Главная

Болонский процесс. Автоматизация учебного процесса - Офис методиста

Предоставленные материалы ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ Дутов Михаил Михайлович
описание | темы | ключевые слова 

Правові проблеми електроного документообігу.

У 90-і роки в результаті застосування електронних комунікацій у комерційній діяльності виникнули такі економічні і правові поняття, як "електронна комерція", "економіка в режимі реального часу", "інтернет-економіка" і відбулися відповідні зміни в сфері правового регулювання бізнесу.

У цілому електронна комерція може бути визначена як здійснення угод (тобто купівля і продаж товарів і/або послуг, переговори щодо купівлі і продажу) за допомогою електронних засобів через мережу Інтернет або електронні мережі іншого виду. Для традиційної електронної торгівлі мережа є засобом передачі даних; для електронної торгівлі через Інтернет мережа є ринком здійснення угод.

Основу електронної комерції складає "електронний обмін даними" (ЕОД), що станове собою дані у формі електронних повідомлень, які створювані, збережені або передані з використанням електронних, оптичних або аналогових засобів.
ЕОД широко використовується в діловій практиці, насамперед банками і великими корпораціями, принаймні з 70-х рр. Приватні мережі передачі даних, такі як міжбанківська система S.W.I.F.T. або банкоматові мережі, - це системи ЕОД.
На основі технології ЕОД можлива побудова систем електронного документообігу (ЕД), що одержують усе більше поширення у зв'язку зі здешевленням послуг комп'ютерного зв'язку на основі Інтернету і збільшення кількості її користувачів.
Однак при цьому необхідно вирішити основну юридичну проблему електронного документообігу: повідомлення, що циркулюють у системах ЕОД повинні одержати статус документа. Це означає, що повинні бути забезпечені такі важливі властивості документа, як його загальзрозумілість, наявність необхідного набору реквізитів, цілісність (тобто неможливість зміни після створення), можливість ідентифікації авторства і т.п.
Сьогодні сторони, що наміряються додати юридичну чинність повідомленням ЕОД, можуть укласти про це договір. Норми Цивільного кодексу і інші акти дозволяють це робити. Але такий договір, по-перше, сам повинен бути укладений у "паперовій" формі, а по-друге, поширюється лише на сторони, що його підписали. Іншими словами, така система електронного документообігу являється "замкнутою" або "закритою". Тому необхідна побудова "відкритої" системи, до якої може приєднатися будь-який користувач без укладання попередньої згоди і, приймаючи діючі стандарти електронного документообігу і дотримуючи правила, може відразу ж брати участь в електронному документообігу.

При цьому виникає питання про юридичну чинність електронного документа. Технологічно дана проблема зважується за допомогою прийомів сучасної цивільної і фінансової криптографії. Основним використовуваним способом є накладення на повідомлення так званого електронного цифрового підпису (ЕЦП). ЕЦП - це дані, передані разом з текстом повідомлення, отримані за допомогою проведення певних алгебраїчних перетворень над цим текстом і так званим "закритим ключем" відправника, відомим тільки йому. Одержувач перевіряє цифровий підпис, використовуючи "відкритий ключ" відправника, який вільно розповсюджується між усіма бажаючими. Успішна перевірка ЕЦП показує, що повідомлення підписане тим, від кого воно виходить, і що воно не було модифіковано після накладення підпису відправником.

ЕЦП не є прямим аналогом власноручного підпису, він зв'язаний з певною технологією, що припускає специфічні умови і методики застосування ЕЦП. Якщо обіг звичайного, "паперового" документа зв'язаний, мінімум, з діяльністю двох сторін, то у випадку з застосуванням електронного підпису необхідна поява третьої сторони. Це повинна бути деяка особа, що користається довірою, яка могла б засвідчити за вимогою однієї або обох сторін, що підпис був сгенерируван особою, зазначеною у документі як людина, що його підписала. Сукупність таких "гарантів" повинна становити інфраструктуру так званих центрів сертифікації відкритих ключів, головне завдання яких, як уже було зазначено, - гарантувати новому учаснику електронного документообігу, що наявні в нього копії відкритих ключів інших учасників, що він використовує для перевірки їхніх підписів, дійсно належать їм.

Основна мета застосування ЕЦП укупі з інститутом сертифікації відкритих ключів - це додання електронному повідомленню статусу електронного документа за принципом "функціональної еквівалентності". Даний принцип зафіксований у Модельному законі, прийнятому Комісією ООН по міжнародному торговому праву (UNCITRAL - United Nations Commission on International Trade Law) Про електронну комерцію[1] 1996 р. і полягає в тому, що повідомлення даних не повинне розглядатися саме по собі як еквівалент "паперового" документа з власноручним підписом. Замість цього рекомендовано розібратися в тому смислі, що вкладений у вимогу дотримання тієї або іншої документальної форми відповідним законодавством.

Електронне повідомлення даних з накладеним ЕЦП відповідно до підходу функціональної еквівалентності виконує усі функції "паперового" документа: фіксує інформацію; фіксує особу, що підписала; фіксує умови складання (дату, час, місце і ін.); розрізняє оригінал і копію документа і може бути доказом у суді.

У такому разі можна говорити про існування електронного документа, що вимагає нормативного закріплення. При цьому необхідно вирішення групи юридичних проблем, пов'язаних з використанням електронного документообігу:

  1. Проблеми електронного документа:

  • відсутність чітких вказівок у чинному законодавстві на те, які документи можуть (або не можуть) бути використані в господарському обороті у вигляді електронного повідомлення;

  • * відсутність вимог до структури і форми такого електронного повідомлення;
    * нерозробленість правил відправлення, одержання, підтвердження одержання і відправлення, а також збереження і перевірки електронних документів;
    * вимога законодавства стосовно обов'язкової письмової форми деяких документів, а також питання нотаріального посвідчення документів в електронній формі;

    2) Проблеми електронного цифрового підпису:

  • * необхідно установити чіткі вимоги, при дотриманні яких електронний цифровий підпис вважається юридично рівнозначним власноручному підпису особи;
    * неясно, які саме засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу одержать правове визнання - тільки лише електронний цифровий підпис або уся сукупність аналогів власноручного підпису, використовуваних при електронному обміні даними, якось: шифри, коди, паролі і т.д.;
    * потрібно ввести в дію правовий механізм, що регулює створення, діяльність, права, обов'язки і відповідальність центрів сертифікації, що випускають сертифікати відкритих ключів ЕЦП, а також вирішити питання, чи можна використовувати цифровий підпис без сертифіката центру сертифікації і який механізм її застосування;
    * необхідно розробити механізм представлення електронного документа, підписаного ЕЦП, як доказ у суді: це процедури експертизи електронного документа, його вилучення;
    * потрібно розглянути питання про сертифікацію і ліцензування в сфері використання цифрового підпису;
    * розробити механізм і підстави відповідальності кожного учасника системи електронного документообігу, що використовують цифровий підпис.

Важливість перерахованих вище питань і необхідність їхнього якнайшвидшого вирішення в умовах глобальності мережі Інтернет змусило світове співтовариство розробляти норми, адресовані електронному документообігу. У результаті були прийняті модельні закони - Однакові правила по електронному підпису[2] UNCITRAL і Директива Європейського союзу про правові основи Співтовариств для електронних підписів[3] (Директива). На їхній основі держави удосконалюють національне законодавство в сфері електронного документа і цифрового підпису. В Україні також здійснюється така робота, і вже існують проекти законів "Про електронний цифровий підпис"[4] і "Про електронні документи й електронний документообіг"[5]. Однак дані нормативні акти вимагають подальшої розробки в зв'язку зі слабкою пропрацьованністю більшості питань і частковою непогодженістю з чинним законодавством. Крім цього необхідно також внесення змін у багато інших актів з метою гарантування вільного і недискримінаційного, у порівнянні з "паперовими", обігу електронних документів.

Для цього насамперед необхідно гармонізувати проекти національних законів з міжнародним законодавством, у першу чергу з європейським, оскільки в Україні відбуваються інтеграційні процеси з ЄС[6], а для їхнього успішного завершення використовувані технології і правові форми повинні відповідати уніфікованим загальноєвропейським вимогам або не повинні їм суперечити. Найбільше проблем у цьому зв'язку виникає з використанням електронного цифрового підпису в Україні - законопроект передбачає обов'язкове ліцензування засобів створення і перевірки ЕЦП, а також ліцензування центрів сертифікації відкритих ключів. Директива побудована на принципах вільної діяльності в сфері надання послуг ЕЦП і безперешкодного створення, поширення і використання засобів створення ЕЦП - відповідно ст. 3 і п. 2 ст. 4 Директиви. Таке протиріччя зводить нанівець позитивні сторони використання ЕЦП українськими фізичними і юридичними особами в зовнішньоекономічній діяльності, тому що потрібно державне визнання іноземних центрів сертифікації, що можливо тільки при наявності міжнародного договору за участю України (ст. 26 законопроекту).

Крім того, український законопроект відрізняє слабка пропрацьованність схеми використання електронних документів - практично відсутні положення, що регулюють електронний документообіг без використання послуг центра сертифікації відкритих ключів, є вказівка, що таке можливо тільки шляхом укладання попередньої згоди. Зокрема, російський законопроект[7] дозволяє не прибігати до послуг центру сертифікації і пропонує схему такої взаємодії, де розписані дії кожної сторони і розподілена відповідальність.

Також в українському проекті закону взагалі немає згадування про те, що специфічні ризики в галузі електронного документообігу можливо страхувати, що дозволить уникнути наявності нічого не гарантуючих інститутів державного ліцензування і сертифікації.

Рішення даних проблем дозволить юридично зрівняти електронний цифровий і власноручний підпис і створити умови для побудови систем електронного документообігу. Але в цьому місці виникає інша проблема - використання електронного документа як доказу. Розроблювальний закон "Про електронні документи й електронний документообіг" повинен передбачати правила про представлення електронних повідомлень як доказів. Варто однозначно установити, що допускається представлення як письмових доказів електронних повідомлень, підписаних за допомогою електронного цифрового підпису. Крім того, допустимість доказів не може заперечуватися тільки на тій підставі, що вони представлені у вигляді електронних повідомлень. При оцінці електронних повідомлень як доказів варто враховувати надійність того, яким образом дані були сформовані, зберігалися або передавалися; надійність того, яким образом забезпечувалася вірогідність і незмінюваність електронних повідомлень, а також будь-які інші відповідні умови.

Якнайшвидше вирішення проблем електронного документообігу є необхідним для України, тому що усе більш активно розвивається співробітництво з різними зарубіжними партнерами, а сьогодні, в епоху глобальної інформатизації, складно вирішувати які-небудь питання без сучасних засобів обігу документів в електронному вигляді, що являється підставою для укладання електронних договорів і розвитку електронної комерції в цілому.

Список литературы

[1] Model Law on Electronic Commerce. Схвалений Резолюцiєю Генеральної асамблеї ООН № ООН А/51/628 вiд 16 грудня 1996 р. Текст доступний в Iнтернетi за адресою: www.uncitral.org, переклад на росiйську мову можна знайти за адресою http://www.sibal.ru/knbaseMTP/statMTP.nsf/pages/D12E7C8A459845CBC32569EC0038B746
[2] Draft Uniform Rules on Electronic Signatures A/CN.9/WG.IV/WP.84. Official Records of the General Assembly, Fifty-fifth Session, Supplement No. 17 (A/55/17), paras. 224-255.

[3] Directive on a Community Framework for electronic signatures. Officical Journal L013, 19.01.2000, p. 0012-0020.

[4] Проект закону України "Про електронний цифровий пiдпис" вiд 30.11.2000 р. Текст доступний в Iнтернетi за адресою: http://www.expert.org.ua/2001/01/08/010108z1.shtml

[5] Проект закону України "Про електроннi документи й електронний документообiг" вiд 07.12.2000 р. Текст доступний в Iнтернетi за адресою: http://www.expert.org.ua/2001/01/08/010108z2.shtml

[6] Блажевич В., Водянников А., Европа - наш партнер и сотрудник // Юридическая практика. - 2001. - № 5 (163). - С. 23-25

[7] Проект федерального закону "Про електронний цифровий пiдпис" вiд 22.03.01, внесений Урядом Росiйської Федерацiї. Текст законопроекту можна знайти в Iнтернетi за адресою http://www.cnews.ru/lawprojects/law7.shtml


 


На правах рекламы: