Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Нормативные документы Украины ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну таємницю Верховна Рада України. м. Київ
описание | темы | ключевые слова 





ЗАКОН УКРАЇНИ


Про державну таємницю

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Стаття 1. Державна таємниця і ступінь секретності

Державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави.

Ступінь секретності - категорія, яка характеризує важливість такої інформації, можливу шкоду внаслідок її розголошення, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Критерії визначення ступеня секретності інформації встановлює Державний комітет України з питань державних секретів.

Стаття 2. Законодавство України про державну таємницю

Законодавство України про державну таємницю базується на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Дія законодавства України про державну таємницю не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею.

Стаття 3. Державна політика щодо державної таємниці

Державну політику щодо державної таємниці як складову частину загальнонаціональної інформаційної політики та політики забезпечення безпеки України від внутрішніх та зовнішніх загроз формує Верховна Рада України.

Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Республіки Крим, інші органи державної виконавчої влади, а також органи місцевого і регіонального самоврядування забезпечують реалізацію цієї політики в межах своєї компетенції, передбаченої законодавством.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Державний комітет України з питань державних секретів. Положення про Державний комітет України з питань державних секретів затверджується Кабінетом Міністрів України. Окремі функції у цій сфері, в тому числі щодо технічного захисту інформації, оперативних заходів охорони державної таємниці, фельд'єгерського зв'язку, охорони державної таємниці у засобах масової інформації, виконують відповідні державні органи в межах повноважень, передбачених законодавством.

Стаття 4. Здійснення права власності на інформацію, що віднесена до державної таємниці, та її носії

Власник інформації, що віднесена до державної таємниці, або її матеріальних носіїв здійснює своє право власності з урахуванням обмежень, встановлених відповідно до цього Закону.

Порядок та умови охорони державної таємниці, включаючи встановлення спеціального режиму користування і розпорядження інформацією, що віднесена до державної таємниці, та її носіями, визначаються відповідно до цього Закону договором між власником інформації або її носіїв та Державним комітетом України з питань державних секретів.

Якщо зазначені в договорі обмеження права власності на інформацію, що віднесена до державної таємниці, та її носії завдають шкоди їх власнику, ця шкода компенсується власнику у повному обсязі, включаючи неодержані доходи за рахунок держави.

Якщо власник інформації, що віднесена до державної таємниці, або її носіїв відмовляється від укладення договору про охорону державної таємниці або порушує його, за рішенням суду ця інформація або її носії можуть бути вилучені у власність держави. Порядок і розміри компенсації за таке вилучення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Фінансування заходів щодо віднесення інформації до державної таємниці, її засекречування та охорони

Фінансування заходів щодо віднесення інформації до державної таємниці, її засекречування та охорони здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджетів органів місцевого та регіонального самоврядування, коштів підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Заходи щодо віднесення інформації до державної таємниці, її засекречування та охорони на підприємстві з недержавною формою власності фінансуються на основі договору з підприємством-замовником про проведення робіт, пов'язаних з державною таємницею.

Підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють діяльність, пов'язану з державною таємницею, можуть надаватися податкові та інші пільги у порядку, встановленому законодавством.

Розділ II
ВІДНЕСЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДО ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ


Стаття 6. Інформація, яка може бути віднесена до державної таємниці

До державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, може бути віднесена інформація:

1) у сфері оборони:

про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України та інших військових формувань України;

про напрями розвитку окремих видів озброєння і військової техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробкою нових зразків озброєння і військової техніки, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах інших надзвичайних ситуацій;

про геодезичні, гравіметричні, картографічні, гідрографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

2) у сфері економіки:

про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності народного господарства, запаси і обсяги постачань стратегічних видів сировини і матеріалів, а також про розміщення та обсяги державних мобілізаційних матеріальних резервів;

про використання транспорту, зв'язку, інших галузей та об'єктів інфраструктури країни в інтересах забезпечення її безпеки;

про зміст, обсяг, фінансування та виконання державного оборонного замовлення;

про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підробки, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;

3) у сфері зовнішніх відносин:

про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України;

про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди інтересам України;

про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

4) у сфері державної безпеки і охорони правопорядку:

про зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, засоби, форми, методи і результати розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співробітничають або раніше співробітничали на конфіденційній основі з органами, що здійснюють таку діяльність;

про організацію та порядок здійснення охорони вищих органів законодавчої і виконавчої влади, державних банківських установ і вищих посадових осіб держави;

про систему урядового та спеціального зв'язку;

про розробку і використання шифрів, роботу з ними, проведення наукових досліджень в галузі криптографії;

про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці лише за умови, що вони підпадають під категорії, зазначені в частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди життєво важливим інтересам України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися конституційні права людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю і безпеці населення.

Не може бути віднесена до державної таємниці інформація:

про стихійне лихо, катастрофи та інші надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян, які сталися або можуть статися;

про стан навколишнього середовища та здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

про неправомірні дії державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування і посадових осіб.

Стаття 7. Порядок віднесення інформації до державної таємниці

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням Державного експерта з питань таємниць.

Рішення Державного експерта з питань таємниць може бути змінено або скасовано Президентом України.

Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Стаття 8. Державні експерти з питань таємниць

Державними експертами з питань таємниць є Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України за посадами та інші посадові особи, на яких ці функції у відповідних галузях державної діяльності покладені Президентом України.

Державний експерт з питань таємниць несе особисту відповідальність за законність і обгрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Положення про Державного експерта з питань таємниць затверджується Президентом України.

Стаття 9. Рішення Державного експерта з питань таємниць

У рішенні Державного експерта з питань таємниць зазначаються:

інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність вимогам, передбаченим статтею 6 цього Закону;

підстави віднесення інформації до державної таємниці та у разі її розголошення - обгрунтування шкоди життєво важливим інтересам України;

ступінь секретності зазначеної інформації;

строк, на який засекречується інформація;

обсяг необхідного фінансування заходів щодо її охорони;

державний орган (органи), який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємниці, і державний орган (органи), якому надається право приймати рішення щодо кола суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації;

строк чинності рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Стаття 10. Звід відомостей, що становлять державну таємницю

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних державних виданнях Державний комітет України з питань державних секретів на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.

Зміни і доповнення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня отримання Державним комітетом України з питань державних секретів відповідного рішення Державного експерта з питань таємниць.

Порядок та механізм формування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, і його опублікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

На підставі та в межах Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, з метою конкретизації та систематизації даних про інформацію, яка віднесена до державної таємниці, органи державної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки повинні бути затверджені Державним експертом України з питань таємниць і погоджені з Державним комітетом України з питань державних секретів.

Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

У разі включення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, або до розгорнутих переліків цих відомостей інформації, яка не відповідає вимогам, передбаченим статтею 6 цього Закону, або порушення встановленого порядку віднесення інформації до державної таємниці заінтересовані особи мають право оскаржити це рішення Президенту України або безпосередньо до Верховного Суду України.

Стаття 11. Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці

Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації та інших обставин і не може перевищувати 30 років.

Після закінчення зазначеного строку його може бути продовжено рішенням Державного експерта з питань таємниць.

Стаття 12. Зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці

Зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здійснюються на підставі висновку Державного експерта з питань таємниць або без такого висновку у зв'язку з закінченням строків дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці або на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтею 10 цього Закону, і оформляються Державним комітетом України з питань державних секретів шляхом відповідних змін у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю.

Розділ III
ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ


Стаття 13. Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці

Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці, здійснюється шляхом надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності.

Гриф секретності є обов'язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про ступінь секретності цієї інформації ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"), строк засекречування інформації та посадову особу, яка надала зазначений гриф.

Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, він має бути зазначений у супровідних документах.

Забороняється надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, носіям іншої таємної або конфіденційної інформації, яка не становить державної таємниці.

Перелік посадових осіб, які мають право надавати носіям інформації гриф секретності, затверджується керівником підприємства, установи або організації, яка здійснює діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Після закінчення встановлених строків засекречування інформації та у разі зниження ступеня секретності інформації або скасування рішення про віднесення її до державної таємниці посадові особи, які здійснювали засекречування інформації, зобов'язані забезпечити зміну грифа секретності або розсекречування інформації.

Стаття 14. Строк засекречування інформації

Строк засекречування інформації залежить від ступеня її секретності та встановлюється у рішенні Державного експерта з питань таємниць відповідно до статті 9 цього Закону. Він не може перевищувати для інформації "особливої важливості" - 30 років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" - 5 років.

Перебіг строку засекречування починається з часу надання грифа секретності відповідному носію інформації.

Президент України, Голова Верховної Ради України або Прем'єр-міністр України з власної ініціативи чи на підставі рішення інших державних експертів з питань таємниць можуть продовжити строк засекречування інформації.

Стаття 15. Оскарження безпідставного засекречування інформації

Громадяни та юридичні особи мають право внести посадовим особам, які надали гриф секретності носію інформації, обов'язкову для розгляду мотивовану пропозицію про розсекречування цієї інформації. Зазначені посадові особи повинні протягом одного місяця дати громадянину чи юридичній особі письмову відповідь з цього приводу.

Рішення про засекречування інформації може бути оскаржено посадовій особі вищого рівня, якій підпорядкована та посадова особа, що надала гриф секретності відповідному носію інформації. У разі незадоволення скарги громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

Розділ IV
ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ


Стаття 16. Зміст охорони державної таємниці

Охорона державної таємниці включає комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що становить державну таємницю.

Здійснення цих заходів відповідно до своєї компетенції забезпечують державні органи, передбачені статтею 3 цього Закону.

Стаття 17. Основні організаційно-правові заходи охорони державної таємниці

З метою охорони державної таємниці встановлюються:

єдині вимоги щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування і обліку носіїв інформації, що становить державну таємницю;

ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями;

особливий режим діяльності (режим секретності) вищезазначених підприємств, установ і організацій;

спеціальний порядок доступу громадян до державної таємниці;

обмеження щодо обнародування, передачі іншій державі або розповсюдження іншим шляхом інформації, що становить державну таємницю;

обмеження щодо перебування і діяльності в Україні іноземних громадян та іноземних юридичних осіб, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;

спеціальний порядок здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних та інших функцій органів державної влади стосовно підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями;

відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

Стаття 18. Єдині вимоги до носіїв інформації, що становить державну таємницю, та до їх зберігання

Єдині вимоги щодо виготовлення, користування, забезпечення схоронності, передачі, транспортування і обліку носіїв інформації, що становлять державну таємницю, та до їх зберігання встановлюються Державним комітетом України з питань державних секретів.

Стаття 19. Ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державною таємницею

Надання підприємствам, установам і організаціям права здійснювати діяльність, пов'язану з державною таємницею, відбувається шляхом оформлення Державним комітетом України з питань державних секретів відповідного дозволу (ліцензії).

Порядок і умови надання зазначеного дозволу (ліцензії) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи і організації, яким надано зазначений у цій статті дозвіл (ліцензію), набувають право на доступ до конкретної інформації, що становить державну таємницю, згідно з розпорядженням уповноважених на те у висновку Державного експерта з питань таємниць державних органів. За погодженням з цими органами здійснюється передача інформації, що становить державну таємницю, або її носіїв іншим підприємствам, установам і організаціям, які мають відповідний дозвіл (ліцензію) Державного комітету України з питань державних секретів.

Стаття 20. Особливий режим діяльності підприємств, установ і організацій

Особливий режим діяльності підприємств, установ і організацій, пов'язаної з державною таємницею (режим секретності), запроваджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 21. Доступ громадян до державної таємниці

Доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової чи науково-дослідної діяльності і які оформили відповідний допуск у порядку, передбаченому цим Законом.

Рішення про надання доступу до конкретної інформації, що становить державну таємницю, приймають керівники державних органів, підприємств, установ і організацій, в яких здійснюються роботи або зберігаються носії інформації, пов'язані з цією інформацією.

Відмова надати громадянинові України доступ до конкретної інформації можлива лише за відсутності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, і може бути оскаржена посадовій особі вищого рівня, якій підпорядкована та посадова особа, яка відмовила громадянинові у доступі до конкретної інформації, що становить державну таємницю. У разі незадоволення скарги громадянин має право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

Іноземним громадянам та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження Президента України.

Стаття 22. Допуск громадян до державної таємниці

Допуск до державної таємниці надається на підставі наказу керівника підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов'язана з місцем роботи або навчання, допуск може надаватися за місцем здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

визначення необхідності роботи особи з інформацією, що становить державну таємницю;

перевірку особи у зв'язку з допуском до державної таємниці;

взяття громадянином на себе обов'язків щодо збереження державних таємниць, які будуть йому довірятися;

одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законодавством обмеження прав у зв'язку з допуском до державних таємниць;

ознайомлення громадянина з нормами про відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

Форми допуску до необхідної громадянину інформації ("особливої важливості", "цілком таємної", "таємної") встановлюються залежно від ступеня її секретності.

Рішення про допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше 5 днів після закінчення перевірки особи у зв'язку з допуском до державної таємниці.

Стаття 23. Відмова у наданні допуску до державної таємниці

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обгрунтованої необхідності в роботі з інформацією, що становить державну таємницю;

2) виявлення в ході перевірки особи у зв'язку з допуском до державної таємниці фактів її сприяння протиправній діяльності органів іноземних держав та іноземних організацій або участі особи в об'єднаннях громадян, діяльність яких не підлягає легалізації чи заборонена в судовому порядку, або невиконання нею обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка їй була довірена раніше;

3) відмови громадянина взяти на себе обов'язки щодо збереження державної таємниці, яка йому буде довірена, або відсутності його згоди на передбачені законодавством обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у встановленому порядку;

5) наявності у особи психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Державним комітетом України з питань державних секретів.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) наявності у громадянина особистих зв'язків з особами, причетними до протиправної діяльності іноземних держав та іноземних організацій, якщо громадянин не припинив ці зв'язки після офіційного письмового попередження органами Служби безпеки України;

2) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

3) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном.

Стаття 24. Перевірка осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці

Перевірка осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у місячний строк в порядку, встановленому цим Законом і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

У ході перевірки з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Мотивований висновок органу, який здійснював перевірку, є обов'язковим для посадових осіб, уповноважених приймати рішення про надання допуску до державної таємниці.

Стаття 25. Оскарження громадянином відмови в наданні допуску до державної таємниці

Посадові особи, уповноважені приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, зобов'язані повідомити громадянина у письмовій формі про причини і підстави відмови у наданні допуску.

Громадянин має право оскаржити цю відмову посадовій особі вищого рівня, якій підпорядкована та посадова особа, яка відмовила громадянинові у допуску до державної таємниці. У разі незадоволення скарги громадянин має право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

Стаття 26. Скасування допуску до державної таємниці

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також коли громадянин припинив професійну діяльність, у зв'язку з якою йому оформлявся допуск.

На прохання громадянина допуск його до державної таємниці скасовується протягом трьох днів з часу звернення щодо скасування допуску.

Рішення про скасування допуску приймається посадовими особами, які уповноважені приймати рішення про його надання. Це рішення може бути оскаржено у порядку, передбаченому статтею 25 цього Закону.

Стаття 27. Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці

Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:

не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому буде довірена або стане відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

не брати участі в об'єднаннях громадян, діяльність яких не підлягає легалізації відповідно до законодавства або заборонена в судовому порядку;

не брати участі у протиправній діяльності органів іноземних держав та іноземних організацій;

виконувати вимоги встановленого відповідно до статті 20 цього Закону режиму секретності;

повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, про обставини, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці.

Стаття 28. Обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці

Громадянин, який має чи мав допуск до державної таємниці і реально був обізнаний з державною таємницею у порядку, встановленому законодавством, може бути обмежений у праві виїзду на постійне проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш ніж на п'ять років з часу скасування допуску до державної таємниці.

Не обмежується виїзд на постійне проживання в держави, з якими Україна має угоди про взаємну охорону державних таємниць або інші міжнародні угоди, які передбачають такий виїзд.

На громадянина також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають з цього Закону.

Стаття 29. Компенсація громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці

У випадках, коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин має постійно працювати з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри і порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 30. Обмеження на обнародування інформації, що становить державну таємницю, у пресі та інших засобах масової інформації

Під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації або переміщення їх через кордон підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони інформації, що становить державну таємницю, зобов'язані керуватися Законом України "Про інформацію", цим Законом та іншими актами законодавства.

Контроль за дотриманням законодавства з питань охорони державної таємниці від поширення у пресі та інших засобах масової інформації здійснює Державний комітет України по охороні державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації.

Стаття 31. Обмеження щодо передачі державних таємниць іншій державі

Інформація, що становить державну таємницю, до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути передані іншій державі лише на підставі мотивованого розпорядження Президента України або міждержавних угод, ратифікованих Верховною Радою України.

Стаття 32. Обмеження щодо перебування і діяльності в Україні іноземних громадян та іноземних юридичних осіб, а також розташування та переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать

Обмеження щодо перебування і діяльності в Україні іноземних громадян та іноземних юридичних осіб, а також розташування та переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать, визначаються відповідним законодавством.

Стаття 33. Особливості здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних та інших функцій органів державної влади щодо підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями

Органи державної влади, в тому числі судові, правоохоронні та контрольно-ревізійні, з метою забезпечення державних таємниць від можливого розголошення мають за погодженням з Державним комітетом України з питань державних секретів передбачити спеціальний порядок здійснення своїх функцій щодо підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями.

Підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями, вправі відмовитися від надання інформації або виконання інших рішень цих органів державної влади, якщо вони не встановили зазначений порядок або не дотримують його.

Мотиви цієї відмови мають бути одночасно повідомлені Державному комітету України з питань державних секретів, який протягом місяця зобов'язаний прийняти рішення про її обгрунтованість.

У разі, коли Державний комітет України з питань державних секретів підтвердить зазначену відмову, відповідний орган державної влади може оскаржити її до Верховного Суду України.

Стаття 34. Інженерно-технічні заходи охорони державної таємниці

З метою технічного захисту інформації підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями, зобов'язані використовувати захищені засоби обробки, передачі, збереження інформації та технічні пристрої її захисту, сертифіковані на відповідність цих засобів та пристроїв нормативам технічної захищеності.

Підприємства, установи і організації мають право здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та сервісним обслуговуванням систем і засобів, виконанням робіт, наданням послуг, що забезпечують технічний захист державної таємниці, виключно за наявності відповідного дозволу (ліцензії).

Сертифікація та ліцензування, передбачені цією статтею, здійснюються Державною службою України з питань технічного захисту інформації.

Стаття 35. Криптографічні заходи охорони державної таємниці

Криптографічні заходи охорони державної таємниці здійснюються в порядку, визначеному Президентом України.

Стаття 36. Оперативні заходи охорони державної таємниці

Оперативні заходи охорони державної таємниці здійснюються в ході контррозвідувальної, розвідувальної та оперативно-розшукової діяльності органами Служби безпеки України та іншими державними органами, яким право здійснення такої діяльності надано законодавством.

Перелік і порядок застосування оперативних заходів визначаються відповідним законодавством.

Стаття 37. Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці

Керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Підприємства, установи і організації, що розміщують замовлення у підрядчиків, мають право контролювати стан охорони державних таємниць, які були передані підрядчикам у зв'язку з виконанням замовлення.

Державні органи, яким у рішенні Державного експерта з питань таємниць було надано право вирішувати питання про доступ до конкретної інформації, що становить державну таємницю, зобов'язані контролювати стан охорони державної таємниці на всіх підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють роботи або зберігають носії інформації, пов'язані з відповідною державною таємницею.

Державний комітет України з питань державних секретів має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, на підприємствах, в установах і організаціях, яким було видано дозвіл (ліцензію), передбачений статтею 19 цього Закону.

Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ


Стаття 38. Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю

Посадові особи і громадяни, винні у:

засекречуванні інформації, передбаченої частинами третьою і четвертою статті 6;

наданні грифа таємності носіям таємної або конфіденційної інформації, яка не становить державної таємниці;

безпідставному засекречуванні інформації;

порушенні вимог про відмову у наданні допуску до державної таємниці;

порушенні обов'язків щодо збереження державної таємниці;

розголошенні державної таємниці через засоби масової інформації;

недотриманні обмежень щодо передачі державної таємниці іншій державі;

незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці, - несуть відповідальність згідно з законодавством.




Президент України
Л. КРАВЧУК

м. Київ
21 січня 1994 року
N 3855-XII






На правах рекламы: