесеними
постановами Пленуму Верховного Суду України
від 8 липня 1994 року N 7,
від 30 вересня 1994 року N 11,
від 25 травня 1998 року N 15

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики в цивільних справах за позовами про відшкодування шкоди, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди республіки в цілому правильно вирішують ці справи. Разом з тим, окремими судами неповно з'ясовується наявність передбачених законом підстав для застосування майнової відповідальності, неправильно визначається розмір відшкодування шкоди, зокрема, при заподіянні її ушкодженням здоров'я, допускаються інші помилки в застосуванні норм, які регулюють зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Суди не завжди виявляють причини і умови, що сприяють заподіянню шкоди, і реагують на них окремими ухвалами.

(преамбулу змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Пленум Верховного Суду постановляє:

1. Судам необхідно усунути недоліки, що є в діяльності по розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, підвищити рівень здійснення правосуддя в цих справах і забезпечити вирішення їх в точній відповідності із законом.

При покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди (майнової відповідальності) суди повинні виходити з положень глави 40 ЦК, Закону України "Про власність" і іншого законодавства України, що регулює дані правовідносини, і враховувати, що правильне вирішення цього питання має важливе значення в захисті цивільних прав громадян та юридичних осіб.

1.1. Вирішуючи питання про прийняття до провадження суду позовних заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілими або іншими заінтересованими особами і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (незалежно від форм власності та видів їх діяльності) щодо права на відшкодування шкоди, одноразову допомогу, їх розміру, його перерахунок, а також наявності порушення правил охорони праці, відмови власника скласти акт про нещасний випадок, визначення ступеня вини власника і потерпілого та інших умов, від яких залежить розмір відшкодування шкоди, підлягають судовому розгляду в порядку, передбаченому гл. XV Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша заінтересована особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією по трудових спорах (КТС). При цьому необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. про те, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку" (п. 8 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя")

(пункт 1.1 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

2. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених ст. 456 ЦК.

При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Правила ст. 454 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

(абзац 3 пункту 2 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

3. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну при зіткненні джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст. 440 ЦК: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

(пункт 3 доповнено абзацом 4 згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

У тих випадках, коли разом із заподіянням джерелом підвищеної небезпеки шкоди (не при зіткненні джерел підвищеної небезпеки) заподіяно також шкоду джерелу підвищеної небезпеки і цьому сприяла груба необережність потерпілого, згідно з нормами ст. 454 ЦК може бути зменшено розмір відшкодування шкоди потерпілому. Покладення на нього з цих підстав відповідальності за шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки, ст. 454 ЦК не передбачено.

(пункт 3 доповнено абзацом 5 згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 08.07.94 р. N 7)

4. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

5. При розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Колгоспи, інші кооперативні організації відповідають за ст. 441 ЦК як у випадках заподіяння шкоди при виконанні робіт членом кооперативу, так і при її заподіянні особами, які виконують роботу за трудовим договором.

6. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, згідно зі ст. 446 ЦК несуть відповідальність перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за наявністю загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім в час знаходження його під їх наглядом.

Зазначений в ст. 446 ЦК перелік фізичних і юридичних осіб, які несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком до п'ятнадцяти років, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає.

Шкода, заподіяна неповнолітнім віком від 15 до 18 років, згідно зі ст. 447 ЦК відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в останнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування шкоди.

7. Відповідно до ст. 440 ЦК і ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 15 грудня 1993 року) шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних та інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає відшкодуванню особою, якою вона заподіяна (продавцем, виготівником чи виконавцем), незалежно від того, чи знаходився потерпілий з цією особою у договірних відносинах. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користування товаром або його зберігання.

(пункт 7 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

8. Оскільки в силу ст. 452 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові.

З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має на підставі ст. 175 ЦК право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину з них.

Регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).

(абзац 4 пункту 8 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

9. Оскільки згідно зі ст. 48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

(абзац 1 пункту 9 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 08.07.94 р. N 7)

При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст. 453 ЦК, статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

(абзац 5 пункту 9 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 08.07.94 р. N 7)

10. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, відшкодовується за правилами глави 40 ЦК і в тих випадках, коли вона була заподіяна життю або здоров'ю громадянина при здійсненні договірних зобов'язань (трудовий договір, договір перевозки, підряда тощо), якщо чинним законодавством не передбачене інше.

Ці ж правила поширюються на військовослужбовців, військовозобов'язаних, закликаних на збори, військових будівельників, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та служби безпеки у випадках заподіяння їм каліцтва або іншого ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків. Відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, провадиться згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

(абзац 2 пункту 10 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України: від 08.07.94 р. N 7)

У випадку смерті потерпілого відшкодування шкоди провадиться непрацездатним особам, які перебували на утриманні померлого або мали на це право.

Шкоду, заподіяну працівникові під час роботи (в тому числі сезонному, тимчасовому працівникові, членові кооперативу, об'єднання кооперативів, колективного сільськогосподарського підприємства, селянського (фермерського) господарства, а також особі, залученій до праці на підприємстві, в установі, організації, або тій, яка працювала за трудовим договором із фізичною особою), відшкодовують організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їх вини (статті 440, 456 ЦК і п. 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. N 472 (з наступними змінами); далі - Правила).

(абзац 4 пункту 10 змінено згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду: від 08.07.94 р. N 7,
від 25.05.98 р. N 15)

В інших випадках (статті 457, 461 ЦК) відповідальність настає відповідно до норм статей 440, 441, 450 ЦК, а ступінь втрати працездатності, розмір втраченого заробітку і додаткових витрат на соціальну допомогу, розмір відшкодування у разі смерті годувальника, перерахування розміру відшкодування шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з положень ч. 3 ст. 11 ЦПК, визначається за Правилами (п. 5, абзац перший п. 9, пункти 11 - 16, 19, 20, 22, 23, 25 - 29, 38, 40 - 43).

(абзац 5 пункту 10 змінено згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду: від 08.07.94 р. N 7,
від 30.09.94 р. N 11)

11. При заподіянні каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати:

а) потерпілому заробіток (доходи від трудової діяльності), втрачений ним внаслідок викликаної цим втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати викликані ушкодженням здоров'я додаткові витрати на посилене харчування, протезування, сторонній нагляд тощо (статті 455 - 457, 461 ЦК);

б) у разі смерті потерпілого - непрацездатним особам, які перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання - частку середньомісячного заробітку потерпілого, що припадала на цих осіб, або на яку вони мали право відповідно до чинного законодавства (статті 456, 457, 461 ЦК);

в) у разі ушкодження здоров'я неповнолітнього, який не досяг 15 років (учні 18 років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, - пов'язані з ушкодженням здоров'я необхідні витрати на лікування, протезування, сторонній догляд тощо. По досягненні потерпілим 15 років (учнями 18 років) - шкоду, зв'язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника в даній місцевості, а після початку трудової діяльності потерпілого відшкодування може бути збільшене (на його вимогу), виходячи з розміру винагороди працівника, його кваліфікації. Якщо такий неповнолітній на момент ушкодження здоров'я мав заробіток - виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку). До досягнення цього віку суд може винести рішення про право потерпілого на відшкодування шкоди, викликаної втратою чи зниженням працездатності.

Якщо ушкодження здоров'я потерпілого або його смерть наступили у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, потерпілому, а у разі смерті потерпілого - його сім'ї, утриманцям, дитині, яка народилась після його смерті, виплачується також одноразова допомога (ст. 11 Закону "Про охорону праці", пункти 4, 10 Правил).

(пункт 11 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

12. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробітку або зменшення його у зв'язку з каліцтвом, встановлюється в процентах до цього заробітку, що відповідають ступеню втрати ним професійної працездатності.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) внаслідок ушкодження здоров'я працівника, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодовується йому відповідальною за шкоду особою в повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 року), а за попередній до цього період - відшкодовується відповідно до чинного на той час законодавства.

В інших випадках (статті 457, 461 ЦК, якщо у зв'язку з ушкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія або збільшено пенсію, яку він одержував, розмір відшкодування визначається за відрахуванням з втраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв'язку з даним ушкодженням здоров'я. У визначеному таким чином розмірі, відшкодування виплачується незалежно від одержуваних в наступному потерпілим пенсії, заробітку, доходів і стипендії.

При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, зміні у складі сім'ї померлого, підвищення мінімального розміру заробітної плати в порядку, визначеному законодавством, підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових підприємств або заробітної плати відповідно до колективного договору, а у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, також при збільшенні або зменшенні внаслідок зміни групи інвалідності розміру пенсії у зв'язку з ушкодженням здоров'я, розмір відшкодування шкоди підлягає відповідному перерахунку. Визначений при ушкодженні здоров'я працівникові розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності коригуванню у бік зменшення не підлягає (п. 9 Правил).

(абзац 4 пункту 12 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

Правила не передбачають зменшення втраченого заробітку (або його частини) при ушкодженні здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, коли воно настало не лише з вини власника, а й внаслідок недотримання потерпілим правил безпеки.

(абзац 5 пункту 12 змінено згідно постанови
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня його вини, після чого провадиться зазначений в абзаці третьому цього пункту залік пенсії для визначення розміру відшкодування. При наявності вини заподіювача шкоди - володільця джерела підвищеної небезпеки, груба необережність потерпілого не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

При визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я неповнолітньому, який не досяг п'ятнадцяти років, правила щодо врахування вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров'я ушкоджено у зв'язку з вчиненням ним злочину, передбаченого в ст. 10 КК.

(пункт 12 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до чинного законодавства втрачений потерпілим заробіток визначається з середньомісячного заробітку за 12 останніх або, за його бажанням (у разі смерті потерпілого - за бажанням його утриманців), - за 3 останні календарні місяці роботи, що передували каліцтву, а при професійному захворюванні - стійкій втраті професійної працездатності, включаючи і заробіток за попереднім місцем роботи по відповідній посаді, професії, спеціальності, якщо за місцем роботи на момент ушкодження здоров'я потерпілий працював менше зазначеного строку.

(абзац 1 пункту 13 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 N 11)

Коли потерпілий працював менше 12 календарних місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом ділення загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на число цих місяців. При тривалості роботи менше одного місяця заробіток потерпілого за весь відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на число робочих днів за місяць обчисленому в середньому за рік (25,4 - при шестиденному робочому тижні та 21,2 - при п'ятиденному робочому тижні).

Визначений у зазначеному порядку середній заробіток підлягає коригуванню на час встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності з урахуванням підвищення тарифних ставок, посадових окладів відповідних працівників виробничого підрозділу (дільниці, цеху) підприємства (установи, організації), де працював потерпілий на час ушкодження здоров'я, або індексації доходів згідно з чинним законодавством.

(пункт 13 доповнено абзацом 3 згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15,
в зв'язку з цим абзаци 3 - 7 вважати абзацами 4 - 8)

Види оплати праці, що враховуються при обчисленні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до чинного законодавства про пенсійне забезпечення. Зокрема, враховуються всі види оплати праці, на які за чинним законодавством нараховуються страхові внески, крім виплати одноразового характеру, на обумовлених діючою системою оплати праці, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року N 583 (з наступними змінами). Якщо середньомісячний заробіток обчислюється за 12 місяців, у заробіток включаються всі зазначені виплати, проведені в цей період, у тому числі і допомога по тимчасовій непрацездатності. У разі, коли за бажанням потерпілого береться заробіток за 3 календарних місяці, в загальний заробіток за 3 місяці включаються також річні винагороди (за підсумками роботи за рік, премії та інші виплати, які не завжди можуть бути зараховані на час проведення розрахунку) за минулий рік у частині, пропорційно періоду, який прийнято до розрахунку, тобто четверта частина річних виплат.

У заробіток для обчислення відшкодування особам, які не підлягають соціальному страхуванню, включаються (за 12 місяців, а при меншій тривалості роботи - за фактично відпрацьований час) всі види грошового забезпечення, аналогічні тим видам оплати праці, на які нараховуються страхові внески (ст. 66 Закону "Про пенсійне забезпечення").

Коли протягом 24 місяців, які передували ушкодженню здоров'я, потерпілий не мав певних джерел доходів, розмір відшкодування визначається виходячи із встановленого законом мінімального розміру заробітної плати.

При тимчасовій втраті працездатності середній заробіток обчислюється за три останні календарні місяці.

(абзац 6 пункту 13 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

При обчисленні середнього заробітку враховуються всі належні потерпілому суми заробітку без виключення з них податків та інших відрахувань.

(пункт 13 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

14. Вирішуючи позови про відшкодування шкоди працівникам, які втратили працездатність у зв'язку з професійним захворюванням, суди зобов'язані всебічно з'ясовувати, чи є це захворювання наслідком порушення адміністрацією правил охорони праці.

При встановленні працівникові професійного захворювання після переходу (звільнення) його з роботи, з якою пов'язане це ушкодження здоров'я, втрачений заробіток визначається з середньомісячного заробітку за 12, або, за його бажанням, за 3 календарні місяці до часу переходу чи звільнення (п. 22 Правил).

(абзац 2 пункту 14 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

15. У тих випадках, коли потерпілий на одному підприємстві (в установі, організації) мав кілька виробничих травм з втратою працездатності, розмір відшкодування визначається за загальним процентом втрати професійної працездатності. Середньомісячний заробіток при цьому за бажанням потерпілого визначається за відповідні періоди (за вибором потерпілого), що передували втраті працездатності від будь-якої з цих травм (п. 25 Правил).

(абзац 1 пункту 15 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

Якщо потерпілий одержав травми на різних підприємствах, розмір відшкодування визначається для кожного підприємства окремо, виходячи з проценту втрати професійної працездатності, встановленого МСЕК для кожного випадку, і середньомісячного заробітку за відповідні періоди, що передували втраті працездатності на кожному підприємстві.

(абзац 2 пункту 15 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

16. Особам, які одержали трудове каліцтво в період виробничого навчання (практики) розмір відшкодування обчислюється, виходячи із ставки (окладу) за тією професією (спеціальністю), якій навчався потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної сітки відповідної професії (п. 27 Правил), а якщо останній мав заробіток в період навчання (практики) або до навчання за його бажанням розмір відшкодування може бути визначено із середньомісячного заробітку за період навчання або за період, що передував навчанню.

(абзац 1 пункту 16 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

У такому ж порядку на підставі ст. 456 ЦК визначається відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт за трудовим договором під час виробничої практики, в період канікул чи вільний від навчання час.

17. Потерпілому, якого за висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу (ст. 170 КЗпП), за наявності підстав для покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди, зберігається попередній заробіток до відновлення працездатності або встановлення тривалої чи постійної її втрати.

(абзац 1 пункту 17 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

При ненаданні адміністрацією у зазначений період відповідної роботи потерпілий має право на відшкодування шкоди у розмірі його середнього місячного заробітку до трудового каліцтва. Якщо потерпілий не взмозі внаслідок трудового каліцтва виконувати попередню роботу, організація за його згодою зобов'язана забезпечити навчання його новій професії згідно з висновком МСЕК або ЛКК. За потерпілим, який проходить професійну орієнтацію, професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації, зберігається середньомісячний заробіток протягом терміну, зазначеного програмою реабілітації (в цей період відшкодування шкоди провадиться на загальних підставах).

(абзац 2 пункту 17 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

У зазначених випадках середньомісячний заробіток визначається за 3 календарних місяці, що передували трудовому каліцтву.

(абзац 4 пункту 17 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

18. Встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку з виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті випадків.

(пункт 18 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

19. Якщо потерпілий у зв'язку з каліцтвом несе додаткові витрати на медичну і соціальну допомогу, ці витрати, потреба і тривалість яких у відповідних випадках підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) або судово-медичної експертизи, підлягають стягненню із заподіювача шкоди (витрати на додаткове харчування, придбання ліків, протезування, сторонній або побутовий догляд, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортних засобів, їх капітальний ремонт, придбання пального і гаражних приміщень для них тощо) відповідно до ст. 455 ЦК.

При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що:

а) компенсація витрат на додаткове харчування визначається на підставі раціону харчування, розробленого Міністерством охорони здоров'я, і довідки місцевих органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про середні ціни на продукти у відповідний період їх придбання або довідки організацій торговельної мережі чи управлінь ринками;

б) розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим встановлюється залежно від виду цього догляду, визначеного при ушкодженні здоров'я у зв'язку з виконанням трудових обов'язків МСЕК, а в інших випадках - судово-медичною експертизою, і не може бути меншим: 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на звичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на побутову допомогу (прибирання кімнати, прання білизни тощо). Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються незалежно від того, ким вони здійснюються.

(абзац 1 підпункту "б" пункту 19 змінено згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Для інвалідів I групи не потрібний спеціальний висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або побутовій допомозі. Якщо потерпілому встановлена потреба в кількох видах догляду, йому відшкодовуються витрати на кожний вид (п. 14 Правил).

(абзац 5 пункту 19 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

в) витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, речей догляду за потерпілим визначаються на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість. Потерпілому компенсуються витрати на проїзд до місця лікування і назад. У разі необхідності супроводу потерпілого особі, яка його супроводжує, компенсується проїзд туди й назад, а також сплачуються добові і компенсуються витрати на житло відповідно до законодавства про службові відрядження.

На час відпустки без збереження заробітної плати, що надається працюючому потерпілому для лікування у санаторно-курортних закладах (включаючи час проїзду), йому відповідальною за шкоду особою виплачується середньомісячний заробіток, який він мав до ушкодження здоров'я або що склався перед відпусткою (за його вибором). Виплата втраченого заробітку (або його частини) потерпілому протягом цього часу провадиться на загальних підставах (пункти 13, 15 Правил);

(підпункт "в" пункту 19 змінено згідно з
постановою Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

г) компенсація витрат на придбання спеціальних транспортних засобів, гаражного приміщення відшкодовуються в межах вартості мотоколяски і стандартного гаража, а на придбання пального, ремонт і обслуговування транспортного засобу - в межах, встановлених законодавством для осіб, яким надаються ці види компенсації органами соціального захисту населення (п. 16 Правил);

д) стягнення додаткових витрат потерпілому може бути проведене і на майбутній час в межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При відшкодуванні майбутніх витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, мотоколяски суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, що надає потерпілому путівку, протез або мотоколяску;

є) при визначенні розміру додаткових витрат не застосовуються правила ст. 454 ЦК про можливість зменшення розміру відшкодування залежно від ступеня вини потерпілого; разом з тим їх розмір може бути знижений судом з врахуванням майнового стану громадянина, який заподіяв шкоду. Право на відшкодування додаткових витрат на медичну та соціальну допомогу у потерпілого виникає при наявності загальних підстав відповідальності за заподіяння шкоди незалежно від того, чи втратив він заробіток, чи втрачений заробіток у відповідних випадках компенсується пенсією.

(пункт 19 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

20. При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що при наявності підстав, передбачених статтями 456, 457, 461 ЦК і Правилами:

(абзац 1 пункту 20 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

а) особами, які мають право на відшкодування такої шкоди, є: непрацездатні утриманці потерпілого незалежно від родинних відносин (жінки, які досягли 55 років, чоловіки - 60 років, або визнані інвалідами I, II чи III групи), діти, які не досягли 18 років, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років - у випадках ушкодження здоров'я потерпілого у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, а у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, - діти віком до 16 років, а якщо навчаються - до 18 років; дитина (діти) потерпілого, яка народилася після його смерті, діти зазначеного вище віку, а також непрацездатні діти старші цього віку, непрацездатні батьки, дружина, що не перебували на його утриманні, але мали право на одержання допомоги від нього; один з батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років;

(підпункт "а" пункту 20 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

б) діти мають право на відшкодування до досягнення віку, зазначеного в підпункті "а" цього пункту, працездатні особи, які здійснюють догляд за малолітніми - до досягнення останніми 8 років. Інваліди мають право на відшкодування і у тому разі, коли їх фактична інвалідність була юридично оформлена після смерті потерпілого. Зберігається це право також за дружиною померлого у випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми право на одержання відшкодування зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали інвалідами;

(підпункт "б" пункту 20 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

в) право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи) через деякий період після призначення суми відшкодування або встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом. У цьому випадку розмір відшкодування кожному утриманцю визначається на загальних підставах, виходячи із середньомісячного заробітку годувальника до каліцтва;

г) непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.

21. Роз'яснити судам, що непрацездатним особам, які знаходились на утриманні померлого і мають право на відшкодування у зв'язку з його смертю, відшкодування визначається у розмірі середньомісячного заробітку померлого (при одночасній смерті годувальників, які разом їх утримували, - в розмірі загальної суми заробітку померлих) за відрахуванням частки, що припадала на нього самого і працездатних осіб, які знаходились на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Сума заробітку, що припадає на утриманців, ділиться на їх кількість і з одержаної частки у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, відраховується пенсія у зв'язку з втратою годувальника (або відповідна частина пенсії, призначеної на всіх утриманців); у разі ушкодження здоров'я з виконанням потерпілим трудових обов'язків - пенсія заліку не підлягає. Неповнолітні діти, на утримання яких потерпілий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти, вважаються такими, що перебували на його утриманні.

(абзац 2 пункту 21 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

Непрацездатним особам, які не знаходились на його утриманні, але мали право на відшкодування, його розмір визначається сумами, що стягувались за рішенням суду (за заявою потерпілого), а при їх відсутності - встановлюється судом з врахуванням матеріального стану непрацездатності осіб і можливості потерпілого до смерті надавати їм допомогу (статті 33, 89, 90, 97 КпШС) з відрахуванням пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

(абзац 3 пункту 21 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

Якщо право на відшкодування одночасно мають непрацездатні особи, які перебували, і ті, що не перебували на утриманні померлого, то спочатку визначається розмір відшкодування для осіб, які не перебували на утриманні померлого, після чого визначається розмір відшкодування для решти непрацездатних відповідно до абзаца першого цього пункту.

При визначенні у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, розміру відшкодування шкоди непрацездатним утриманцям загиблого заліку підлягає лише пенсія у зв'язку з смертю годувальника. Якщо ці особи одержували раніше пенсію з інших підстав в меншому розмірі і обрали пенсію, призначену у зв'язку зі смертю годувальника, заліку підлягає лише частина пенсії, що перевищує ту, що непрацездатний одержував раніше. Заробіток і інші доходи (аліменти, будь-яка матеріальна допомога і т.п.), які має особа, що одержує відшкодування із зазначених підстав, заліку не підлягають.

21.1. При вирішенні позовів про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з ушкодженням здоров'я судам слід мати на увазі, що:

а) одноразова допомога виплачується потерпілому, а у разі смерті потерпілого - його сім'ї, якщо ушкодження здоров'я було пов'язане з виконанням потерпілим трудових обов'язків, мало місце (або вперше встановлена стійка втрата працездатності) після вступу в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 року) і заподіяне з вини власника;

б) потерпілий має право на одноразову допомогу незалежно від того, сталою чи тимчасовою була втрата його працездатності та чи була встановлена йому певна група інвалідності;

в) у разі смерті потерпілого його сім'я і утриманці мають право на одноразову допомогу і у тих випадках, коли до смерті потерпілий одержав разову допомогу, якщо смерть знаходилась у причинному зв'язку з каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідальним за які є власник;

г) розмір одноразової допомоги визначається колективним договором, однак він не може бути меншим для потерпілого, якому відповідно до медичного висновку встановлена стійка втрата працездатності, суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати ним професійної працездатності: для сім'ї потерпілого - п'ятирічного заробітку на сім'ю і, крім того, не менш однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця та його дитину, що народилась після його смерті. Середній заробіток визначається відповідно до Правил, а якщо тарифною угодою або колективним договором встановлено більш пільговий порядок його визначення, застосовується цей порядок;

д) у тих випадках, коли ушкодження здоров'я мало місце не лише з вини власника, а й внаслідок винного невиконання потерпілим вимог нормативних актів з охорони праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено у порядку, визначеному трудовим колективом, але не більше як на 50 процентів. У цих межах залежно від встановлених обставин із зазначених підстав розмір одноразової допомоги може бути зменшено судом.

У разі спору суд вирішує це питання з врахуванням встановлених обставин, але не може при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги вийти за зазначені межі.

(Постанову доповнено пунктом 21.1 згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 08.07.94 р. N 7 )

22. В рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди, зазначені строки їх виплати.

Відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я складається з щомісячних платежів, що підлягають виплаті до визначеного висновком медичної експертизи строку наступного огляду (строку потреби в додаткових видах відшкодування шкоди) або довічно. Суми додаткових видів відшкодування, зокрема на санаторно-курортне лікування, протезування і т.ін. можуть бути стягнені одночасно.

Суми для відшкодування шкоди мають присуджуватись потерпілому з дня, з якого йому внаслідок ушкодження здоров'я встановлено стійку втрату професійної працездатності, або у нього виникла необхідність у витратах на медико-соціальну допомогу, а утриманцям потерпілого - з дня його смерті, але не раніше дня надбання ним права на одержання сум відшкодування шкоди на строк, зазначений у підпункті "б" п. 20 цієї постанови.

(абзац 3 пункту 22 змінено згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 N 11,
від 08.07.94 N 7)

При подачі заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років (ст. 71 ЦК) з дня визначення стійкої втрати професійної працездатності, проведення передбачених ст. 455 ЦК додаткових витрат або виникнення необхідності в них, або смерті годувальника задоволення вимог провадиться з дня звернення до власника, а при подачі заяви безпосередньо в суд - з дня пред'явлення позову.

(абзац 4 пункту 22 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 30.09.94 р. N 11)

За вимогами про продовження платежів виплата провадиться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК, а у відповідних випадках судово-медична експертиза підтвердили втрату працездатності і її процент за цей період). В інших випадках вимоги про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або адміністрацією, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років (наприклад, по проценту втрати працездатності).

(абзац 5 пункту 22 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

23. Слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством у разі підвищення розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств (установ, організацій) після встановлення стійкої втрати працездатності розмір відшкодування (пункти 13, 19 цієї постанови) відповідно перераховується. Перерахований або нарахований у таких випадках розмір втраченого заробітку в перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або в перерахунку на повний календарний місяць роботи (п. 28 Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року N 1100).

Якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено сум такого відшкодування, то ці суми, обчислені відповідно до пунктів 14, 19, 22 Правил, виплачуються без обмеження будь-яким строком і підлягають коригуванню у зв'язку зі зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України "Про оплату праці".

(абзаци 1 і 2 пункту 23 змінено згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Спори про перерахунок розміру відшкодування шкоди суд в установленому порядку розглядає як при ушкодженні здоров'я, пов'язаному з виконанням потерпілим трудових обов'язків, так і у випадках, передбачених статтями 457, 461, 467 ЦК. Якщо первинний розмір відшкодування визначався судом, перерахунок здійснює суд, який постановив це рішення. У випадках, передбачених статтями 457, 461, 467 ЦК, пенсія підлягає заліку відповідно до роз'яснень, даних у абзаці третьому п. 12 цієї постанови.

Обчислена судом частина заробітку, що припадає на кожного з непрацездатних утриманців потерпілого, підлягає перерахунку також у випадках народження дитини після смерті годувальника або іншої зміни у складі його сім'ї. У цьому разі частка заробітку, що припадає на кожного з них, визначається, виходячи з фактичного числа утриманців потерпілого, а також непрацездатних осіб, які не були на його утриманні, але мали на це право.

(пункт 23 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

24. Відповідно до ст. 459 ЦК у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Тому вимоги про стягнення витрат на поховання можуть пред'являтись як особами, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, так і сторонніми до потерпілого громадянами і організаціями, що фактично понесли ці витрати.

Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

(пункт 24 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 08.07.94 р. N 7)

25. Виходячи з вимог ст. 143 ЦПК суддя після прийняття позовної заяви зобов'язаний провести всі необхідні дії для забезпечення своєчасного й правильного вирішення справи, зокрема залежно від характеру останньої роз'яснити сторонам необхідність подати: (сприяти в цьому) акти чи інші докази, що підтверджують заподіяння шкоди майну, реальний розмір цієї шкоди і не одержаних у зв'язку з її заподіянням доходів; акт про нещасний випадок на підприємстві, в установі, організації, спеціального розслідування нещасного випадку, розслідування професійного захворювання (отруєння) чи нещасних випадків невиробничого характеру, копію протоколу і постанови про адміністративне правопорушення або вироку суду, що стосуються нещасного випадку; висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про ступінь втрати професійної працездатності, потреби у сторонньому догляді, інших видах допомоги, що потребують додаткових витрат, про причинний зв'язок смерті потерпілого з каліцтвом, за яке провадилось відшкодування, висновок відповідного науково-дослідного інституту чи закладу охорони здоров'я про діагноз професійного захворювання, зв'язок останнього з умовами праці; довідки про розмір заробітку (доходів) потерпілого до ушкодження здоров'я (до втрати працездатності), про призначену і фактично одержувану пенсію або про розмір пенсії, що могла бути призначена по інвалідності у зв'язку з даним нещасним випадком (невиробничого характеру), про підвищення розміру тарифної ставки чи посадового окладу працівника відповідного виробничого підрозділу (дільниці, цеху) підприємства (установи, організації), де працював потерпілий на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності, або про індексацію доходів населення, порівняно з періодом, за який обчислювався середній заробіток (про середній заробіток такого працівника після підвищення тарифних ставок, коли провадиться перерахунок розміру відшкодування), про рівень зростання цін на споживчі товари та послуги за час затримки виплати відшкодування; довідку про утриманців померлого, а також інші необхідні докази.

(пункт 25 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

26. Вирішуючи справи про відшкодування шкоди, суди повинні виявляти, ретельно з'ясовувати причини правопорушень, особливо виробничого і іншого травматизму, порушень правил техніки безпеки і виробничої санітарії, у необхідних випадках реагувати на них окремими ухвалами або поданнями, при наявності для того підстав ставити питання про притягнення винних осіб до встановленої відповідальності.

27. Визнати такою, що втратила силу, постанову Пленуму Верховного Суду УРСР від 16 травня 1975 року N 5 "Про практику розгляду судами України цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 30 червня 1989 року N 6.

___________



На правах рекламы: